Союз визволення України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Союз визволення України
Дата заснування 4 серпня 1914
Дата розпуску 1 травня 1918

Серпень 1914 р. виявився переломним у житті українського народу. Вибух Першої світової війни, частиною якої була війна між Росією та Австро - Угорщиною, державами, що володіли українськими землями, пробудив надії багатьох українців на можливість розв'язання українського національного питання.

Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України. За головне завдання ця організація ставила собі проголошення соборності та самостійності України та сприяння поразці Російської Імперії заради відродження незалежності Української держави. Переважно СВУ був створений політичними емігрантами з Наддніпрянської України. Його головою був член УСДРП Дмитро Донцов.

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.

Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Маркіян Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і Микола Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (Степан та Роман Смаль-Стоцькі, Василь Сімович, Михайло Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, Іван Крип'якевич, Степан Рудницький та ін.).

Також робота СВУ сприяла поліпшенню матеріального стану військовополонених, відкриття в концтаборах бібліотек, шкіл грамотності, церков, читалень, кооперативних крамниць, оркестрів, хорів, курсів української літератури й історії України. У кожному таборі завдяки Союзу видавалися українські газети. Усе це робилося задля плекання української свідомості тих, хто перебував у таборах.

З австрійського боку СВУ опікувалося Міністерством зовнішніх справ, але з 1915 року справа дійшла до політичних розходжень і австрійське Міністерство обмежило фінансову допомогу СВУ, який відтоді зосередив свою діяльність більше на території Німеччини.

СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії і Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко). Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява (XI. 1914) турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України. СВУ співпрацював від самого початку з політичною організацією галицьких українців — Головною Українською Радою, а з травня 1915р. — з Заг. Укр. Радою у Відні, у якій мав своїх 3 делегатів (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, М. Меленевський).

Одним із найважливіших завдань президія СВУ вважала захист інтересів полонених україців російської армії, проведення національно-просвітницької роботи серед них і українського населення Російської імперії. Завдяки СВУ значну кількість військовополонених українців переведено до окремих таборів у Австро-Угорщині (Фрайштадт, Дуна-Сардагель) та Німеччини (Вецляр, Зальцведель, Раштат). У цих таборах з допомогою відомих діячів науки і культури проводились різні форми національно-культурницької та політико-просвітницької роботи. У таборах, де перебувала значна кількість українців, відкрито читальні, школи, діяли хори, кооперативні й господарські курси. СВУ розповсюджував серед полонених українські газети, журнали, окремі друковані видання, випускав тижневик “Рідне слово”. Великим тиражем було видано “Кобзар” Т.Шевченка. За сприяння СВУ полонені допомагали збирати кошти для відкриття українських шкіл на Волині й Підляшші. У 1916-1918рр з допомогою СВУ і його Львівського бюро (очолював І. Крип'яке-вич) на Волині велася культурно-освітня діяльність, відкрито близько 100 шкіл з українською мовою навчання на Підляшші. У 1918р. за активної участі СВУ сформовано з українських полонених дві дивізії - Сірожупанників і Синьожупанників, які пізніше брали участь у боротьбі за незалежність Української держави.

Перші враження, які складалися про полонених у таборах, були визначальні для подальших методів роботи. Активісти СВУ повідомляли, що серед солдатів і нижчих офіцерів є багато «політично свідомих», серед них деякі підтримували ідею незалежної (самостійної) України. Більшість висловлювала обмежені побажання, як-от впровадження українських шкіл, української мови в установах, свободи слова і преси. Військовополонені мали палке бажання читати, особливо «Кобзаря» Тараса Шевченка. Зазвичай вони знали, що в Австро-Угорщині живуть українці, ба навіть, що у них є політичні права. Проте від самого початку на великій заваді стала їхня надзвичайна ворожість до Німеччини. Оскільки програма СВУ висловлювалася за союз з Австрією і Німеччиною і поразку Росії, багато солдатів різко негативно реагували на спроби залучити їх до українського визвольного руху в розумінні СВУ. Крім цього, посланці СВУ з розчаруванням установили, що хоч багато військовополонених й висловлювали свою прихильність до української справи, лише одиниці були готові братися за неї до зброї. Навпаки, значна більшість була досить задоволена тим, що на цей момент не мусила воювати, не кажучи вже про необхідність іти в бій проти російської армії в ім’я української незалежності.

