Казимир III Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Казимир III Великий
Kazimierz III Wielki
Dei gratia rex Polonie et Russie, nec non Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, et Pomeranieque Terrarum et Ducatuum Dominus et Heres
CasimirtheGreat.jpg
Король Польщі
Правління 1333-1370
Коронація 25 квітня 1333
Попередник Владислав I Локетек
Наступник Людовик Угорський
Інші титули Король Русі
Біографічні дані
Народження 30 квітня 1310(1310-04-30)
Коваль
Смерть 5 листопада 1370(1370-11-05) (60 років)
Краків
Поховання Собор святих Станіслава і Вацлава, Краків, Польща
Дружина Анна Гедимінівна
Другий шлюб Аделаїда Гессенська
Третій шлюб Христина Рокічанка
Четвертий шлюб Ядвіґа Заганьска
Діти Ельжбета, Кунегунда I, Анна, Кунегунда II, Ядвіґа
Династія П'ясти
Батько Владислав I Локетек
Матір Ядвіґа Болеславівна
Orz-KazWlk.gif
Pieczec Kazimierz Wielki.jpg
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Печатка Казимира III Великого

Казимир ІІІ,[1][2][3][4][5][6][7][8] званий Вели́кий (пол. Kazimierz III Wielki, 30 квітня 1310 — 5 листопада 1370) — польський король (13331370), титулярний «Король Русі», останній представник династії П'ястів. За його правління до Польщі було приєднано Руське королівство.[9]

Біографія[ред.ред. код]

Казимир був сином польського короля Владислава I Локетка. Його повний титул: «Милістю Божою Король Краківської землі, Сандомирської землі, Серадзької землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської землі, Поморської землі, Руської землі, господар і Дідич вічний земель тим володар, король велебний».

Внутрішня політика — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема він провів у 13371346 роках грошову реформу, 1347 року видав Вісліцький і Пйотркувський статути — перші повні записи польського звичаєвого права.

У зовнішній політиці Казимир ІІІ орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.

1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира ІІІ не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети[10].

1343 року Казимир приєднав до Польщі Куявію.

У 1364 році Казимир III заснував Краківський університет, який згодом став Ягеллонським.

Війна за Галицько-Волинську Русь[ред.ред. код]

1340 року організував невдалий похід польсько-угорських військ на Королівство Русі. Після смерті внаслідок отруєння короля Русі Юрія II Болеслава (†1340) бояри проголосили Любарта-Дмитра володарем Галицько-Волинської держави. Але Казимир ІІІ негайно здійснив похід на Перемиську землю, потім на Львів та деякі інші міста. У відповідь галицький староста Дмитро Дедько та Данило Острозький звернулись по допомогу до татар, тому поляки зі значною здобиччю (зокрема, з княжої скарбниці до Кракова привезли дві діадеми, з яких зробили золотий хрест, біля якого свого часу молився Папа Іван Павло ІІ[11]) повернулись назад. Невдовзі Дмитро Дедько та Казимир ІІІ уклали мирну угоду.[12] Відтоді почалася багаторічне протистояння волинського князя Любарта з Казимиром ІІІ та їхніх спадкоємців, за спадщину галицьких королів, яка тривала до 1392 року і відома як Війна за галицько-волинську спадщину.

Після смерті Дмитра Детька у 1349 році Казимир здійснив новий похід на Галичину, внаслідок якого край було приєднано до Польського Королівства як його особистий домен.

1350 року уклав угоду з небожем, угорським королем Людовиком Угорським (підтвердження Вишеградського договору 1338 року[13]). Згідно нього Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство (Галичину) пожиттєво Казимиру ІІІ, а після його смерті (якщо у нього не буде синів) Польща разом з Галичиною, Холмською та Белзькою землями і Крем'янцем перейде до Людовика І, у випадку наявності в Казимира синів, король Угорщини мав виплатити їм зазначену суму і повернути королівство Русі під своє управління.

Між 1351 та 1352 роками почалось нове протистояння між Королівством Польським та волинським князем Любартом і його союзниками за Галицько-Волинську землю. Успішні походи Любарта та його брата, Великого князя Литовського Кейстута завершились підписанням у 1352 р. мирної угоди з Казимиром.

1366 року Казимир III підписав договір з Великим князівством Литовським, за яким до Польщі відійшла Західна Волинь з Холмом, Белзом, Володимиром та Ратним. У Белзькому князівстві він залишив правити Юрія Наримунтовича, а у Володимирському та Ратненському уділах - Федора Ольгердовича.

1370 року за підтримки Казимира ІІІ (звертався до царгородського патріарха Філотея[14]) було відновлено Галицьку православну митрополію і висвячено на митрополита єпископа Антонія (13701391/1392).

Після його смерті владу в його володіннях успадкував Людовик Угорський.

Наслідки правління[ред.ред. код]

Окремі факти[ред.ред. код]

Надгробок Казимира III у Вавельській катедрі

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. III—IV.
  2. Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» // Дрогобицький краєзнавчий збірник, 2009, вип. ХІІІ. — С. 25.
  3. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К. — 2009. — № 5 (488) (вер.-жовт.). — 240 с. — С. 34—35.
  4. Михайловський В. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським // Український історичний журнал. — К. — 2010. — № 4 (493) (лип.—серп.). — С. 4—14. — ISSN 0130-5247.
  5. Осіпян О. Соціальна циркуляція минулого й історичні уявлення… // Український історичний журнал. — К. — 2015. — № 6. — С. 137, 145.
  6. Петрик Андрій. Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. — С. 53.
  7. Войтович Л. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави. — С. 124.
  8. Потимко О. Розвиток медицини у Львові в XIV-XVIII ст.: література, проблеми, дискусії. — Львів, 2012. — С. 66, 73, 201. — (Львівські історичні праці. До­слідження. Вип. 4). — ISBN 978-966-02-6500-4.
  9. Казімір ІІІ… — С. 919.
  10. Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір
  11. Музиченко Я. Ідеологія коштовного металу // Україна молода. — 2016. — № 102 (5095) (16 серп.). — С. 10. (Спадщина)
  12. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 26—27.
  13. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів&nbsp: Каменяр, 1998. — 294 с., іл. — С. 44. — ISBN 966-7255-01-8.
  14. Abraham W. Antoni, ruski metropolita halicki // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Тоm 1, zeszyt 1. — S. 135—136. — Reprint — Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 8304034840 (пол.)
  15. [1]
  16. Kieniewicz S. Sapieha Leon h. Lis (1803—1878) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 80. (пол.)
  17. Дідковський А.Україна і Жиди. — США, 1968. — С. 12.
  18. Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — 128 с. : іл. — С. . — ISBN 978-617-629-024-7.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Владислав I Локетек
Coat of Arms of the Polish Crown.svg Король Польщі
1333-1370
Coat of Arms of the Polish Crown.svg Наступник
Людовик Угорський
Попередник
Любарт-Дмитро
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1349-1370
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Людовик Угорський