Джерард Койпер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джерард Петер Койпер
нід. Gerrit Pieter Kuiper
англ. Gerard Peter Kuiper
GerardKuiper.jpg
Народився 7 грудня 1905(1905-12-07)
Помер 23 грудня 1973(1973-12-23) (68 років)
Громадянство Нідерланди Нідерланди, Flag of the United States.svg США
Національність нідерландець
Alma mater Лейденський університет
Галузь наукових інтересів астрономія
Заклад Лейденський, Гарвардський, Чиказький, Аризонський університети
Вчене звання професор
Науковий керівник Ейнар Герцшпрунг
Відомий завдяки: відкрив Міранду, Нереїду
пояс Койпера
Нагороди Премія Жансена, медаль Ріттенгауза

Джерард Петер Койпер (нід. Gerrit Pieter Kuiper, МФА: [ˈkœypər], англ. Gerard Peter Kuiper, МФА: [ˈkaɪpər]); 7 грудня 1905 - 23 грудня 1973) — нідерландський і американський астроном, член Національної АН США (1950), член Нідерландської королівської АН. Відкрив супутники УранаМіранду (1948), НептунаНереїду (1949), вуглекислий газ в атмосфері Марса, атмосферу у супутника Сатурна Титана.

Життєпис[ред.ред. код]

Родився в Гаренкарспелі (Нідерланди). У 1927 закінчив Лейденський університет. До 1933 працював там же під керівництвом Е.Герцшпрунга. З 1933 жив у США. Працював у Лікській обсерваторії (1933-1935), Гарвардському (1935-1936), Чиказькому (1936-1960, з 1943 - професор) університетах. У 1947-1949 і 1957-1960 — директор обсерваторій Єркської і Мак-Доналд. У 1960 організував у Аризонському університеті місячно-планетну лабораторію, яку очолював до 1973.

Основні наукові роботи відносяться до фізики зірок, планет і їхніх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зірок — візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зірок, а також білих карликів, бо прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зірок — подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зірок уточнив співвідношення маса-світність для зірок головної послідовності. У 1937 опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Б.Г.Д.Стремгреном, порівнювалися з результатами спостережень; подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зірок.

Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари і ізотопної вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в надхмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 відкрив п'ятий супутник Урану — Міранду, в 1949 — другій супутник Нептуна — Нереїди. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.

У 1950-х роках розвивав протопланетну космогонічну гіпотезу, що виходить із уявлення, що подвійні зірки і зірки з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів з слаботурбулентних дозоряних хмар, які стискаються з збереженням кутового моменту. Був організатором найповнішого фотографічного огляду астероїдів (1949-1956). У зв'язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь у роботах за програмами «Сервейор», «Орбитер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених в результаті виконання цих програм, у тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об'єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії Аризонського університету виконав також низку спектральних досліджень зірок, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зірок, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій - «Сонячна система» (т. 1-4, 1953-1961) та «Зірки і зоряні системи» (т. 1-9, видання розпочато в 1960).

Відзнаки та пам'ять[ред.ред. код]

Премія ім. П. Ж. С. Жансен Французького астрономічного товариства (1951) і медаль ім. Д. Ріттенгауза Національної АН США.

Передбачив наявність поясу з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведене через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий в його честь. Також на честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі і Меркурії.

Щорічно Відділ планетарних наук (en:Division for Planetary Sciences) Американського астрономічного товариства (en:American Astronomical Society) вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.

Джерела[ред.ред. код]