Джерард Койпер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джерард Петер Койпер
нід. Gerrit Pieter Kuiper
англ. Gerard Peter Kuiper
GerardKuiper.jpg
Народився 7 грудня 1905(1905-12-07)
Harenkarspel[d], Schagen[d], Північна Голландія, Нідерланди, Нідерланди
Помер 23 грудня 1973(1973-12-23) (68 років)
Мехіко, Мексика
·гострий інфаркт міокарда
Громадянство Нідерланди Нідерланди, Flag of the United States.svg США
Національність нідерландець
Діяльність астроном, картограф, викладач університету
Відомий завдяки астрономія
Alma mater Лейденський університет
Науковий керівник Ейнар Герцшпрунг
Володіє мовами англійська[1]
Заклад Лейденський, Гарвардський, Чиказький, Аризонський університети
Членство Американська академія мистецтв і наук і Нідерландська королівська академія наук
Нагороди Премія Жансена, медаль Ріттенгауза
Звання професор

Джерард Петер Койпер (нід. Gerrit Pieter Kuiper, МФА[ˈkœypər], англ. Gerard Peter Kuiper, МФА[ˈkaɪpər]); 7 грудня 1905 — 23 грудня 1973) — нідерландський і американський астроном, член Національної АН США (1950), член Нідерландської королівської АН. Відкрив супутники Урана — Міранду (1948), Нептуна — Нереїду (1949), вуглекислий газ в атмосфері Марса, атмосферу у супутника Сатурна Титана.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Гаренкарспелі (Нідерланди). У 1927 році закінчив Лейденський університет. До 1933 року працював там же під керівництвом Е. Герцшпрунга. З 1933 року жив у США. Працював у Лікській обсерваторії (1933—1935), Гарвардському (1935—1936), Чиказькому (1936—1960, з 1943 року — професор) університетах. Упродовж 1947—1949 і 1957—1960 років — директор обсерваторій Єркської і Мак-Доналд. У 1960 році організував у Аризонському університеті місячно-планетну лабораторію, яку очолював до 1973 року.

Основні наукові роботи відносяться до фізики зірок, планет і їхніх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зірок — візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зірок, а також білих карликів, тому що прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зірок — подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зірок уточнив співвідношення маса-світність для зірок головної послідовності. У 1937 році опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Б. Г. Д. Стремгреном, порівнювалися з результатами спостережень; подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зірок.

Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари і ізотопної вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в надхмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 відкрив п'ятий супутник Урану — Міранду, в 1949 — другій супутник Нептуна — Нереїди. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.

У 1950-х роках розвивав протопланетну космогонічну гіпотезу, що виходить із уявлення, що подвійні зірки і зірки з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів з слаботурбулентних дозоряних хмар, які стискаються з збереженням кутового моменту. Був організатором найповнішого фотографічного огляду астероїдів (1949—1956). У зв'язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь у роботах за програмами «Сервейор», «Орбитер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених в результаті виконання цих програм, у тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об'єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії Аризонського університету виконав також низку спектральних досліджень зірок, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зірок, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій — «Сонячна система» (т. 1-4, 1953—1961) та «Зірки і зоряні системи» (т. 1-9, видання розпочато в 1960).

Відзнаки та пам'ять[ред. | ред. код]

Премія ім. П. Ж. С. Жансен Французького астрономічного товариства (1951) і медаль ім. Д. Ріттенгауза Національної АН США.

Передбачив наявність поясу з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведене через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий в його честь. Також на честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі і Меркурії.

Щорічно Відділ планетарних наук[en] Американського астрономічного товариства вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела[ред. | ред. код]