Ісламська література

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іслам

теч

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридітиМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Термінологія


Ісламська література охоплює літературу різними мовами, яка містить ісламський світогляд.

Історія[ред.ред. код]

Іракський художник, 1287 р.: Автори в їхньому середовищі, деталь: писець

Ісламська література невідривно пов'язана з її релігійним корінням. «Всі вірші мають бути на службі Аллаха або створені для слави Пророка.»[1] Їх розділяють на язичницьку доісламську поезію — Джагілію[2] та ісламську поезію. Поетична структура віршів Корану породила розквіт абадської літератури в часи Аббасидів. В ісламських університетах літературу минулого збирали та коментували в диванах та антологіях.

У перській поезії поширене запозичення з Корану та інших релігійних текстів і перетворення їх у містичні символи, що надає кожному поетичному релігійного підґрунтя. В літературі суфізму це набуває особливого враження у відтінках «містичного союзу» між божественним і земним. Схоже шукав і ісламський поет Мухаммад Ікбал (1877–1938) подолання протистояння божественного та людського, закликаючи людей усвідомити себе учасниками світового процесу.

Оскільки іслам не знає поділу на світське і духовне, атеїстична ісламська література не існує. Навіть «Сатанинські вірші» Салмана Рушді у цьому сенсі лишаються ісламською літературою.

Вплив ісламської літератури на західну культуру[ред.ред. код]

Найбільш відомим зібранням наративів ісламського світу вважається «Тисяча й одна ніч», зібрання традиційних народних казок та саг, які розповідаються від імені перської цариці Шагразади, також відомі під назвою «Арабські ночі». Праця була розпочата десь у 10-му сторіччі та набула кінцевої форми у 14-му сторіччі; але кількість та тип наративу змінювались від манускрипту до манускрипту.[3] .

Після перекладу «Арабських ночей» Антуаном Галландом у 18-му сторіччі, приток цієї літератури на захід зростав.[4] З'явилися численні наслідування, особливо у Франції.[5][6]

Національний іранський епос «Шах-наме» Фірдоусі — це містичний героїчний епос перської історії. Так само поширеним перським епосом був і «Амір Арсалан», чий вплив відчувається досі, наприклад на сучасну японську фентезі «Арслан Сенкі».

Відомим прикладом арабської та перської поезії в романтичному романі є «Лейлі та Маджнун» з часів Омейядів (7-ме ст.). Трагедія про безсмертне кохання, латинський переклад якої пізніше натхнув на створення драми «Ромео і Джульєтта»[7].

«Алі Баба» Максфілда Парріша

Ібн Туфайль (Абу Бакр) та Ібн аль-Нафіс вважаються засновниками філософського роману. Ібн Туфайль написав перший арабський роман «Хай ібн Якзан» (Philosophus Autodidactus, «Філософ-самоучка») у відповідь на твір Аль-Газалі Непослідовність філософів (Destructio philosophorum), після чого також Ібн аль-Нафіс, у свою чергу, створив роман «Теолог-самоучка» (Theologus Autodidactus). Протагоністи обох праць (Хай у «Філософі-самоучці» та Каміль у «Теолозі-самоучці») зростали як діти джунглів на ненаселеному острові, де вони виховували і навчали себе «самостійно», сюжет, який є найбільш раннім прикладом «роману про людину на ненаселеному острові». Де Хай жив разом зі звірами, історія Каміля у віці підлітка розширюється та врешті перетворюється фактично у один з перших науково-фантастичних романів[8][9][10]

Перший латинський переклад «Філософа-самоучки» Ібн Туфайля був зроблений 1671 року Едвардом Пококом молодшим, на ньому базувались англійський переклад Саймона Окліса 1708 року, а також переклад на німецьку та голландську. Вважається, що ці переклади натхнули Даніеля Дефо на створення першого англійського роману «Робінзон Крузо»[11][12][13][14]. «Філософ-самоучка» деяким чином натхнув Руссо у праці «Еміль, або Про виховання», та нагадує історію Мауглі (з «Книги джунглів» Редьярда Кіплінга) чи Тарзана в частині, що покинуту дитину виховують тварини[15].

