Едіт Холл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едіт Холл
Народилася 3 квітня 1959(1959-04-03)[1] (65 років)
Країна  Велика Британія
Діяльність елліністка, викладачка університету, класична філологиня
Галузь давньогрецька література[2] і історія культури[2]
Alma mater Водем-коледжd
Науковий ступінь докторський ступінь[1]
Знання мов англійська[3][2][4]
Заклад Університет Оксфорда, Королівський коледж Гелловейd, Кінґс-коледж[5], Даремський університет[6] і Редінзький університетd
Членство Європейська академія[7] і Британська академія[8]
Нагороди
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.

Едіт Голл (народилася в 1959 році) — британська дослідниця Риму та Греції в епоху класичної античності, антикознавствиця, що спеціалізується на давньогрецькій літературі та історії культури, а також професорка кафедри класики та стародавньої історії Даремського університету.[9] Вона є членом Британської академії.[10] З 2006 по 2011 рік вона очолювала кафедру Роял Голлоуей Лондонського університету, де вона заснувала і керувала Центром прийому Греції та Риму до листопада 2011 року. Вона пішла у відставку через суперечку щодо фінансування антикознавства після того, як очолила громадську кампанію, яка була успішною, щоб запобігти скороченню або закриттю відділу Royal Holloway Classics.[11] До 2022 року вона була професоркою кафедри антикознавства в Королівському коледжі Лондона. Вона також була співзасновницею та директоркою-консультантом Архіву вистав грецької та римської драми в Оксфордському університеті, головою Фонду Гілберта Мюррея та суддею премії Стівена Спендера за переклад поезії. Її докторська дисертація була відзначена премією Оксфордського університету.[12] У 2012 році вона отримала премію Гумбольдта за дослідження давньогрецького театру в Чорному морі[13], а у 2014 році її обрали членом Академії Європи.[14] Вона живе в Кембриджширі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Голос Едіт Голл
Едіт Голл на BBC Radio4 31 травня 2012. Записано у травні 2012 на програмі BBC Radio 4 In Our Time"
При проблемах гляньте в довідку.

Едіт Голл здобула ступінь бакалавра класичних і сучасних мов після того, як отримала велику стипендію в Wadham College, Оксфорді (отримала відзнаку першого класу в 1982 році) і ступінь доктора філософії в коледжі Святого Г'ю, Оксфорд (присуджено в 1988 році).[15] Вона завідувала кафедрою історії грецької культури в Даремському університеті, була співробітницею Сомервільського коледжу в Оксфорді[15] та відвідувачкою кафедри в кількох інститутах Північної Америки.

Відома своїм жартівливим стилем читання лекцій,[16] Голл багато виступала на телебаченні та радіо[17], а також виступала консультантом професійних театральних постановок Національного театру, Shakespeare's Globe, Королівської Шекспірівської компанії, Live Theatre у Ньюкаслі, і Theatercombinat у Німеччині.[18] У лютому 2014 року вона з'явилася на BBC2 Newsnight і продекламувала нещодавно знайдений вірш Сафо давньогрецькою під час титрів.[19] Її основні дослідницькі інтереси стосуються давньогрецької літератури, особливо Гомера, трагедії, комедії, сатирської драми, античної літературної критики та риторики, Геродота та Ксенофонта, хоча її публікації обговорюють багатьох інших античних авторів, зокрема Лукіана, Плутарха, Артемідора, Менандра, Фукідіда, Платона і Арістотеля, а також інші стародавні свідчення, включаючи віршовий розмір і віршування, папіруси, розписну кераміку та написи. Вона також є експерткою в античній рецепції — способах, якими антична культура та історія вплинули на пізніші епохи, як то на пізню античність чи сучасність, або художню літературу, драму, кіно, поезію, політичну теорію чи філософію. Її дослідження мали вплив у трьох окремих сферах: (1) розуміння вистави літератури в античному театрі та її ролі в суспільстві, (2) репрезентація етнічної приналежності; (3) використання класичної культури в європейській освіті, ідентичності та політичній теорії.

