Історія фемінізму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
символ рівності жінок і чоловіків.

Фемінізм (від лат. femina — жінка) — кампанія за права жінок, включаючи соціальну, політичну й економічну рівність з чоловіками. Виник в Європі в 17-19 століттях, коли жінки виступали за право власності, право одержувати вищу освіту і право голосу (див. суфражистки). Право голосу практично повсюдно було досягнуто жінками до 20 століття, тому акценти змістилися в бік рівних економічних і соціальних можливостей з чоловіками, включаючи права при прийомі на роботу. У промислових країнах формальна рівність отримана, хоча реальна нерівність, особливо в області зайнятості й оплаті праці, зберігається.

Хоча феміністські рухи були і є зосереджені переважно на правах жінок, багато феміністок виступають за включення чоловіків до свого руху, оскільки патріархальна організація суспільства і традиційні гендерні ролі, на їх думку, наносять шкоду також і чоловікам.

Історія[ред. | ред. код]

Періодизація[ред. | ред. код]

Історія західного жіночого руху поділяється на три "хвилі".

  1. "Перша хвиля" стосується суфражистського руху XIX і початку XX століття, в якому ключовими питаннями були права власності для заміжніх жінок і право голосу для жінок.
  2. Під "другою хвилею" розуміють ідеї та дії, пов'язані з жіночим визвольним рухом, який почав розвиватись з 1960-х років і витупав за повну юридичну та соціальну рівність жінок і чоловіків.
  3. "Третя хвиля" є продовженням "другої хвилі" та реакцією на її невдачі. Появу "третьої хвилі" відносять до 1990-х років і пов'язують з сескуальними війнами між феміністками. Ця дискусія і поділ фемінізму на антипорнографічний та сексуально-позитивний фемінізм вважається закінченням "другої хвилі" та початком "третьої".

Детальніше про "третю хвилю"[ред. | ред. код]

Характерними рисами фемінізму третьої хвилі є включення компонентів квір-теорії, антирасизму та інтернаціоналізму і дестигматизація жіночої сексуальності. Крім того, ставлення до порнографії, як до одного з способів експлуатації жінок, характерне для "другої хвилі", замінюється на різноманітні, в тому числі протилежні точки зору.

Найвідомішими представницями цього руху на сьогодні вважаються:

Зародження фемінізму[ред. | ред. код]

Одним із першиї текстів, що містять твердження про рівність чоловіків і жінок в контексті релігії є Тхеригатха (частина палійського канону в буддизмі).

Початок європейського фемінізму датується кінцем XVII - початком XIX століття, коли думка про те, що жінка займає пригноблене положення в суспільстві, в центрі якого є чоловік (патріархат), отримала широке розповсюдження. Феміністський рух бере початок з реформаторського руху західного суспільства XIX століття. Серед активісток того часу — Софія де Кондорсе.

Вперше вимоги рівноправ'я були висунуті жінками під час Війни за незалежність в США (1775-1783). Першою американською феміністкою вважають Абігейл Сміт Адамс (1744-1818); вона запам'яталась завдяки своїх знамнитій фразі:"Ми не будемо підкорюватись законам, в прийнятті яких ми не брали участі, і владі, яка не представляє наші інтереси"(1776).

У Франції до початку Великої французької революції 1789 почав виходити перший журнал, присвячений боротьбі жінок за рівність, виникли жіночі революційні клуби, члени яких брали участь в політичній боротьбі. Але французька Конституція 1791 року відмовила жінкам у виборчому праві, в тому ж році Національним зборам була представлена "Декларація прав жінки і громадянки" (підготована Олімпією де Гуж по зразку "Декларації прав людини і громадянина" 1789), в якій містилась вимога повного соціального і політичного рівноправ'я жінок.

Тоді ж була створена перша жіночі політична організація "Угруповання жінок - революційних республіканок". Але в 1793 році діяльність угруповання була заборонена Конвентом, а Олімпія де Гуж була засуджена до страти. Їй належать слова:"Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна ввійти в парламент". В 1795 жінкам Франції заборонили з'являтись в громадських місцях і на політичних зібраннях. В 1804 був прийнятий громадянський кодекс Наполеона. Згідно до кодексу жінка не могла без згоди чоловіка виступати в суді та розпоряджатись своєю власністю за виключенням заповіту. Це позбавляло жінку всіх прав власності крім права на формальне володіння і передачу у спадок. Кодекс підпорядковував жінку чоловіку майже у всіх відношеннях.

У Великій Британії вимога рівноправ'я була висунута Мері Волстонкрафт (1759-1797) в книзі "Захист прав жінок" (1792). Ця робота — один із небагатьох творів, які з'явились до XIX століття, який міг бути зарахованим до феміністських творів.

"Перша хвиля" фемінізму[ред. | ред. код]

Початком організованого руху вважається 1848, коли у місті Сенека-Фоллз (штат Нью-Йорк) пройшов з'їзд з захисту прав жінок під гаслом "Всі жінки та чоловіки створені рівними". На з'їзді була прийнята "Декларація почуттів". Вона охоплювала такі важливі питання як рівноправ'я чоловіків і жінок в правах власності, шлюбу, вільного вибору професії, отримання повноцінної освіти і т.д.

Авторами цього документа були Елізабет Кеді Стентон та Лукреція Мотт.

В 1869 році англійський філософ Джон Стюарт Мілль опублікував свою працю "Підпорядкування жінок", в якій відмітив, що "підтримка законом підпорядкування одної статі іншій шкідлива... і є одною з перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення".

Питання про право власності для жінок займало велике місце в жіночому русі на заході. Це пов'язано з тим, що принцип покровительства англійського загального права і законодавство Франції позбавляло заміжню жінку правоздатності, в тому числі всіх прав власності. В 1860 році, після звертання Елізабет Стентон, Законодавчі збори Нью-Йорка прийняли в якості закону "Акт про власність заміжніх жінок". Цей акт гарантував жінці право залишати за собою зароблене нею, рівне з чоловіком право на спільну опіку над дітьми і право власності вдови, відповідні до прав чоловіка у випадку смерті жінки.

Важливою фігурою жіночого руху другої половини XIX століття є Еммелін Панкхерст. Вона стала одною з засновниць руху за право жінок голосувати на виборах. Однією з її цілей було викорінення сексизму, який закріпився на всіх рівнях британського суспільства. в 1903 році вона сформувала "Організацію з захисту суспільних і політичних прав жінок" ( "Women's Social and Political Union"), яка впродовж року об'єднала 5 тис. членів.

Після того як членів цієї організації почали арештовувати за прояв підтримки руху, багато з них зважились на вираження протесту за допомогою голодування. Результатом стало те, що вони привернули увагу до жорстокості законодавчої системи того часу, і, таким чином, до ідей фемінізму. В результаті, англійський парламент прийняв ряд законів, спрямованих на покращення становища жінок, і дав жінкам право голоса на місцевих виборах (1894).

В США в 1869 році були створені дві організації такого ж спрямування, які об'єднались в 1890 році в "Національну американську асоціацію за жіноче виборче право". Завдяки активності її членів в ряді американських штатів жінок допустили до голосування.

На початку 1920-х років в місті Вашингтон діяв "Анти-флірт клуб", метою якого був захист жінок від небажаної уваги з боку чоловіків.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]