Допит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Допит  — це слідча дія, у процесі якої слідчий, прокурор отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення в кримінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону[1].

В різних країнах в різні часи закон передбачав право відмови окемої групи осіб від дачі показань.

В історії становлення та розвитку інституту свідоцького імунітету можна знайти певні цікавинки, які можуть як викликати здивування, так і заслуговувати на увагу в сучасній теорії доказів. З прийняттям Литовських статутів (1529 року, 1566 року, 1588 року)  не мали права бути свідками психічнохворі (шалені, які розуму не мають). З указами царя від 21 лютого 1697 року за неправдиві показання свідка вводиться новий вид покарання — смертна кара. Артикулом військовим від 25 квітня 1715 року до відсічення двох пальців, каторги, церковного покаяння і лише в окремих випадках передбачалася смертна кара (артикул 196—198 глава 22). За Уставами Петра І до свідчень не допускалися руді і горбаті. За «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року не допускалися до свідчення картярі, пияки, блазні та особи, які не мали постійного місця проживання. Статут кримінального судочинства Росії 1864 року містив щодо цього низку цікавих правил. У ст. 705 Статуту вказувалося: «Чоловік або дружина підсудної особи, родичі її за прямою лінією, висхідною або низхідною, а також рідні її брати та сестри можуть усунути себе від свідчення, а якщо не забажають скористатися сим правом, то допитуються без присяги». Згідно з ст. 704 не допускалися до свідчень безумні і шалені. Не допускались до свідчень під присягою євреї у справах колишніх одновірців, які прийняли християнство, та розкольники у справах тих, хто перейшов з розкольників у християнство (ст. 707)[1] .

Згідно зі ст. 63 чинної тепер Конституції України «Особа не несе відповідальності за  відмову  давати показання або  пояснення  щодо себе, членів  сім'ї чи  близьких родичів, коло яких визначається законом». 

Кімната для допитів поліції Швейцарії.

Допит в Україні[ред.ред. код]

До окремих видів допиту належать: допит свідка, допит потерпілого, допит експерта, допит обвинуваченого, допит підозрюваного.

Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту є такі положення.

1. Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Особи, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані ухвалою слідчого судді приводу.

2. Місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства, а в разі необхідності та за погодженням із особою, яку мають намір допитати  – місце перебування того, кого допитують.

3. Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою.

4. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях.

5. Перед допитом встановлюється особа, викликана на допит. Допитуваному роз'яснюються процесуальні права та обов'язки, а також порядок проведення допиту. Допитуваний попереджається про визначену в законі відповідальність.

6. Допит не можна проводити в нічний час (з 22.00 до 6.00), крім випадків, коли його не можливо відкласти.

7. Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можуть належати допити тривалістю понад дві години без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.

8. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не передбачена можливість отримання показань за винагороду, адже цінність «такого товару» може буде «з присмаком  корисливого інтересу».

9. Будь-який допит починається з того, що слідчий насамперед встановлює особистість того, кого допитує.

10. Допитуваному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання.

11. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

12. Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.

13. Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

14. Допитуваним особам у процесі допиту можуть пред'являтись для ознайомлення речові докази, документи, висновки експертів, матеріали технічного документування інші матеріали кримінальної справи.

15. Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

16. Хід і результати допиту фіксуються у протоколі допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і, за можливості, дослівно.

17. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно.

18. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис або інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов'язаний попередити допитуваного, повідомивши йому найменування, технічні характеристики та мету застосування цього засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному для ознайомлення.

19. Допитуваний має право знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення та уточнення, які підлягають занесенню до протоколу.

20. Допитуваний має засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі, він  підписує кожну сторінку протоколу допиту[2].

Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий — за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

У разі відмови від дачі свідчень відповідно до Конституції України допит негайно припиняється.

Допит не може тривати безперервно понад 2 години, а в загальному — понад 8 годин на день.

Крім того, під час допиту може застосовувати фото-, відеозйомка, а особа, яка допитується, може користуватись нотатками, записниками тощо.

Попередній допит в залі судового засідання[ред.ред. код]

У виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування, якщо через існування небезпеки для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань, сторона кримінального провадження має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка чи потерпілого в судовому засіданні У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи[ред.ред. код]

Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у обов'язковій присутності законого представника, психолога або педагога. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися безперервно понад одну годину, а загалом — понад дві години на день.