У «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі можна побачити ряд прямих та непрямих запозичень мотивів та предметів з арабських праць про ісламську есхатологію: хадисів та «Кітаб аль-Мі'радж» (перекладена на латину бл.1264 року[16] під назвою «Liber Scale Machometi» (Книга про сходи Мухаммеда), про ніч вознесіння пророка Мухаммеда, а також духовних праць Ібн Арабі.

Маври вчинили значний вплив на роботи Джорджа Піля та Вільяма Шекспіра. В окремих їх творах присутні маврські характери, наприклад у «Битві при Елькасері» Піля чи у «Венеційському купці», «Тіті Андроніку» чи «Отелло» Шекспіра. Вважається, що ці твори були натхненні декількома маврськими делегаціями з Марокко до елизаветинської Англії на початку 17-го ст.[17].

Див. також[ред.ред. код]

Література окремих ісламських культур:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Clemens Thoma.
  2. Fuat Sezgin: Geschichte des arabischen Schrifttums.
  3. John Grant and John Clute, The Encyclopedia of Fantasy, «Arabian fantasy», p 51 ISBN 0-312-19869-8
  4. L. Sprague de Camp, Literary Swordsmen and Sorcerers: The Makers of Heroic Fantasy, p 10 ISBN 0-87054-076-9
  5. John Grant and John Clute, The Encyclopedia of Fantasy, «Arabian fantasy», S 52.
  6. James Thurber, «The Wizard of Chitenango», p 64 Fantasists on Fantasy edited by Robert H. Boyer and Kenneth J. Zahorski, ISBN 0-380-86553-X
  7. NIZAMI: LAYLA AND MAJNUN — English Version by Paul Smith
  8. Dr. Abu Shadi Al-Roubi (1982), «Ibn Al-Nafis as a philosopher», Symposium on Ibn al-Nafis, Second International Conference on Islamic Medicine: Islamic Medical Organization, Kuwait (дивись Ібн аль-Нафіс як філософ на Encyclopedia of Islamic World (англ.)).
  9. Nahyan A. G. Famy astronomy, cosmology and geology known in his time.
  10. Dr. Abu Shadi Al-Roubi (1982), «Ibn Al-Nafis as a philosopher», Symposium on Ibn al Nafis, Second International Conference on Islamic Medicine: Islamic Medical Organization, Kuwait (siehe Ibnul-Nafees As a Philosopher, Encyclopedia of Islamic World).
  11. Nawal Muhammad Hassan (1980), Hayy bin Yaqzan and Robinson Crusoe: A study of an early Arabic impact on English literature, Al-Rashid House for Publication.
  12. Cyril Glasse (2001), New Encyclopedia of Islam, p. 202, Rowman Altamira, ISBN 0759101906.
  13. Amber Haque (2004), «Psychology from Islamic Perspective: Contributions of Early Muslim Scholars and Challenges to Contemporary Muslim Psychologists», Journal of Religion and Health 43 (4): 357–377 [369].
  14. Martin Wainwright, Desert island scripts, The Guardian, 22 March 2003.
  15. Latinized Names of Muslim Scholars, FSTC.
  16. I. Heullant-Donat and M.-A. Polo de Beaulieu, «Histoire d'une traduction» у «Le Livre de l'échelle de Mahomet», латинське видання та французький переклад Gisèle Besson та Michèle Brossard-Dandré, збірка «Lettres Gothiques», Le Livre de Poche, 1991, ст. 22 з приміткою 37.
  17. Professor Nabil Matar (April 2004), Shakespeare and the Elizabethan Stage Moor, Sam Wanamaker Fellowship Lecture, Shakespeare's Globe Theatre (siehe Mayor of London (2006), Muslims in London, pp. 14-15, Greater London Authority)

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.