Едвард Коцбек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едвард Коцбек
словен. Edvard Kocbek
Kocbek.jpg
Народився 27 вересня 1904(1904-09-27)[1][2]
Светий Юрій-об-Щавниці, Штирія, Австрійська імперія
Помер 3 листопада 1981(1981-11-03)[1][2] (77 років)
Любляна, СФРЮ
Поховання цвинтар Жале
Країна Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ
Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство Югославія
Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Діяльність мовознавець, поет, Комісар, письменник, перекладач, політик, партизан, есеїст
Alma mater Люблянський університет
Мова творів французька і словенська[3]
Конфесія католицька церква
Нагороди

CMNS: Едвард Коцбек у Вікісховищі

Едвард Коцбек (словен. Edvard Kocbek, 27 вересня 1904, Свєти Юрій про Шчавници, під Марибором, Нижня Штирія, Австро-Угорщина — 3 листопада 1981, Любляна) — словенський поет, прозаїк, драматург, громадський і політичний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син церковного органіста. Два роки вивчав богослов'я в Мариборі, потім перевівся на романську філологію в Люблінський університет (19271930). Працював учителем, належав до лівих католиків, які перебували під впливом Романо Гвардіні19281929 роках Коцбек слухав у Берліні лекції Гвардіні), співпрацював з католицькими журналами Хрест і Дім і світ. Під час перебування у Франції в 19311932 познайомився і зблизився з французькими персоналістами. З початком громадянської війни в Іспанії виступив з різкою критикою позиції іспанського духовенства, що викликало крайнє невдоволення верхів словенського католицтва і стало приводом для закриття журналу Дім і світ, де були опубліковані Думки про Іспанію Коцбека. Протягом 19381943 років видавав персоналістський журнал Діло. Після вторгнення нацизму виступив одним із засновників Визвольного фронту, перебував у підпіллі, а потім приєднався до югославських партизанів.

Після війни — міністр Словенії в союзному уряді, заступник голови Народних зборів Республіки Словенія. Однак після виходу в світ книги автобіографічних новел Страх і мужність (1951), в якій піднято питання про моральний вибір і людську ціну дій антифашистського підпілля і партизанського Опору, був знятий з усіх посад, витіснений з політичного і громадського життя, опинився в повній ізоляції, потрапив під негласне спостереження спецслужб (втім, персональну справу № 584 на нього було заведено вже в 1944 році). За ним стежили і на нього доносили, серед інших, близькі друзі, особливо активним був відомий письменник і публіцист Йоже Яворшек[en]. Коцбек займався в цей час перекладами з французької та німецької (Бальзак, Мопассан, Екзюпері, Макс Фріш). Після публікації 1975 року в трієстському журналі Затока, очолюваному Борисом Пахором і Алоїзом Ребулою, інтерв'ю з письменником, в якому він різко засудив масову розправу над більш ніж 10 тисячами членів руху Словенське домобранство та їх близькими югославськими партизанами (Бляйбурзька різанина), Коцбек на кілька років фактично опинився під домашнім арештом, проти нього було розгорнуто кампанію публічного цькування. Від судового переслідування його врятувало активне втручання інтелектуалів Заходу, значну підтримку надав йому Генріх Белль. Вірші Коцбека друкувалися в журналі Континент (1976).

Творчість і визнання[ред. | ред. код]

Першу книгу віршів Коцбек опублікував 1924 року. Після кількох десятиліть замовчування його творчість знайшла з кінця 1980-х років визнання в країні і за кордоном, його твори перекладено багатьма європейськими мовами, монографії про нього опубліковано англійською, французькою, німецькою, італійською, польською. Вірші і проза Коцбека справили значний вплив на наступні покоління словенських письменників (Мар'ян Рожанц[ru], Йоже Сной[ru], Дане Зайц[ru], Драго Янчар, Томаж Шаламун та ін.).

Ім'ям поета названо вулиці в Любляні і Целє. До його сторіччя, широко відсвяткованого в Словенії, в одному з парків Любляни 2004 року встановлено пам'ятник письменнику. Випущена поштова марка з його портретом ([1] [Архівовано 29 березня 2016 у Wayback Machine.]).

Твори[ред. | ред. код]

Вірші[ред. | ред. код]

  • Перші вірші/ Prve pesmi (1924)
  • Земля/ Zemlja (1934)
  • Жах/ Groza (1963, премія Прешерна)
  • Донесення/ Poročilo (1969)
  • Вибрані вірші/ Zbrane pesmi (1977)

Проза[ред. | ред. код]

  • Tovarišija (1949)
  • Страх і мужність/ Strah in pogum (1951)
  • Свідоцтво/ Listina (1967)
  • Krogi navznoter (1977)

Драми[ред. | ред. код]

  • Plamenica (1920-ті роки)
  • Mati in sin (бл. 1920)
  • Noč pod Hmeljnikom (1943).

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Edvard Kocbek/ France Pibernik, Jurij Kocbek, eds. Celje: Mohorjeva družba, 2004 (до сторіччя письменника)
  • Omerza I. Edvard Kocbek: osebni dosje št. 584. Ljubljana: Karantanija, 2010 (документальна монографія про переслідування письменника)
  • Inkret A. In stoletje bo zardelo: Kocbek, življenje in delo. Ljubljana: Modrijan, 2011
  • Про книгу Страх і мужність [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.](рос.)

Посилання[ред. | ред. код]