ЗІС-150

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з ЗІС-ММЗ-585Е)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ЗІС-150
Zis 150 museum.jpg ЗІС-150
Виробник ЗІС
Також називається ЗІЛ-154
Роки виробництва 1947-1957
Місце виробництва СРСР СРСР, Москва
Попередник(и) ЗІС-5
Наступник(и) ЗІЛ-164
Колісна база 4000 мм
Довжина 6720 мм
Ширина 2470 мм
Висота 2180 мм
Кліренс 265 мм
Передня колія 1700 мм
Задня колія 1740 мм
Вага 3900 кг
Найвища швидкість 65 км/год
Місткість бака 150 л
Споріднені ЗІС-151
ЗІЛ-164


ЗІС-150 (з 26 червня 1956 — ЗІЛ-150) — радянський вантажний автомобіль, що випускався в період з 1947 по 1957 роки.

Був спроектований на основі американських вантажівок International K-7[1] і з врахуванням досвіду експлуатації Studebaker US6, що поставлялась в період Другої світової війни. У 1957 році був замінений на модель ЗІЛ-164, що фактично являв собою модернізований ЗІЛ-150.

Історія створення[ред. | ред. код]

Намічена на третю п'ятирічку (19381942) корінна модернізація всіх радянських вантажних автомобілів повинна була торкнутися і ЗІС-5. Йому на зміну була запланована вантажівка ЗІС-15, дослідні зразки якої ЗІС побудував в 1938 році. На базі ЗІС-15 планувалося випускати ціле сімейство моделей: самоскид, вантажівку підвищеної прохідності, автобус.

Особливості ЗІС-15[ред. | ред. код]

  • Серед нововведень головними були тримісна суцільнометалева кабіна з сучасним оперенням (крила, облицювання радіатора, капот двигуна), нова рама зі збільшеною колісною базою, 100-літровий (замість колишнього 60-літрового) бензобак і істотно модернізований двигун.
  • При незмінному робочому обсязі його потужність зросла б до 82 к. с., завдяки підвищеній до 5,3 ступені стиснення, зміненим фазам газорозподілу, іншій формі газових каналів, вдосконаленій голівці циліндрів. Для зниження рівня шуму чавунні шестерні приводу допоміжних вузлів замінені текстолітовими.
  • Автомобіль отримав нове трансмісійне дискове гальмо.

Однак коробка передач залишалася чотириступінчастою, а привід гальм механічним (правда, доповненим вакуумним підсилювачем).

Довоєнні випробування дослідних зразків ЗІС-15 показали, що для вантажного автомобіля нового покоління потрібен ще більш потужний двигун. Тому, як тільки на ЗІСі в липні 1943 року було відновлено моторне виробництво, почалося проектування нових двигуна і п'ятиступінчастої коробки передач, що призначалися для перспективних вантажних моделей.

Влітку 1944 року прототипи вантажівки ЗІС-150, в основу якого ліг ЗІС-15К, і його повнопривідної модифікації ЗІС-150П (ця машина вийшла на 1000 кг важче і стала очевидною необхідність розробки тривісного варіанту автомобіля) вже проходили випробування (поки ще зі старими двигунами).

Повоєнна робота над моделлю[ред. | ред. код]

30 жовтня 1947 року з воріт Заводу імені Сталіна виїхала перша партія вантажних автомобілів ЗІС-150. Потужність нового двигуна зростала до 95 к. с. при 2800 об/хв, вантажопідйомність — на третину.

У конструкції ЗІС-150 вперше в історії вітчизняного автомобілебудування були застосовані п'ятиступінчаста КПП з шестернями постійного зачеплення і пневматичний привод гальм.

Автомобіль отримав нову кабіну (з-за великого дефіциту в країні тонкого сталевого листа вона була змішаної конструкції: сталевий лист, фанера, шкірозамінник) з ефективною системою опалення й опускним склом дверей.

Вітрове скло із системою обігріву складалося з двох половинок. Ліва половинка була зроблена підйомною: вона закріплювалася в будь-якому положенні за допомогою кулісного механізму. У задній стінці кабіни було вікно, на зовнішній стороні якого встановлювалась запобіжна решітка.

ЗІС-150 отримав шини збільшеної (порівняно з ЗІС-5) вантажопідйомності — розміром 9,00-20".

Новий двигун моделі ЗІС-120, що призначався для ЗІС-150, був освоєний раніше, ніж весь автомобіль, — наприкінці 1947 року, тому його разом з новою коробкою передач в тому ж 1947-му почали ставити на деякі шасі ЗІС-5В (тільки без компресора і з обмеженою потужністю). Такі машини стали називатися ЗІС-50, причому один дослідний зразок цього автомобіля був побудований ще в 1944 році. У 1947 році їх було випущено 194, а в наступному — 13701 шт.

З січня 1948 року почався перехід заводу на нову модель — з 27 січня по 26 квітня монтувався новий конвеєр, а з 27 квітня 1948 року завод перейшов на випуск ЗІС-150.

