Дубецько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село
Дубецько
пол. Dubiecko
Dubiecko art gallery.jpg
Колишня церква Воздвиження Святого Хреста
Герб
Герб

Координати 49°49′33″ пн. ш. 22°20′07″ сх. д.H G O

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське
Повіт Перемишльський
Гміна Дубецько
Дата заснування 1407
Перша згадка 1358
Висота центру 280-370  м
Населення 871 осіб (2011)
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+1
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-750
Автомобільний код RPR
SIMC 0600496
GeoNames 772897
OSM пошук у Nominatim
Офіційний сайт dubiecko.pl
Дубецько. Карта розташування: Польща
Дубецько
Дубецько
Дубецько (Польща)
Дубецько у Вікісховищі?

Дубецько (пол. Dubiecko) — село на Закерзонні в гміні Дубецько Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві на південному сході Польщі.

З 1975 по 1998 роки Дубецько адміністративно належало до Перемишльського воєводства.

Через Дубецько проходить воєводська дорога № 884.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Село розташоване на лівому березі річки Сян за 27 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишля і 38 кілометри на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.

Назва[ред. | ред. код]

Впродовж століть Дубецько зберегло українську назву.

Історія[ред. | ред. код]

У 1953 р. над давнім руслом Сяну були знайдені дві неолітичні кам’яні сокири. Археологічні розкопки Городища в 1959 і 1963 рр. встановили, що тут проживали люди в епоху неоліту і бронзи. Численні знахідки римських монет свідчать про наявність тут селища в часи Римської імперії.

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею територія в 13401772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського. З початком польської колонізації Галичини в 1358 р. вперше згадується Дубецько в акті надання Казимиром Великим довколишніх земель якомусь Яцьку Сонечку. В 1389 році Владислав Ягайло віддав королівське село Дубецько в довічне володіння Петру Кміті, який у 1407 році отримав від короля права міста для Дубецько, переніс його на лівий берег Сяну і заснував костел.

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Дубецько відійшло до імперії Габсбургів і ввійшло до складу Перемишльського повіту австрійської провінції Галіція. Попри півтисячолітню державну політику полонізації у 1880 році ще 114 місцевих українців зберігали свою національну ідентичність.

У 1934 році Дубецько позбавлене статусу міста. В 1939 році ще 10 українців зберегли традицію спілкування українською мовою та коло ста українців зберегли усвідомлення своєї українськості попри перехід на побутове спілкування польською мовою (крім того було 720 поляків і 980 євреїв)[1]. Місцева парохіяльна церква належала до Порохницького деканату Перемишльської єпархії.

В липні 1944 року радянські війська оволоділи селом. Радянські окупанти насильно мобілізували чоловіків у Червону армію. Це частково населене українцями село Надсяння за Люблінською угодою від 9 вересня 1944 року опинилося по польському боці розмежування лінії Керзона (так званому Закерзонні). Польським військом і бандами цивільних поляків почались пограбування і вбивства, у 1945 р. банда польських шовіністів (командир — Роман Кісєль «Семп») вбила в селі щонайменше 8 українців. Селяни гуртувались в загони УПА і відділи самооборони. Українців у 1945 р. добровільно-примусово виселяли в СРСР. Решта українців села попала в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і була виселена на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[2]. До 1947 р. в околицях діли відділи УПА.

Пам’ятки[ред. | ред. код]

В селі збереглася греко-католицька церква Воздвиження Святого Хреста, змурована в 1927 році на місці колишньої дерев'яної 1774 року. Після Другої світової війни використовувалася під склад, а тепер використовується під художню галерею. Парафія належала до Бірчанського деканату, а після Першої світової — до Порохницького.

Зберігся замок Красицьких-Конарських.

Населення[ред. | ред. код]

Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]