Еріх Кестнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еріх Кестнер
Erich Kästner
Портрет Еріха Кестнера

Портрет Еріха Кестнера
При народженні Emil Erich Kästner
Псевдоніми, криптоніми Бертольд Бюргер
Мельхіор Курц
Петер Флінт
Роберт Нойнер
Народження 23 лютого 1899(1899-02-23)
  Дрезден
Смерть 29 липня 1974(1974-07-29) (75 років)
  Мюнхен
Поховання Bogenhausener Friedhof[d][1]
Національність німець
Громадянство Flag of Germany.svg Німеччина
Мова творів німецька мова
Рід діяльності письменник, сценарист
Жанр комедія, повість, оповідання
Нагороди та премії
Автограф: Erich Kästner signature.svg
CMNS: Еріх Кестнер на Вікісховищі

Е́ріх Ке́стнер (нім. Erich Kästner; нар. 23 лютого 1899, Дрезденпом. 29 липня 1974, Мюнхен) — німецький письменник, сценарист і кабаретист. Популярність в Німеччині Еріх Кестнер завоював завдяки своїм гумористичним творам для дітей і сатиричній поезії на злободенні теми.

Біографія[ред.ред. код]

Дрезден (1899-1919)[ред.ред. код]

Кестнер виріс в дрезденському районі Ойсере - Нойштадт (нім. Äußere Neustadt) на вулиці Кенігсбрюкерштрассе (нім. Königsbrücker Straße). Недалеко від неї на першому поверсі вілли його дядька Франца Августина зараз розташовується Музей Еріха Кестнера. Батько Кестнера був шорником, а мати Іда працювала служницею, домробітницею і перукарем. Еріха пов'язували з матір'ю дуже тісні узи. Перебуваючи в Берліні і Лейпцигу, він щодня складав для своєї матері зворушливі листи та листівки. Ставлення до матері знайшло своє відображення і в творах Кестнера. Пізніше з'явилися чутки про те, що батьком Еріха був сімейний лікар Кестнер, єврей Еміль Ціммерманн (1864-1953). Однак ці чутки так і не знайшли свого підтвердження.

1913 року Еріх вступив на дрезденські вчительські курси, проте через три роки незадовго до їх закінчення перервав свою педагогічну освіту. Ці роки Кестнер описав у своїй книзі «Літаюча класна кімната». Спогади про дитячі роки письменник виклав в автобіографічному творі «Коли я був маленьким» , який вийшов 1957 року. Дитинство Кестнера закінчилося з початком Першої світової війни. 1917 року Кестнер був мобілізований на військову службу і пройшов річне навчання в роті важкої артилерії. Тяжкості військового життя, суворі випробування і жорстокість, з якою він зіткнувся в цей час, зіграли свою роль у формуванні антимілітаристських поглядів молодого Кестнера. Свого кривдника, сержанта Вауріха, винного в захворюванні серця Кестнера, поет зобразив у своєму однойменному сатиричному вірші. Після Першої світової війни Кестнер здав всі іспити на відмінно і отримав «золоту стипендію» від муніципалітету Дрездена.

Лейпциг (1919-1927)[ред.ред. код]

Восени 1919 року Кестнер поступив до Лейпцизького університету, де вивчав історію, філософію, германістику і театрознавство. Складна економічна ситуація і важке матеріальне становище змушували Кестнера підробляти: він продавав парфуми, працював поміником біржового маклера. 1925 року Кестнер захистив дисертацію на тему «Фрідріх Великий і німецька література». Незабаром гроші на навчання Кестнер став заробляти журналістикою і театральною критикою в літературній колонці газети «Neue Leipziger Zeitung». В 1927 у все більш критично налаштованого Кестнера звільнили після виходу еротичної поеми «Нічна пісня камерного віртуоза» з непристойними ілюстраціями Еріха Озера. У тому ж році Кестнер переїхав до Берліна, де продовжував роботу позаштатним кореспондентом відділу культури «Neue Leipziger Zeitung» під псевдонімом Бертольд Бюргер. Пізніше Кестнер публікувався і під іншими псевдонімами: Мельхіор Курц, Петер Флінт та Роберт Нойнер.

У додатку для дітей, що випускався Лейпцігським видавництвом Отто Байєра сімейної газети «Beyers für Alle» (з 1928 року «Дитяча газета Клауса і Клер») в 1926-1932 роках під псевдонімом Клаус і Клер вийшло майже двісті історій, загадок і невеликих фейлетонів, які, як встановлено зараз, були написані здебільшого Кестнером.

Берлін (1927-1933)[ред.ред. код]

Преіод з 1927 року до падіння Веймарської республіки в 1933 році, проведені в Берліні, вважаються найпродуктивнішим періодом у житті Кестнера. За кілька років Кестнер став однією з найбільш значних фігур інтелектуального Берліна. Він публікував свої вірші, коментарі, репортажі та рецензії в різних періодичних виданнях Берліна. Він співпрацював на регулярній основі з багатьма щоденними газетами: «Berliner Tageblatt» , «Vossische Zeitung» та «Die Weltbühne». Біографи Кестнера називають цифру в 350 статей , написаний в період з 1923 по 1933 роки. Фактична ж кількість може бути вищою. Багато робіт Кестнера були загублені під час пожежі в його квартирі в лютому 1944 року.