Другою перешкодою для зусиль СВУ щодо поширення національно-українських поглядів серед солдатів були ворожі стосунки між російською вільшиною та українською меншиною в таборах. Дискусії про українське питання, та ще й у вкрай антиросійській формі, яку сповідував СВУ, зазвичай закінчувалися жорстокими бійками у бараках. Росіяни наголошували, що вони ніколи не допустять, щоб Малоросію відірвали від Росії, натомість особливо відважні українці перечили, що вони здобудуть свободу Україні й без російською дозволу. Деякі українські солдати говорили посланцям СВУ у приватних розмовах, що вони уникали контактів з СВУ і приховували свою національність через масову кампанію залякування з боку росіян. Загалом спостерігачі були вкрай здивовані войовничим націоналізмом росіян і розчаровані його антиукраїнським спрямуванням. Проти діяльності українців у таборах протестували не лише росіяни, але й поляки. Польські унтер-офіцери часто забороняли солдатам виказувати себе українцями і наполягали на тому, що ті є поляками. Щоправда, у таборах ворожість поляків спрямовувалася насамперед проти росіян.

Видавнича діяльність[ред. | ред. код]

«Вістник Союза визволення України»

Видатною була видавнича діяльність СВУ. У Відні він видавав журнал «Вістник Союза визволення України» (ред. В. Дорошенко, А. Жук, М. Возняк) і тижневик «Ukrainische Nachrichten», у Льозанні «La Revue Ukrainienne»; СВУ видав бл. 50 книг і 30 брошур про Україну нім., франц., англ., італ., угор., тур., швед., рум., хорв., чес., болг. мовами та кілька більших праць: «Ukraina, Land und Volk» C. Рудницького, «Geschichte der Ukraine» М. Грушевського, «Півтораста літ української політичної думки» і «Українство в Росії» В. Дорошенка, «Галичина в житті України» М. Лозинського, «Національне відродження австро-угорських українців» В. Гнатюка, «Українське Військо» І. Крип'якевича, «Українські Січові Стрільці» В. Темницького та ін.

При допомозі українців — культурних діячів з Галичини й Буковини (зокрема православних священиків), СВУ вів з дозволу німецької і австро-угорської військової влади широку організаційну допомогу, релігійну та культурно-виховну працю серед українців-полонених з російської армії в таборах в Австрії (у Фрайштадті), Угорщині (Дуна-Сердагель) і Німеччині (Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі). Заходами СВУ українських полонених згуртовано в окремих таборах (бл. 50 000 полонених у Німеччині і 30 000 — в Австрії), організовано культ. і нац. виховну роботу: школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, театри, курси української історії й літератури, кооперації, політекономії, німецької мови. Засновано українські газети: «Розсвіт» (Раштат), «Вільне Слово» (Зальцведель), «Громадська Думка» (Вецляр), «Розвага» (Фрайштадт), «Наш Голос» (Йозефштадт). У таборах заходами СВУ вийшла низка українських освітніх брошур. 1916 СВУ заснував у Львові бюро, яке організувало укр. приватне шкільництво на Волині, окупованій австро-угорським військом. Також заходами СВУ на весні 1917 група українських полонених вела культурно-народницьку діяльність на Підляшші, яке перебувало під німецькою окупацією; вони тут організували бл. 100 народних шкіл (бл. 5500 дітей), видавали тижневик «Рідне Слово» у Білій.

З вибухом революції в Росії 1917 СВУ оголосив «присвоєний мандат» не дійсним (15. 4. 1917) і обмежив діяльність опікою над полоненими й обороною українських територій, окупованих австро-німецьким військом, перед польськими претензіями. Заходами представників СВУ у 1917 з полонених українців були сформовані дві українські дивізії: в Німеччині «Синьожупанників» під командуванням генерала В. Зелінського і в Австрії «Сірожупанників», які пізніше включилися в українську армію.

СВУ спершу був критикований частиною наддніпрянців з уваги на його співпрацю з Центральними державами, але «згодом діяльність СВУ здобувала собі все більше симпатій в Україні» (Д. Дорошенко). Натомість інформативно-видавнича діяльність та праця серед українських полонених знаходила визнання українського загалу. Вороже до СВУ ставилися кола Антанти, а серед російських емігрантів — більшовики, зокрема Ленін (Твори, т. 35, стор. 136). Також критикував діяльність СВУ журнал українських соціал-демократів «Боротьба», що виходив у Женеві за ред. Л. Юркевича.

СВУ формально ліквідовано 1 липня 1918 року.