Допит у інших країнах[ред.ред. код]

В Російській Федерації[ред.ред. код]

В Російській Федерації допит є процесуальною дією, яка проводиться в рамках кримінального чи цивільного процесу. Процедура допиту схожа з українською. В кримінальному процесі може проводитись на стадії попереднього розслідування, дізнання, судового слідства.

В Великій Британії[ред.ред. код]

Допит в Британії регламентується:

  • Законом про права людини
  • Законом про регулювання слідчих повноважень
  • Законом по боротьбі з тероризмом, злочинністю та забезпечення безпеки
  • Законом про тероризм

Всі співробітники поліції навчаються методам допиту під час основної підготовки, підвищення кваліфікації. При розслідуванні шахрайства, злочинів проти дітей та сексуальних злочинів участь у допиті також приймають спеціалісти.

В США[ред.ред. код]

Особливості допиту в США залежать від штату, одначе основні положення визначенні на федеральному рівні Конституцією США та федеральними законами. Крім того, спецслужби США підозрюються у незаконих допитах та тортурах у в'язниці Гуантанамо, Іраці. При цьому відомі випадки притягнення військовослужбовців до відповідальності за порушення Кодексу військової юстиції, згідно з яким тортури є федеральними військовими злочинами і не мають терміну давності.

В Швеції[ред.ред. код]

Допит в Швеції відбувається у формі опитування, коли може бути опитана будь-яка особа. Крім того, є судовий допит, який відбувається після арешту особи та повідомлення їй про підозру.

В Італії[ред.ред. код]

В Італії допит може проводитись прокурором та поліцією. При цьому поліція не може допитувати підозрюваного чи заарештованого. Особа викликається на допит прокурором, при цьому їй повідомляється, що у випадку неявки, її може бути доставлено силою.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Допрос // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  • Кримінальний процес: підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін.;  За ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. — Х.: Право, 2013. — 824 с.
  • Кримінальний процес: підручник / За заг. ред.  В. В. Коваленка, Л. Д. Удалової, Д. П. Письменного. — К.: Центр учбової літератури, 2013. — 544 с.
  • Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів : підруч. [для студ. юрид. вищ. навч. закл.] / За ред. проф. В. Ю. Шепітька. – Х. : Право, 1998. – 376 с.
  • Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник. Академічне видання / В. М. Тертишник. — К.: Алерта, 2014. — 420 с.
  • Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/  Ю. П. Аленін, Л. І. Аркуша, В. Д. Басай та ін.   – Х.: Одіссей, 2013. –  1104 с.
  • Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року/ За ред. О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди, М. І. Хавронюка.   – Х.: Фактор, 2013. –  1072 с.
  • Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України  / В. М. Тертишник.  – К.: Алерта, 2014. -  768 с.
  • Александров А. С. Перехресний допит у суді / А. С. Александров, С. П. Гришін, Я. П. Зейкан. — К. : Алерта, 2014. -528 с. 
  • Бахін В. П. Поліцейський допит у США (поради допитуючому): навч. посібник / В. П. Бахін, В. К. Весельський, Т. С. Маліков. –– К. : НВТ «Правник», 1997. –– 116 с.
  • Волобуєв А. Ф. Тактика допиту: лекція / А. Ф. Волобуєв. –– Х. : Ун-т внутр. справ, 1997. –– 28 с.
  • Дулов А. В. Судебная психология / А. В Дулов. — Минск: «Вышейшая школа», 1970. — 392 с.
  • Тертышник В. М. Допрос на предварительном следствии / В. М. Тертышник, Н. А. Фурман. — Х. Ксилон, 1996. — 43 с.
  • Удалова Л. Д. Вербальна інформація у кримінальному процесі України / Л. Д. Удалова. –– К., 2007.

Література[ред.ред. код]

  • Теорія і практика перехресного допиту в суді: процесуальні і криміналістичні аспекти: монографія / І. І. Когутич, В. М. Бабунич; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Львів: Підруч. і посіб., 2015. — 159 c. — Бібліогр.: с. 104—159.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Антонов К. В. та інші. Теорія доказів: підручник / К. В. Антонов, О. В. Сачко, В. М. Тертишник, В. Г. Уваров / За заг. ред. В. М. Тертишника. – Київ: Алерта, 2015. – 294 с. ISBN 978-617-566-336-3. 
  2. Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Особлива частина: підручник. Академічне видання. – Підручник. / В. М. Тертишник. – Київ: Алерта, 2014. – 420 с. ( С. 36-38). ISBN 978-617-566-274-8.