1928 року у світ вийшла перша книга Еріха Кестнера — збірка віршів лейпцігського періоду під назвою «Серце на талії». До 1933 року вийшло ще три поетичні збірки. Збірка «Прикладна лірика» вивела Кестнера в лідери художньої течії «нова матеріальність».

У жовтні 1929 року була опублікована перша дитяча книжка Кестнера «Еміль і детективи», яка користується успіхом і зараз. Книга була розпродана в Німеччині тиражем в два мільйони і переведена на 59 мов. На відміну від дитячої літератури того часу з його стерильним світом казок, дія роману Кестнера розгорталося в сучасному великому Берліні. На сучасний сюжет написані і дві інші дитячі книжки: «Кнопка і Антон» (1931) і «Літаюча класна кімната» (1933). Свій внесок в успіх книг Кестнера вніс ілюстратор Вальтер Трір.

Екранізація «Еміль і детективи» 1931 року, режисера Герхарда Лампрехта, користувалася великим успіхом. Кестнер, однак, залишився незадоволений сценарієм. Пізніше Кестнер сам писав сценарії для кіностудій в Бабельсберзі.

Єдиним романом, що має літературне значення, вважається опублікований 1931 року «Фабіан: історія одного мораліста». Написаний майже в кінематографіній манері роман розповідає про Берлін початку 1930-х років. У своєму описі життя безробітного філолога — германіста Якоба Фабіана Кестнер зобразив темп і суєтність того часу на тлі заходу Веймарської республіки.

З 1927 по 1929 роки Кестнер проживав в берлінському районі Вільмерсдорф на Празькій вулиці, 6 (нім. Prager Straße) , а з 1929 по 1944 роки — на Рошерштрассе (нім. Roscherstraße) в Шарлоттенбурзі.

Берлін (1933-1945)[ред.ред. код]

Після приходу нацистів до влади 1933 року, Кестнер на відміну від більшості своїх колег, які критикували націонал-соціалізм, залишився в країні. Він виїжджав на деякий час в Мерано і Швейцарію, проте повернувся в Берлін. Кестнер пояснював свою поведінку, зокрема, бажанням бути очевидцем того, що відбувається. Крім цього, Кестнер не хотів залишати на самоті свою матір.

Кестнер кілька разів допитували у гестапо і виключли зі спілки письменників. Його твори були серед тих, що потрапили у вогонь на Бебельплац в 1933 році, як твори що «суперечать німецькому духу». Кестнер сам спостерігав за подіями на площі. Публікація творів Кестнера в Третьому рейху була заборонена. У Швейцарії Кестнеру вдалося опублікувати нешкідливі розважальні романи «Троє в снігу»(1934). Як виняток Кестнеру було дозволено написати сценарій для гучного фільму «Мюнхгаузен».

1944 року квартира Кестнера в Шарлоттенбурзі була зруйнована потраплянням бомби. Щоб не загинути при штурмі Берліна радянськими військами, на початку 1945 року Кестнеру вдалося виїхати з кіногрупою нібито на зйомки в Тіроль, в селище Майргофен. Цей час Кестнер описав у своєму щоденнику « Нотабене 45», опублікованому в 1961 році.

Мюнхен (1945-1974)[ред.ред. код]

Після Другої світової війни Кестнер переїхав до Мюнхена, де керував літературним відділом мюнхенської газети «Neue Zeitung» і видавав газету для дітей та молоді «Пінгвін». У Мюнхені Кестнер присвятив себе літературному кабаре. Так, він працював на «Die Schaubude» (1945-1948) і «Die Kleine Freiheit» (з 1951 року) та на радіо. У цей час були створені численні номера, пісні, радіоспектаклі, промови та есе на тему нацизму, війни та сучасної зруйнованої Німеччини.

До цього періоду відноситься написання повісті «Дві Лотти[de]» (нім. Das doppelte Lottchen) (1949), що отримала дуже широку популярність за рахунок більш ніж півтора десятків адаптацій в кіно різних країн (Німеччини, Великої Британії, Індії, Ірану, Кореї, США, Швеції, Японії), починаючи від знятого вже на наступний рік після виходу книги однойменного німецького фільму і японської Hibari no Komoriuta (1951) з Хібарі Місора і закінчуючи шведським Tur & retur[sv] ( 2003 ).

За все своє життя Кестнер так і не одружився, хоча мав позашлюбні зв'язки. Дві свої останні дитячі книги «Маленький Макс» і «Маленький Макс і маленька міс» Кестнер написав для свого позашлюбного сина Томаса, який народивсяв 1957 року.

Кестнер помер у мюнхенській клініці Нойперлах[de] і похований на цвинтарі святого Георга в Богенхаузені.

Посилання[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]

  1. Будь-ласка, додайте за посиланням українську назву категорії для "Категорія:Поховані на/у/в d:Q890502#P1791". Після додавання вірної назви категорії українською мовою її можна буде створити в Українській Вікіпедії. Дякуємо!