Деякі діячі СВУ[ред. | ред. код]

  • Птиця Іван — організатор і режисер таборових театрів — у таборі полонених у Фрайштаті й у Чехо-Словаччині.
  • Михайло Гаврило - засновником бібліотеки в Фрайштадтському таборі. Він був першим представником СВУ в таборі, читав лекції для полонених, головним чином з історії України, і, відповідно, був одним із перших організаторів культурно - освітньої роботи в ньому. Попит на книги в бібліотеці був досить значним. Великою популярністю серед читачів користувалася художня, історична, наукова, сільськогосподарська література. Найпопулярнішим був "Кобзар" Т. Шевченка.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. І. Головченко. Союз визволення України // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  • Пам'яткова книжка СВУ і календар на 1917 (з ст. А. Жука. Союз Визволення України). Відень 1917
  • Терлецький О. Історія української громади в Раштаті 1915 — 18. Ляйпціґ 1919
  • Скоропис-Йолтуховський О. Мої злочини, ж. Хліборобська Україна, ч. 2 — 4. Відень 1920 — 21
  • Дорошенко Д. З історії української політичної думки за часів світової війни. Прага 1936
  • Сімович В. СВУ. З приводу чверть століття. Календар Дніпро. Л. 1940
  • Наріжний С. Українська еміграція. Прага 1942
  • Дорошенко В. СВУ. З нагоди 40-ліття заснування, газ. Свобода, чч. 149 — 155. Нью-Йорк 1954
  • Wolfdieter Bihl. Österreich — Ungarn und der Bund zur Befreiung der Ukraina in Österreich und Europa. Festgabe für H. Hantsch 70 Geburtstag. 1965
  • Hornykiewicz T. Ereignisse in der Ukraine 1914 — 1922, Bd. І. Філядельфія 1966
  • Роздольський Р. До історії СВУ, ж. Укр. Самостійник, чч. 1 — 6. Мюнхен 1969.
  • Срібняк І. Діяльність Союзу визволення України серед полонених старшин-українців царської армії у таборах Німеччини та Австро-Угорщини (1915—1918 рр.). — К., 1996. — 46 с.
  • Срібняк І. Матеріали «Вістника Союзу Визволення України» (1914—1918) як джерело з історії таборів полонених українців у Німеччині та Австро-Угорщині // Українська преса за межами України. — К.: Дослідницький центр історії української преси, 1996. — С.29-36. 
  • Срібняк І. Питання національної самосвідомості на сторінках періодичних видань Союзу Визволення України // Національна ідея та національна своєрідність у засобах масової інформації: Асиміляція чи інтеграція в багатонаціональні суспільства Центрально-Східної Європи. Матеріали «круглого столу», Київ, 20-22 грудня 1996 р.). — К., 1997. — С.88-94.
  • Срібняк І. Діяльність Союзу визволення України серед полонених офіцерів російської армії в Австро-Угорщині (1914—1918 рр.) // Сурмач. — Лондон, 1997. — Ч.1-4. — С.45-53.
  • Срібняк І. Культурно-просвітницька і організаційна діяльність Союзу Визволення України у багатонаціональних таборах царської армії в Австро-Угорщині та Німеччині (1914—1917 рр.) // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. Випуск ІІІ. — К.: Інститут історії НАН України, 2001. — С.198-221.
  • Назарук Ю. С. Діяльність Союзу визволення України в Австро-Угорщині на початку Першої світової війни // Nad Wisłą i Dnieprem. Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej — przeszłość i teraźniejszość. Prace naukowe wykładowców i studentów Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu oraz Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Lingwistycznego, pod red. Z.Karpusa і I.Sribnіaka. — Toruń-Kijów: КНЛУ, 2002. — № 1. — S.366-369.
  • Назарук Ю. С. Обстоювання Союзом визволення України ідеї української державності під час Першої світової війни // Україна: від самостійності до соборності (22 січня 1918 р. — 22 січня 1919 р.) / Збірник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. — К., 2004. — С.227-238.
  • Назарук Ю. С. Союз освобождения Украины в 1914—1915 гг.: политические устремления и основные направления работы в Австро-Венгрии // Клио. — СПб.: Нестор, 2005. — № 1(28). — С.69-72.
  • Срібняк І. Організаційна діяльність Союзу визволення України у таборах полонених царської армії (1914—1916 рр.) // Емінак: науковий щоквартальник. — Київ-Миколаїв, 2016. — № 2(14) (квітень-червень). — Т.1. — С.99-103. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/20032
  • Срібняк І. Національно-освідомлююча діяльність СВУ в таборі полонених та інтернованих Ізмід (Османська імперія) на початку Першої світової війни: невідомий документ з фондів ЦДАГО України // Архіви України. – К., 2019. – Вип.2(319). – С.242-251. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/27690

Посилання[ред. | ред. код]