Діяльність ОУН на Донбасі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Другий у першому ряді Артем Мякушко, керівник ОУН у Слов'янську

Діяльність ОУН і УПА на Донбасі була поширена у 19401958 роках. Перші підпільники з'явились тут наприкінці 1940 року. До приходу похідних груп ОУН досить добре діяли місцеві українські патріоти. За активністю дій добре виділялись такі міста, як:

Також активно діяли в Ольгинському та Вольноваському районах. Керівником ОУН на Донеччині був Стахів Євген Павлович.[1]

Передумови[ред. | ред. код]

В 1933 році почалась нова хвиля русифікації Донбасу. Більшість шкіл знову стали російськомовними, часописи індустріальних міст були переведені на російську мову. Цю подію негативно сприйняли патріотично налаштовані мешканці Донеччини.

На початку жовтня 1941 року радянська влада готувала евакуацію установ та організацій. Партизанські групи, котрі залишила радянська влада, також евакуювалися в східному напрямку (окрім маріупольської, через несподівану ситуацію). При евакуації знищувалися всі, хто чинив спротив, а кого не могли забрати - розстрілювали. Про це свідчать масові розкопки в різних містах Донеччини. Так на Рутченковому полі в Донецьку були знайдені рештки розстріляних в'язнів, на вулиці Артема — замуровані трупи в тюрмі. В Макіївці знайдені рештки розстріляних учнів ФЗУ, яким було лише 15-17 років, при евакуації через хаос та паніку вони заплутались, і їх розстріляли. Деякі вважали це вигадкою німців. Але в 1989 році студенти провели розкопки на місцях розстрілу, і виявили, що тіла муміфікувалися. Це дало змогу детально вивчити рештки. Також через те, що верхній шар ґрунту був муміфікований, збереглися всі документи, котрі розкрили правду стосовно тих подій. Через це багато мешканців Донеччини підтримували діяльність ОУН і УПА.

Похідні групи[ред. | ред. код]

В місті Маріуполь 8 жовтня 1941 з'явилася перша похідна група ОУН(б). У складі її було 12 осіб очолюваних Василем Булавським. Сам він, скоріш за все, належав до групи «Пума», яка формувалася зі студентів-українців Відня. Група була розділена на дві частини: перша вступила до поліції, інша працювала перекладачами. Але обидві групи тепер мали змогу отримувати важливі дані, і шукати прихильників української ідеї. Булавський очолив відділ Наросвіти Мар'їнського району, де працював разом з Тарасом Шкевритьком, котрого розстріляло Гестапо у 1944 році. Але німці дізнались про справжні наміри діяльності членів групи ОУН(б) і заарештували їх та вислали з Донбасу.

Похідна група ОУН(м) з'явилася у Донецьку наприкінці 1941 року. Її керівником був Орест Зибачинський. Вони знайшли прихильників української ідеї серед працівників поліції. Але гестапо вирахувало керівництво групи і депортувало його.

Наприкінці лютого 1942 року починає діяти група Євгена Стахіва та Івана Клима. Роботу південних районів Донеччини з північними районами забезпечували два проводи ОУН (б) з центрами в Маріуполі та Горлівці. Донецьк в обласній мережі виконував роль номінального центру. В ньому було утворено міський провід ОУН. Але через діяльність агентів НКВД, які потрапили в структуру Донецького проводу, було розгромлено 5 районних проводів ОУН. Також Донецьким НКВД взята повністю під контроль міська організація ОУН.

Відносини з радянськими партизанами[ред. | ред. код]

Андрій Авраменко — активіст ОУН(б), організував «Маріупольську газету», українізував театр

Відносини були досить складними, втім, це не заважало їм співпрацювати. Наприклад, у Маріуполі спочатку були два окремі центри: націоналістичний та комуністичний, але потім вони уклали між собою союз. Через свої зв'язки з поліцією націоналістичне підпілля мало змогу постачати червоному зброю, ті у відповідь постачали розвідувальну інформацію. Наполовину із членів ОУН складалася комуністична організація у Волноваському районі, а у «Просвіті», пов'язаній з ОУН, було багато комсомольців.

Кількість[ред. | ред. код]

Проаналізувавши документ, підписаний 30 листопада 1943 року начальником Донецького обласного управління НКВД полковником Демидовим, можна сказати про точну кількість українського націоналістичного підпілля під час німецької окупації в районах Донеччини. В деяких містах налічувалися сотні українських націоналістів. В документі Демидов пише таким чином:

« «По районах Сталінської області створені значні формування ОУН. Встановлено, що в місті Маріуполі організація ОУН нараховувала до трьохсот чоловік, у Краматорську – 120, у Слов'янську – 80, у Красноармійську – понад 50, у Макіївці – 60, Мар'їнці – 80, Ольгинці – 30 чоловік... В основному до ОУН залучалася інтелігенція, вчителі, лікарі, а також молодь».
Оригінальний текст(рос.)

«По районам Сталинской области созданы значительные формирования ОУН. Установлено, что в городе Мариуполе организация ОУН насчитывала до трехсот человек, в Краматорске – 120, в Славянске – 80, в Красноармейске – свыше 50, в Макеевке – 60, Марьенке – 80, Ольгенке – 30 человек... В основном в ОУН привлекалась интеллигенция, учителя, врачи, а также молодежь».

