Джо Фрімен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джо Фрімен
JoFreeman-09-26-06 crop.JPG
Народилася 26 серпня 1945(1945-08-26)[1] (73 роки)
Атланта
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність політологиня, феміністка, письменниця і адвокат
Alma mater Чиказький університет, Університет Каліфорнії (Берклі) і New York University School of Law[d]

Джо Фрімен (нар. 26 серпня 1945(19450826)) — американська дослідниця, феміністка, письменниця і адвокат. Була активісткою руху за громадянські права та однією з перших організаторок американського феміністичного руху 1960-х років.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в Атланті у 1945 році. Її мати була з Гамільтона і служила під час Другої Світової війни першим лейтенантом у жіночому армійському корпусі[en], дислокованому в Англії. Незабаром після народження Джо, вона переїхала в Лос-Анджелес, де вона викладала в середній школі.

Закінчила середню школу в 1961 році[2], 1965 року здобула ступінь бакалавра з політичних наук у Каліфорнійського університету в Берклі.

Під час навчання в університеті була активісткою «Молодих демократів Америки»[en] (молодіжна організація Демократичної партії США та студентської організації «SLATE»[en][3]. За участь у демонстраціях її двічі заарештовували в березні та квітні 1964 року. Вона була виправдана в першому суді, та засуджений в другому, на п'ятнадцять діб[4][5].

Після закінчення університету, Фрімен приєдналася до літнього проекту SCOPE Конференції християнських лідерів Півдня[ru], протягом наступних років продовжувала брати участь у русі за громадянські права в Алабамі та Міссісіпі, за що провела кілька днів у в'язницях обох штатів. З 1966 року працювала політичною журналісткою в різних виданнях[6][7][8]

1968 року вступила на аспірантуру в Чиказький університет, де 1973 року здобула ступінь доктора філософії з політичних наук.

Завдяки своїй творчості, Фрімен була запрошена виступити в багатьох коледжах та університетах, переважно на Середньому Заході. В 1970 і 1971 роках подорожувала влітку автостопом Європою, поширюючи феміністичну літературу та читаючи іноді лекції, зокрема в університеті Осло[9].

Перш ніж отримати докторський ступінь, викладала чотири роки в Університеті штату Нью-Йорк[en]. Потім провела два роки у Вашингтоні, округ Колумбія, як співробітниця інституту Брукінгса, згодом була співробітницею Асоціації політичних наук США[10]. Зі зростанням інтересу до публічної політичної діяльності, їй не вдалося знайти штатну посаду в наукових установах.

Вирішила вивчати право після того, як їй запропонували стипендію в Школі права Нью-Йоркського університету. Отримала диплом в 1982 році і наступного року стала адвокатом. Протягом багатьох років вела приватну практику в Брукліні, як адвокат для активісток феміністичного руху.

Творчість[ред. | ред. код]

Під псевдонімом «Joreen» була авторкою чотирьох класичних феміністичних текстів, у яких аналізувала свій досвід участі у жіночому русі. Найвідомішим із них є «Тиранія безструктурності»[11][12], який був перекладений на десятки мов. У ньому вона стверджувала, що не існує безструктурних груп; у випадках, коли активісти відмовляються від формальної структури у своїй організації, покладаючись на принципи безлідерності, виникає неформальна структура, і стосунки влади всередині групи стають замаскованими та прихованими. З розширенням руху «безструктурність» стає перепоною для ефективної діяльності та може призводити до ще більшої авторитарності та безвідповідальності в організаціях, ніж формальна бюрократична структура. Менш відомими її текстами є «BITCH Manifesto»[13], «Trashing: The Dark Side of Sisterhood»[14] та «51 Percent Minority Group: A Statistical Essay», опублікований у антології «Сестринство є сильним: Антологія творів жіночого визвольного руху», за редакції Робін Морган.[15]

У своїй дисертація Фрімен аналізувала дві гілки жіночого руху і стверджувала, що їх розділяли більше приналежність до різних поколінь і досвід, ніж ідеологія. Представниці «молодшої гілки» починали громадську діяльність в русі за громадянські права, антивоєнному, та студентському активізмі нових лівих. Представниці «старшої гілки» були членами або співпрацювали з Президентською комісією зі становища жінок[en] та іншими державними комісіями[16]. Її книжка «Політика звільнення жінок» видана 1975 року на основі дисертації, здобула премію Американської асоціації політичних наук за найкращу наукову роботу про роль жінок у політиці.