Вона стверджувала, що Арістофан — це людина стародавнього світу, з якою вона найбільше хотіла б зустрітися.[20]

У 2022 році вона була обрана членом Британської академії.[21]

Античний театр і суспільство[ред. | ред. код]

У кількох її книгах стверджується, що театр відіграє важливу роль в інтелектуальній та культурній історії, особливо тому, що розваги охоплюють аудиторію нижчого статусу. До них належать «Грецькі та римські актори» (2002, з професором Петом Істерлінгом) і «Театральний склад Афін» (2006), який включає повторний перегляд «Винахід варвара» у світлі подій міжнародної історії з 1989 року. «Нові вказівки в стародавній пантомімі» (2008), перше дослідження балетної вистави міфологічних оповідей, яке навчало масову аудиторію в стародавньому середземноморському світі протягом кількох століть, було оцінено Д. Фіні, професором латинської мови Принстонського університету, як «незамінне» для всіх студентів Римської імперії".[22] У її книзі «Грецька трагедія: страждання під сонцем» стверджується, що грецька трагедія є глибоко філософським засобом, містить есе про кожну збережену давньогрецьку трагедію та була описана як «надзвичайно вичерпна».[23] Її книга 2013 року «Пригоди з Іфігенією в Тавриді: культурна історія чорноморської трагедії Евріпіда» — це детальна історія впливу трагедії Евріпіда, якою часто нехтують, а також її вплив на Арістотеля, присутність у вазописі, латинській поезії, помпейських фресках, римських імперських саркофагах та літературі, включаючи античний роман і діалог Лукіана.[24]

Будучи лекторкою в Оксфорді в 1996 році, разом із Олівером Тапліним вона заснувала міждисциплінарний APGRD (Архів вистав грецької та римської драми). Проєкт збирає та аналізує матеріали, пов'язані з постановкою та впливом античних п'єс. Десять спільно відредагованих томів проєкту, з яких Голл є провідною редакторкою семи та авторкою дев'яти, були описані як такі, що відіграють «ключову роль у встановленні параметрів і методології вивчення сприйняття античної драми у виставі».[25] Найсуттєвішою книгою, яка вийшла в результаті проєкту, є «Грецька трагедія та британський театр 1660—1914» із 220 000 слів, написана у співавторстві з професоркою Фіоною Макінтош, яка у 2006 році увійшла до короткого списку премії Театрального товариства «Книга року» (2006), премії JD Criticos і премії Рансімена.

Вакханки та інші п'єси Евріпіда. Вступ Едіт Голл, пер. Морвуд. Оксфордська світова класика 2000

З 1996 по 2003 рік Голл брала участь у серії про Евріпіда Оксфордської світової класики, яка включала всі дев'ятнадцять п'єс Евріпіда, щойно перекладені Джеймсом Морвудом і Робіном Вотерфілдом. Голл зробила вступ до кожного з п'яти томів, проводячи сучасні паралелі з текстами. У вступі до «Вакханки та інших п'єс» вона досліджувала передбачуваний «радикалізм» Евріпіда[26], цитуючи критика Ф. Л. Лукаса: «ані Ібсен, ані Вольтер, ані Толстой ніколи не виковували гострішої зброї на захист жіночості, всупереч забобонам, викриваючи війну, ніж Медея, Іон, троянські жінки».[27]

Репрезентація етнічної приналежності[ред. | ред. код]

У першій монографії Голл «Винахід варвара» (1989) стверджувалося, що стародавня європейська ідентичність спиралася на стереотипне уявлення про «іншого» азійського ворога. Її аргумент про те, що стародавні уявлення про етнічну приналежність лежать в основі сучасних питань націоналізму, расизму та етнічного самовизначення, був надзвичайно впливовим у галузі античності[28] і розглядався як «основоположний» вченими в інших галузях.[29][30] Цю роботу було розроблено в її науковому коментарі до грецького тексту «Персів» Есхіла з англійським перекладом (1996), а також у збірці есе, яку вона відредагувала «Культурні реакції на перські війни» (2007).

Класика і суспільство[ред. | ред. код]

В останні роки дослідження Голл також включили пізнішу історію культури, особливо соціальну роль, яку відіграла присутність Стародавньої Греції та Риму. Її книги в цій галузі включають «Повернення Улісса: культурна історія Гомерової Одіссеї» (2008, ввійшла до топ-списку премії Criticos), яку відзначили своєю науковістю та доступністю.[31] Після цього вийшли дві збірки есе про стародавнє рабство та одна про використання та зловживання грецькими та римськими текстами та ідеями у відносинах між Індією та Британією 1757—2007.

