Візантійський обряд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іконостас відокремлює святиню від нефу у церквах візантійського обряду. Тут показана частина шестирядного іконостасу в Углицькому соборі. Двері північного диякона (ліворуч) і Святі двері (праворуч).
Стаття із серії:
Католицька церква
Basilica Sancti Petri blue hourl - Retouch.jpg
 
ChristianitySymbolWhite.PNG Портал «Католицтво»


Візанті́йський обря́д, гре́цький обря́д — один із східних літургійних обрядів. Використовується різними православними та східними католицькими церквами. Зазвичай, коли говорять про «православне богослужіння», мають на увазі саме візантійський обряд, хоча існують православні громади, що використовують іншу літургійну традицію; і навпаки — греко-католики проводять богослужіння за візантійським (грецьким) обрядом.[1]

Візантійський обряд розвинувся в давнину в Константинопольському патріархаті, надалі поширився і на Олександрійський та Антіохійський патріархат. Слов'яни та румуни взяли візантійський обряд з Константинополя. Усі богослужіння візантійського обряду здійснюються в рамках добового (денного) кола, седмичного кола та річного кола. Іконостас, перегородка, вкрита іконами, відокремлює територію навколо вівтаря від нави. Хрестовий знак, що супроводжується поклоном, робиться дуже часто, наприклад, більше ста разів під час божественної літургії, є помітне шанування ікон, загальне прийняття конгрегантів вільно пересуватися в церкві та взаємодіяти з один одного, відмінні традиції літургійного співу та існування автономних чернечих спільнот.

У візантійському обряді практикується чин Божественної Літургії:

Деякі традиційні практики в наш час виходять з ужитку в різноманітних церквах та в діаспорі, наприклад, вірні стоять під час богослужінь, часто кланяються та кланяються, а священики, диякони та чернечі завжди носять сутану та інший канцелярський одяг, навіть у повсякденному житті (чернецтво також спить у сутані), і не голить і не стрижте волосся чи бороду.

На додаток до численних псалмів, що читаються щодня, весь псалтир читається щотижня і двічі на тиждень під час Великого посту, і щодня читаються інші Писання; також у багатьох гімнах містяться цитати з Писань та посилання на них. У численні дні посту передбачається утримання від м’яса та молочних продуктів, а в багато днів посту також від риби, вина та використання олії в кулінарії. Призначено чотири пори: Великий піст, Різдвяний піст, Апостольський піст та Успенський піст. Крім того, протягом року більшість середи та п’ятниці, а також понеділка у монастирях є пісними днями.

Ні "грецькі", ні "візантійські" не приймаються як дескриптори в самій Східній православній церкві, яка не визначає власні, часто різні форми поклоніння, як особливий обряд. Термін "обряд", скоріше, був створений для розмежування практики греко-католицьких церков як виразного літургійного обряду в ширшій Католицькій церкві. Незважаючи на назву "грецький обряд", він використовує різноманітні лінгвістичні традиції, найбільш видно слов'янську та грузинську, в регіонах, де грецька мова ніколи не використовувалась літургійно, незважаючи на те, що історично пов'язана з Константинопольською церквою.

Історія[ред. | ред. код]

Ченці та семінаристи на Кліросі. Монастир Святої Трійці в Джорданвілі, Нью-Йорк

У своєму теперішньому вигляді обряд є продуктом тривалого культурного синтезу, що склався в роки після іконоборства VIII-IX століть, у якому вирішальну роль відігравали синтез монастирів та їх культурні контакти зі Святою Землею. З IX по XIV століття палестинський обряд справляв домінуючий вплив. І обряд називали "гібридом" між попередніми церемоніальними вченими, які називали соборний обряд Константинополя, який називався asmatiki akolouthia ("співані служби" ") та палестинського обряду Єрусалима, агіополіта (гр." Святого міста ") грецькою мовою, головним чином через монастирський типікон монастиря Мар Саба поблизу Єрусалима. Пізніші розробки зазвичай були пов'язані з монастирями в Константинополі та на горі. Афон, якому протегував імператорський двір, такий як Студіон, Правило якого формувало ядро ​​ранніх монастирських общин в Болгарії та Русі. На початку сучасного періоду традиції обряду отримали подальше доопрацювання через інтерфейс християнських та ісламських містичних традицій, пропагуваних на османському дворі.