30 квітня 1948 року в Москві були повністю зняті з виробництва ЗІС-5В і ЗІС-50[2].

Перші серії машин при всіх плюсах мали істотний недолік. У досить довгого карданного валу ЗІС-150 був порівняно невеликий запас міцності. Це призводило до того, що при русі автомобіля вниз з гори швидкість обертання карданного вала виявлялася часом вище безпечного рівня і відбувався обрив карданного валу. При цьому він перебивав гальмівний привід, і автомобіль неможливо було зупинити. Це змусило розробників в терміновому порядку обмежити число обертів двигуна. На наступних машинах вже стояв спеціальний обмежувач обертів, який запобігав виходу двигуна на небезпечний (понад 2400 об/хв) швидкісний режим.

У 1950 році ЗІС-150 піддався модернізації. Місце карбюратора МКЗ-14 висхідного потоку зайняли новий дуже оригінальної конструкції-80 (МКЗ-16А) з падаючим потоком суміші і новий впускний колектор. У результаті зросла на 5 к. с. (до 95 к. с.) потужність і покращилася на 4-6 % економічність. Одночасно завод відмовився від дерев'яно-металевої кабіни і перейшов на суцільнометалеві.

Ліва половинка вітрового скління кабіни стала підйомною, вона закріплювалася в будь-якому положенні за допомогою кулісного механізму. Вікно на задній стінці кабіни отримало більш витончену запобіжну решітку.

У 1952 році керівництво ЗІСа, накопичивши та узагальнивши досвід експлуатації свого основного автомобіля ЗІС-150, прийшло до висновку про необхідність модернізації багатьох елементів його конструкції. Однак, перш ніж запустити оновлений автомобіль у серійне виробництво, було вирішено влаштувати для нього випробувальний пробіг довжиною 25 тис. км по дорогах з різним покриттям і без нього, а також по гірських трасах Кавказа і Крима. У пробігу брали участь одна серійна і дві модернізовані вантажівки, в конструкцію яких були внесені наступні основні зміни: у кожної з них запроваджено плаваючий маслоприймач масляного насоса, застосований механічний привод стартера, перед радіатором встановлені жалюзі, керовані з кабіни, замість довгого єдиного карданного валу застосовані два вали з проміжною опорою на середній поперечці рами, сама рама посилена косинками і додатковою поперечкою, стандартні ресори замінені на подовжені (від ГАЗ-63), збільшено передавальне відношення черв'ячної пари рульового управління, замість мідних гальмівних трубопроводів застосовані сталеві.

У одного з дослідних зразків для підвищення зносостійкості блок циліндрів двигуна був відлитий з титано-мідистого чавуну. Конструктори поліпшили комфортабельність кабіни: була зменшена висота сидінь і збільшений нахил їх спинок. Раму вітрового скла для поліпшення вентиляції зробили з двома вікнами, що могли відкриватися. Крім цього, для підвищення безпеки руху були введені додаткові покажчики повороту у верхній частині стійок вітрового скла та в місці, де вони стикалися з капотом.

За результатами пробігу майже всі удосконалення були рекомендовані до впровадження, за винятком відлитого з титано-мідистого чавуну блоку циліндрів двигуна, додаткової поперечки і додаткових покажчиків повороту в місці зіткнення стійок вітрового скла та капота. Також було прийнято рішення про подальше удосконалення конструкції підвіски. З 1954 року на ЗІС-150 стала застосовуватися проміжна опора карданного вала.

У 1956 році у двигуні вантажівки ЗІС-150В була застосована алюмінієва головка циліндрів замість чавунної, що дозволило підвищити до 6,2 ступінь стиснення і підняти до 96 к. с. потужність. Серед інших змін — нові карбюратор, впускний колектор, повітряний фільтр, посилена рама, гумові опори передніх ресор, гідравлічні амортизатори.

За весь час випуску з 1947 року по жовтень 1957 року, коли ЗІС-150 був замінений на ЗІЛ-164 (26 червня 1956 року завод ім. Сталіна був перейменований у завод ім. Лихачова, у зв'язку з чим частина автомобілів під кінець випуску отримала капоти з новою виштамповкою «Зіл» замість колишньої «Зіс»), було вироблено 774615 автомобілів.

Модифікації[ред. | ред. код]

На базі 150-го випускалося чимало модифікацій машин — цистерни, підйомні крани, самоскиди, лісовози, дорожньо-очисні машини. Всі вони добре зарекомендували себе в народному господарстві.