Хол є головною дослідницею «Народної історії класики», проєкту, який представляє та посилює голоси британських жінок і чоловіків із робітничого класу, які залучалися до давньогрецької та римської культури між 1789 і 1917 роками. Це було розпочато як дослідницький проєкт, який фінансував AHRC у Королівському коледжі Лондона під назвою «Класика та клас у Британії 1789—1917».[32]

У середу, 7 червня 2017 року, Голл прочитала лекцію в пам'ять про Дж. П. Баррона в Інституті античних досліджень на тему «Праматері античності та чому вони важливі».[33]

Ставлення до інтерпретацій класики в українській культурі[ред. | ред. код]

Едіт Голл залишила свої відгуки про античну тематику в творчості Лесі Українки. Вона відзначила особливе бачення Лесею Українкою Троянської війни у Драмі «Кассандра»:

Роль Лесі Українки в сприйнятті Іліади та Троянської війни є вкрай недостатньо вивченою. Французька філософка Симона Вейль першою висунула теорію, що "Іліада" – це скоріше засудження військового насильства, ніж героїчне святкування. Про це вона написала у 1939 році в есе "Іліада, або Поема сили". Але феміністичний переказ Троянської війни Лесею Українкою мав місце за 30 років до того!... Я із захопленням насолоджуюся текстом, написаним таким витонченим знавцем класичної культури, як Леся Українка. В ядрі цієї п'єси стоїть питання моралі – у що люди вірять по відношенню до майбутнього, якими б сумними не були їх реалії.

[34].

Вибрані видання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #136033830 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Czech National Authority Database
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  6. ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
  7. ↑ https://www.ae-info.org/ae/User/Hall_Edith
  8. ↑ https://www.thebritishacademy.ac.uk/news/record-number-of-women-elected-to-the-british-academy/
  9. ↑ Durham University Prof. Edith Hall. durham.ac.uk. 2023. Процитовано 28 червня 2023.
  10. ↑ Professor Edith Hall FBA. The British Academy (англ.). Процитовано 22 липня 2022.
  11. ↑ Thorpe, Vanessa; Boffey, Daniel (26 листопада 2011). Professor Edith Hall, one of Britain's top classicists, quits in row over university budget cuts | Education | The Observer. The Guardian. London: GMG. ISSN 0261-3077. OCLC 60623878. Процитовано 29 листопада 2011.
  12. ↑ Published Books. edithhall.co.uk. Процитовано 14 грудня 2011. Hellenic Foundation Prize for the best doctoral thesis in ancient Greek studies.
  13. ↑ Ancient Greek Theatre in the Black Sea (Humboldt). uni-erfurt.de. Архів оригіналу за 12 May 2014.
  14. ↑ Ilire Hasani, Robert Hoffmann. Academy of Europe: Hall Edith. ae-info.org.
  15. ↑ а б Edith Hall: Curriculum Vitae, July 2008 (PDF). [www.apgrd.ox.ac.uk/ The Archive of Performances of Greek and Roman Drama]. University of Oxford, UK. Процитовано 27 травня 2011.
  16. ↑ Ancient Comedy with a Modern Twist: Hilarious Est [Архівовано 2011-05-15 у Wayback Machine.]. The Observer, 25 March 2010.
  17. ↑ Broadcasting. edithhall.co.uk.
  18. ↑ Theatre. edithhall.co.uk.
  19. ↑ Відео на YouTube
  20. ↑ Iris magazine April offers!.
  21. ↑ Record number of women elected to the British Academy. The British Academy (англ.). Процитовано 22 липня 2022.
  22. ↑ Times Literary Supplement, 5557, 2 October 2009.
  23. ↑ All Things Greek: To Hellenic and Back, Newsweek, 19 March 2010.
  24. ↑ Adventures with Iphigenia in Tauris. Onassis Series in Hellenic Culture. Oxford University Press. 21 грудня 2012. ISBN 978-0-19-539289-0.
  25. ↑ Hallie Rebecca Marshall, Bryn Mawr Classical Review, 11 September 2006.
  26. ↑ Euripides trans. Morwood (2000). Bacchae and Other Plays. с. xii. ISBN 9780199540525. Процитовано 2 липня 2022.
  27. ↑ F. L. Lucas (1925). Euripides and his Influence. с. 15. Процитовано 2 липня 2022.
  28. ↑ Paul A. Cartledge, The Greeks: A Portrait of Self and Others. Bryn Mawr Classical Review, 3 March 1994.
  29. ↑ A. Merrills 'Monks, Monsters, and Barbarians: Re-Defining the African Periphery in Late Antiquity', Journal of Early Christian Studies, 12, 217–44.
  30. ↑ Tom Holland in The Guardian, 17 December 2005.
  31. ↑ Steve Coates in The New York Times, 22 August 2008
  32. ↑ Classics & Class » About us. classicsandclass.info.
  33. ↑ Classicist Foremothers and Why They Matter. School of Advanced Study (англ.). 3 липня 2017. Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 31 травня 2019.
  34. ↑ Пушнова Т. Сучасний твір про правду, фемінізм та антиімперіалізм": в Британії вперше переклали та поставили «Кассандру» Лесі Українки.//Українська правда, 6 квітня 2023

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едіт_Холл&oldid=41988349