Жуківський Олександр Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жуківський Олександр Тимофійович
Жуківський Олександр Тимофійович
в.о. Військового міністра Української Народної Республіки
29 січня 1918 — 9 березня 1918
Попередник: Іван Немоловський
Наступник: він сам як Військовий міністр УНР
Міністр морських справ УНР
9 березня 1918 — 22 березня 1918
Військовий міністр УНР
22 березня 1918 — 29 квітня 1918
Попередник: він сам як в.о.
Наступник: Греків Олександр Петрович
 
Партія: УПСР
Народження: 22 листопада 1884(1884-11-22)
с. Йозифівка, Балтський повіт, Подільська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть: 1925
Національність: Українець
 
Військова служба
Роки служби: 1918–1925
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Радянсько-українська війна

Нагороди: Золота зброя «За хоробрість»

Олекса́ндр Тимофі́йович Жуко́вський (інколи Жуківський) (нар. 22 листопада 1884, с. Йозифівка — пом. ?) — український громадсько-політичний та військовий діяч, полковник Армії УНР. Військовий міністр УНР.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Закінчив Кам'янець-Подільську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище, ввійшов до 110-го піхотного Камського полку з дислокацією в Каунасі. В 1911 році перевівся до 9-ї Ломжинської прикордонної бригади. Брав участь у Першій світовій війні. З вересня 1916 року — підполковник, командир батальйону та помічник командира полку. У листопаді 1916 нагороджений Золотою Георгіївською зброєю. 1917 року був полковником російської армії.

Делегат першого та другого Всеукраїнських військових з'їздів. Член УЦР, ГВК. З кінця липня 1917 — представник Українського Генерального військового комітету при Генеральному штабі в Петрограді.

Належав до Української партії соціалістів-революціонерів (центральна течія), будучи одним з провідників партії. Після Жовтневого перевороту повернувся до Києва, де став помічником генерального військового секретаря Симона Петлюри.

Брав безпосередню участь у січневих боях проти більшовиків.  Від 29 січня 1918 року — виконувач обов'язків військового міністра УНР. Від 9 березня 1918 року — міністр морських справ УНР. Від 22 березня 1918 року — військовий міністр УНР.

Автор законопроектів з організації української регулярної армії. На засіданні уряду 15 березня 1918 окреслює основні напрямки нової військової політики, головною метою ставиться формування національної армії, стверджує необхідність впровадження єдиноначальства, пропонує заснувати військове училище та Академію Генштабу. Цей час він характеризував наступним чином:

...біля портфелів йшла величезна гра, інтриги, сварки і т.п., що тільки мішало взяти твердий курс правління в напрямку роботи Військового Секретарства. Майже кожен із діячів почував себе Наполеоном, почував себе героєм призвати, спасти отчизну і дати їй лад та порядок. Багато із них міркували в душі, що тільки він один покликаний і призван історією до святого діла – відродити батьківщину. Чисті душею, з великими святими ідеалами, переповненим серцем робити і принести людству тільки добро, любов та правду, але без знань простої роботи, техніки в праці – адміністративного хисту і марудної мілкої щоденної роботи, для них вона була незрозумілою. Зокрема діла військового вони не знали; не знали з чого і як приступити до організації Військового Міністерства; як себе поставити і як вимагати від других в праці організаторські здібності і спеціально-технічні знання. Правда, не всі то з чистими намірами оточили Військові Міністерства, щоб щиро працювати. Подібні обставини висували на підмостки політичного життя політиків-демагогів, ріжних авантюристів, які устроювали свої особисті інтереси і хтіли взяти від життя, від других людей, що тільки можна взяти, але накласти високих обов’язків на себе, ні – це заборонялось, це не полягало в їх натурі.[1]

29 квітня 1918 року німецька військова влада заарештувала Жуковського за підозрою у причетності до викрадення банкіра А.Доброго. 25 липня німецький військово-польовий суд запропонував покарати О. Жуковського на 2 роки і 6 місяців в'язниці, однак виніс вирок засудити його до дворічного ув'язнення.

За Директорії УНР — командир Окремого кордонного корпусу, начальник залоги в Кам'янці-Подільському. Брав участь у створенні Комітету охорони республіки, одним із завдань якого було спрямувати УНР на шлях співпраці з радянською владою.

З березня 1919 — посол та військовий аташе УНР у Чехословаччині та голова всіх посольств УНР за кордоном. 13 вересня 1919 року Жуковського призначили ревізором військових місій УНР у Празі, Берліні, Відні.

1920 року репрезентував УПСР на конгресі Бернського Інтернаціоналу в Женеві.

У серпні 1921 року вів переговори з урядом УСРР про повернення віденської групи УПСР в Україну. За деякими даними, 1922 року здійснив цей намір. Подальша доля невідома.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]