До середини XVII століття практика Московської церкви, відносно віддаленої від великих церковних та культурних центрів грецького та російського християнства (остання історично базувалася в сучасній Україні), показала значні місцеві та текстові відмінності від решти Християнський світ. Практика Російської церкви була жорстоко приведена у відповідність із сучасним грецьким звичаєм під час реформ патріарха Никона, що призвело до відносної однорідності Східної православної церкви. Отриманий в результаті Раскол розділив російське християнство на сучасних російських православних та історично переслідуваних старообрядців, які підтримували багато архаїчних практик поклонінь.[3]

Календар[ред. | ред. код]

Фіксована частина літургійного року починається 1 вересня. Існує також рухомий пасхальний цикл, зафіксований відповідно до дати Пасхи (Великодня), яка на сьогоднішній день є найважливішим днем ​​у цілому році. Взаємодія цих двох циклів, а також інших менших циклів впливає на спосіб святкування служб щоденно протягом усього року.
Священик читав молитву святого Єфрема перед царськими дверима іконостасу
Російський православний собор Святої Трійці, Чикаго

Традиційно для обчислення днів свят до ХХ століття східні православні церкви застосовували юліанський календар. Починаючи з 1924 р., більшість автокефальних церков, а сьогодні їх дев'ять з п'ятнадцяти, прийняли новоюліанський календар, який співпадає з григоріанським календарем до 2800 року; проте Пасхальний цикл продовжуває обчислюватися згідно Александрійським методотом як у юліанському календарі. Сьогодні деякі церкви, а саме шість, та частини деяких церков продовжують дотримуватися юліанського календаря. Серед східних православних лише Православна церква Фінляндії прийняла західний розрахунок дати Пасхи; усі інші православні церкви та чотири східно-католицькі церки, а також Українська лютеранська церква святкують Пасху за Александрійським методом визначення.

Щодо чотирнадцяти греко-католицьких церков (а східних католицьких церков двадцять три), то десять з них живе за григоріанським календарем, три, а саме Болгарська та Румунська греко-католицькі церкви та Греко-візантійська католицька церква, за новоюліанським календарем, й одна Українська греко-католицька церква за юліанським календарем.

Літургійні цикли[ред. | ред. код]

Різні цикли літургійного року впливають на те, як матеріали з богослужбових книг (вгорі) вставляються в щоденні служби:

Тижневий цикл[ред. | ред. код]

Кожен день тижня має своє власне вшанування:

Неділя — Воскресіння Христа

Понеділок — Святі Ангели

Вівторок — св. Йоан Предтеча

Середа — Хрест і Богородиця

Четвер — Святі Апостоли та Святий Миколай

П’ятниця — Хрест

Субота — Всі святі та померлі

Більшість текстів походить від "Октоехосу", який має велику колекцію гімнів на кожен робочий день для кожного з восьми тонів; під час великого посту і, в меншій мірі, передпосного сезону, Великий піст Тріодіон доповнює це гімнами на кожен день тижня на кожен тиждень цього сезону, як це робить П'ятидесятниця в сезон паскалів. Крім того, існують фіксовані тексти для кожного дня тижня, які містяться в Книзі служб Хорологіона та священика (наприклад, звільнення), а Катісмати (вибори з Псалтиря) регулюються щотижневим циклом разом із сезоном.

Фіксований цикл[ред. | ред. код]

Поминання за фіксованим циклом залежать від дня календарного року, а також, іноді, від конкретних днів тижня, які припадають на певні календарні дати, наприклад, неділю перед Хрестовоздвиженням. Тексти цього циклу містяться у Менайоні.

Пасхальний цикл[ред. | ред. код]

Відзначення Пасхального циклу ("Рухомий цикл") залежать від дати Пасхи (Великодня). Тексти цього циклу містяться у Великому пісті Тріоді, П'ятидесятниці та Октоехосі, а також у Книзі Євангелія та Апостолах, оскільки щоденне читання Послання та Євангелія визначається цим циклом. Цикл Октоехос триває через наступну велику оренду, тому змінні частини пісних послуг визначаються як датами Пасхи попереднього року, так і поточного року.

8 тижневий цикл октоехосу[ред. | ред. код]

Цикл восьми тонів зустрічається в Октоехосі і залежить від дати Великодня і починається з неділі після (восьмого дня) Великодня, цього тижня з використанням першого тону, наступного тижня з використанням другого тону, і так далі , повторюючись протягом тижня, що передував наступній Вербній неділі.