»

Склад[ред. | ред. код]

Андрій Кирпенко — активіст ОУН в місті Костянтинівка

Із загальної кількості учасників оунівського руху на Донеччині:

Результати роботи[ред. | ред. код]

За адміністративним поділом 1950 року ОУН мала мережу в 17 районах Донецької області: Артемівському, Слов'янському, Краматорському, Костянтинівському, Дружківському, Горлівському, Авдіївському (включно з Ясинуватою), Макіївському, Ольгинському, Волноваському, Єнакіївському, Маріїнському, Селідівському, Красноармійському, Приморському, Маріупольському, Будьонівському. Також була створена мережа конспіративних квартир і боївок.

Преса[ред. | ред. код]

ОУНівці тримали під контролем 8 з 12 газет, що виходили в області:

  1. Волноваха — «Хлібороб»;
  2. Горлівка — «Український Донбас»;
  3. Донецьк — «Донецкий весник» (з середини 1942 року);
  4. Єнакієве — «Новое слово» (з березня 1943 року);
  5. Костянтинівка — «Костянтинівські вісті» — «Відбудова»;
  6. Макіївка — «Українська земля»;
  7. Маріуполь — «Маріупольська газета»;
  8. Слов'янськ — «Донецька газета».

Освіта[ред. | ред. код]

Рибчанський Тихін Іванович — активіст ОУН(б), завідуючий відділом пропаганди, член правління «Просвіти»

Члени ОУН керували 13-ма районними відділами освіти. Напрям діяльності:

  • підготовка і видання українських підручників для шкіл;
  • друк:
  • портретів Т. Г. Шевченка (понад 10000);
  • нот гімну України «Ще не вмерла Україна»;
  • підручника «Історія України» І.Крипякевича;
  • українськго молитовника.

Мова[ред. | ред. код]

Головна мета — утвердження державності української мови на Донбасі. Була досягнута завдяки членам ОУН(б) на чолі Євгеном Стахівим.

У 1942 році було видано 7 наказів про запровадження Української мови як державної в 6 районах: Горлівському, Костянтинівському, Волноваському, Ольгинському, Авдіївському, Маріупольському Донецької області та Попаснянському районі Луганської області. В цьому ж році було видано указ про запровадження української мови як державної на території всієї Луганської області. В Слов'янську українську мову запровадили в діловодстві району.

Бургомістри[ред. | ред. код]

ОУНівці мали у 8-ми містах та районах області своїх прихильників або членів підпілля:

  1. Волноваха — виконуючий обов'язки бургомістра Палій;
  2. Горлівка — член ОУН, бургомістр міста Комсомольськ (Горлівка) Шембораєв К.;
  3. Костянтинівка — бургомістр Вокарь, заступник бургомістра Кирпенко, Петрусенко;
  4. Краматорськ — заступник бургомістра Гадзій М.І;
  5. Красноармійськ — член ОУН, районний бургомістр Якубович;
  6. Макіївка — бургомістр Івасенко;
  7. Авдіївка — бургомістр Кудря Б.;
  8. Ольгинка — старшини району Ястремський, Клименко А.

Поліція[ред. | ред. код]

Основний напрям діяльності — здобуття секретної інформації, пошук прихильників української ідеї.
Члени ОУН(б):

  • співробітник поліційного відділу міста Маріуполя — Степанченко;
  • співробітник поліційного відділу міста Мар'їнки — Солод;
  • співробітник поліційного відділу міста Комсомольська (Горлівка) — Підуст;
  • працівники поліції Волновського району;
  • працівники поліції селища Рутченкове у Донецьку.

Члени ОУН(м):

  • перший керівний склад організованої в 1941 році міської поліції Донецька.

«Просвіта»[ред. | ред. код]

Керувалася всіма без винятку членами ОУН(б) або їх симпатиками. Можна з упевненістю стверджувати, що засудження члена просвіти органами НКВД було автоматичним визнанням його участі в бандерівському підпіллі Донеччини[3].

Репресії[ред. | ред. код]

Войтенко Сергій Антонович — активіст ОУН(б), голова Окружної райспоживспілки

Німецькі[ред. | ред. код]

Починаючи з літа 1942 року німці провадять репресивні заходи щодо бандерівців. Так влітку і восени 1942 року були проведені масові арешти в Маріуполі, а восени 1943 року гестапо арештовує і страчує підпільників у Костянтинівці, Краматорську, Слов'янську, Горлівці, Ольгинці, Покровську, Донецьку. Загальну кількісь втрат достоменно встановити неможливо, але вона є не меншою за 80 осіб.

Радянські[ред. | ред. код]

Почались наприкінці 1943 року. До 1947 року було заарештовано і засуджено близько 400 членів ОУН та їх симпатиків. Більшість на сьогодні реабілітована. Восени 1950 року під Горлівкою було викрито бункер ОУН з літературою та заарештовано підпільника. В 1953 році було розгромлено групу ОУН (б) на чолі з Василем Підгородецьким, яка діяла в Донецьку та прилеглих до нього районах. В 1955 році викрито в Горлівці групу Андруніка-Сіберанця. В 1958 році у Дзержинську (нині Торецьку) було викрито і заарештовано за агітацію М.Янковського.

Персоналії[ред. | ред. код]

Посунько Семен Лукич — активіст ОУН(б), голова «Просвіти», головний лікар Слов'янкої міської поліклініки

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://hatanm.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=246&Itemid=28 «Інший» націоналіст
  2. С.Добровольський «ОУНівське підпілля Донеччини» — Павлоград, 2009
  3. С.Добровольський «ОУНівське підпілля Донеччини» — Павлоград, 2009

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Діяльність підпілля ОУН на Сході України» — Дніпропетровськ, 2010
  • С.Добровольський «ОУНівське підпілля Донеччини» — Павлоград, 2009