Знімалася у фільмі про історію феміністичного руху «Вона красива, коли сердиться».[17][18]

Праці[ред. | ред. код]

  • The Politics of Women's Liberation: A Case Study of an Emerging Social Movement and Its Relation to the Policy Process (Longman, 1975; iUniverse, 2000). ISBN 978-0-595-08899-7
  • Women: A Feminist Perspective, editor (Mayfield, 1975, 1979, 1984, 1989, 1995). ISBN 1-55934-111-4
  • Social Movements of the Sixties and Seventies, editor (Longman, 1983). ISBN 0-582-28091-5
  • Waves of Protest: Social Movements Since the Sixties, editor with Victoria Johnson (Rowman & Littlefield, 1999). ISBN 0-8476-8747-3
  • A Room at a Time: How Women Entered Party Politics (Rowman & Littlefield, 2000). ISBN 0-8476-9804-1
  • At Berkeley in the Sixties: The Education of an Activist, 1961–1965 (Indiana University Press, 2004). ISBN 0-253-34283-X
  • We Will Be Heard: Women's Struggles for Political Power in the United States (Rowman & Littlefield, 2008). ISBN 978-0-7425-5608-9

перекладені українською[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Firestone, Shulamith, and Anne Koedt, eds. Notes from the Second Year. 1970.
  • Freeman, Jo. At Berkeley in the Sixties: The Education of an Activist, 1961–1965. Indiana University Press, 2004.
  • Freeman, Jo, "On the Origins of the Women's Liberation Movement from a Strictly Personal Perspective," in The Feminist Memoir Project, ed. by Rachel Blau DuPlessis and Ann Snitow. New York: Three Rivers Press, 1998, pp. 171–196.
  • Heirich, Max. The Beginning: Berkeley, 1964. Columbia University Press, 1970.
  • Lønnå, Elisabeth. Stolthet og Kvinnekamp: Norsk Kinnesakforenings Historie Fra 1913. Oslo, Norway: Gyldendal Norsk Forlag, 1996.
  • Scanlon, Jennifer. "Jo Freeman." Significant Contemporary American Feminists: A Biographical Sourcebook. Greenwood Press, 1999, pp. 104–110.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. Freeman, At Berkeley in the Sixties, pp. 1–5.
  3. Freeman, At Berkeley in the Sixties, pp. 14–22, 29–33, 53.
  4. The Civil Rights Vigil at the 1964 Democratic Convention.
  5. Freeman, At Berkeley in the Sixties, pp. 84–126.
  6. "Professional Agitator Hits All Major Trouble Spots, " Jackson Daily News, August 18, 1966, p. 12.
  7. Jackson Daily News: Jo Freeman Story-1966.
  8. Scanlon, "Jo Freeman, " Significant Contemporary American Feminists, pp. 104—110.
  9. Elisabeth Lønnå, "Møtet med Jo Freeman, " Stolthet og Kvinnekamp: Norsk Kinnesakforenings Historie Fra 1913, pp. 230—232.
  10. http://www.apsanet.org/section_165.cfm
  11. Джо Фрімен. Тиранія безструктурності // Спільне. — 7.09.2012.
  12. The Second Wave, Vol. 2, No. 1 (1972); published under Jo Freeman's name in the Berkeley Journal of Sociology, Vol. 17 (1972–73), pp. 151—165.
  13. Shulamith Firestone and Anne Koedt, Notes from the Second Year.
  14. Ms., April 1976.
  15. Morgan, Robin, ed., Sisterhood is Powerful: An Anthology of Writings From the Women's Liberation Movement (N.Y.: Random House, 1st ed. 1970), p. 37 ff. (crediting, in id., p. [v], the essay's first appearance to The Voice of The Women's Liberation Movement).
  16. Women's Equity Action League: Information from.
  17. The Women. 
  18. The Film — She's Beautiful When She's Angry. Shesbeautifulwhenshesangry.com. Процитовано 2017-04-28. 

Посилання[ред. | ред. код]