11 тижневий цикл утреннього Євангелія[ред. | ред. код]

Частини кожного з Євангелій від розповіді про Воскресіння до кінця розділені на одинадцять читань, які читаються в послідовні неділі на утрені; на Утрені співаються гімни, які відповідають Євангелію Утрені того дня.

Список церков візантійської літургійної традиції[ред. | ред. код]

Східні православні церкви[ред. | ред. код]

Перераховані лише автокефальні (самокеровані) церкви; автономні церкви вважаються церквами, які є частиною автокефальних церков. Ті церкви, які продовжують слідувати за старим юліанським календарем, позначені зірочкою (*), тоді як ті, що дотримуються новоліанського календаря, не мають позначень.

Греко-католицькі церкви[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Історія греко-католицької церкви, яка вперше визначила грецький обряд у межах західного християнства, пов'язана з появою Литви, згодом об'єднаної з Польщею-Литвою, як католицької держави, яка завоювала переважно православні землі русів на сході Європа. Те, що історично називалося уніатською церквою, було створено для розміщення місцевих християн та їх церковного керівництва під католицькою парасолькою в державі, відомій своєю релігійною терпимістю. На той час релігійні межі розколу були порівняно нестабільними, і керівництво нинішньої Західної України з 13 по 15 століття неодноразово коливалося між східним та західним керівництвом. Брестська унія 1595 р. Завершила перехід православного керівництва землями Білої та Малоросії (сучасна Білорусь та Україна) на уніатський статус. Населення цих країн стало греко-католиком без перерви в адміністрації. Пізніше, коли Московська Русь завоювала те саме, церковне керівництво знову змінило свою вірність. Сучасна українська, русинська та угорська греко-католицькі церкви (приблизно 5 мільйонів загалом) сьогодні складають переважну більшість греко-католиків, але є лише частиною ранньомодерного греко-католицького чи уніатського населення.

Остання греко-католицька громада будь-якого розміру, арабомовна грецько-католицька церква Мелкітів (приблизно 1,5 мільйона), яка переважно проживає в Сирії та має велику діаспору, походить від розколу в значно численнішому Східному православному Антіохійському патріархаті ( приблизно в 4,3 млн.), коли в 1729 р. претендент на Антіохійський престол, усунутий з посади османською владою, отримав визнання Папством як законного діючого президента. В даний час Мелкітський патріарх проживає в Дамаску, втікши з міста Антіохії після його анексії Туреччиною в 1939 році, що було оскаржено Сирією.

Грецький обряд відрізняється від інших східних обрядів, що використовуються окремими церквами католицької церкви, вони самі використовують арамейсько-сирійську, вірменську та коптську літургії східних православних церков, які відокремлювались як від грецького, так і від латинського світу до Великого схизми.

Візантійські католицькі церкви sui iuris[ред. | ред. код]

Візантійські католицькі церкви вважаються церквами sui iuris (автономними) у повному спілкуванні зі Святим Престолом, Латинською церквою та іншими дев'ятьма східними католицькими церквами.

Примітка: Грузинські католики візантійського обряду не визнаються sui iuris церквою (пор. Канон 27 Кодексу канонів Східних Церков).

Лютеранство візантійського обряду[ред. | ред. код]

  • Українська лютеранська церква[4] використовує літургійні формули візантійського обряду, щоб сформувати базовий текст для Ордену Служби в Українській Євангельській службовій книзі,[5][6] а також новоюліанський календар.
  • Він також використовувався Німецькою громадою східного обряду (Ostkirchlicher Konvent), Лютеранською громадою св. Валентина Синоду Великого каньйону (ELCA) та Євангелічно-лютеранською церквою Аугсбургської конфесії в Словенії.
  • Кілька інших лютеранських спільнот також використовують візантійський обряд, адаптований до лютеранської теології.

Товариство англіканства східного обряду[ред. | ред. код]

Він також застосовувався, хоча і рідше, в Англіканському спілкуванні, наприклад, його використовує Товариство англіканства східного обряду.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Тафт Роберт «Візантійський обряд. Коротка історія» пер. з англ. Р. Скакун, передмова М. Петровича. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 136 с.