  • ЗІС-150П — дослідний двовісний повнопривідний (4×4) автомобіль (1947 р);
  • ЗІС-151 — тривісний повнопривідний (6×6) автомобіль (1948-1957 рр.);
  • ЗІС-156[3]— газобалонна (на стисненому газі) 3,5-тонна вантажівка (1949-1957 рр.);
  • ЗІС-156А[4] — газобалонне (на зрідженому газі) 4-тонну вантажівку (1953—1957 рр.);
  • ЗІС-253 (УльЗіС-253, НАЗ-253)[5] — дослідна дизельна 3,5-тонна вантажівка для виробництва на УльЗіСі і Новосибірському автозаводі. Розроблена незалежно від Зіса на УльЗіСі (1947 р);
  • ДАЗ-150 «Українець»[6] — дослідна 4-тонна вантажівка для виробництва на Дніпропетровському автозаводі. Розроблена незалежно від Зіса на ДАЗі (1947-1950);
  • ЗІС-ЛТА — напівгусеничний лісовозний автомобіль підвищеної прохідності, створений у 1949 році на базі ЗІС-5 з використанням вузлів і агрегатів трельовочного трактора КТ-12. Згодом випускався також на базі ЗІС-21 і ЗІС-150.
  • ЗІС-ММЗ-585Е[7] — самоскид (1949-1955 рр.) з кузовом Митищинського машинобудівного заводу; в 1952—1958 рр. випускався на Кутаїському автомобільному заводі як КАЗ-585[8];
  • ЗІС-121 — сідельний тягач (1952-1959 рр.);
  • ЗІС-153 — дослідний напівгусеничний автомобіль (1952 р).
  • АКЗ-1 — автобус, створений на базі ЗІС-150 з використанням кузова ЗІС-16 московським заводом «Аремкуз».

На шасі Зіс-150 були створені цистерни АЦ-4-150 і АЦМ-4-150 (Грабовський завод спецавтомобілів), автокрани АК-25 (1950 р.), АК-3ГС (1951), АК-5Г (1953), пожежна машина ПМЗ-9, сміттєвоз МС2 (1950 р.), поливомийні машини ПМ-8 (1955) і багато інших спеціальних автомобілів.

Автотранспортне управління Ленміськвиконкому (АТУЛ) на базі Зіс-150 будувало автобуси Л-3М (1947—1948) і Л-4 (1949—1950). Як основа автобуса капотної компонування Л-4 послужило подовжене шасі вантажівки із збільшеною до 5230 мм базою. Дубовий каркас кузова був обшитий сталевим листом. У конструкції введені удосконалення: додаткова опора карданного вала, вакуумний підсилювач гальм, посилені ресори, встановлений 150-літровий бензобак. Завдяки цьому модель могла перевозити 40 пасажирів, з них 29 сидять. Довжина — 8660 мм, ширина — 2470 мм, висота — 2940 мм. Маса — 5970 кг.

У 1949—1957 роках з використанням вузлів і агрегатів вантажівки Зіс-150 на Зісі випускався автобус Зіс-155. Наприкінці 1957 року його на конвеєрі замінив більш досконалий Зіл-158. На шасі Зіс-150 будували автобуси «ЦАРМ-Москва» Московські Центральні Авторемонтні майстерні.

В інших країнах[ред. | ред. код]

За радянської технічної документації з використанням виробничого обладнання, що надійшло з нашої країни, в Румунії та Китаї теж почався випуск власних Зіс-150.

Румунія Румунія У Румунії їх під маркою SR-101 (S. R. 101) став робити паровозний завод «Steagul Rosu» («Стягул Рошу» — «Червоний прапор», р. Брашов — з 1950 по 1960 місто називалося Орашул-Сталін). Випуск вантажівок на первістка румунської автомобільної промисловості почалася в 1954 році і до 1965 року їх було вироблено 54224 шт. В 1958 році машин стали ставити двигуни власної розробки потужністю 140 л. с. з 1960 року завод розпочав випуск власних машин SR-131 Carpati.

Flag of the People's Republic of China.svg КНР Що стосується Китаю, то там в місті Чанчунь з літа 1956 року вантажівка Jiefang CA10 («Цзефан» — «Визволення») почав виробляти «Автомобільний завод № 1» («Перший автомобільний», FAW — First Automobile Works). Це було одне з 156 підприємств, які споруджувалися з радянською допомогою, щоб закласти основу індустріалізації КНР. Серед перших інженерів заводу, які стажувалися на Зісі, був і Цзян Цземінь — майбутній голова КНР. На одному з найбільших автозаводів у світі (нині — China First Automobile Group Сorporation), ця вантажівка з невеликими змінами випускалася до 1986 року.

Усього було випущено 771 883 екземплярів всіх модифікацій.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЗИС-150 — рабочая лошадка послевоенного периода (рос.)
  2. Випуск цих вантажівок ще продовжувався на Уральському заводі.
  3. ЗІС-156. З 1949 року на Московському автозаводі був налагоджений випуск газобалонного автомобіля ЗІС-156. Він відрізнявся від Зіс-150 наявністю установки для живлення двигуна стисненим (до 200 кг/см2) природним, нафтовим, коксовим або іншим газом з теплотворною здатністю не нижче 4000 ккал/м3. Газобалонна установка складалася з 8 балонів загальною ємністю 400 л (80 м3), підігрівача, газового редуктора і карбюратора-змішувача. Зіс-156 міг працювати також і на бензині. Вантажівка випускалася до 1957 року.
  4. Зіс-156А. З 1953 року був освоєний випуск газобалонного автомобіля Зіс-156А. Він відрізнявся від Зіс-150 наявністю установки для роботи двигуна на зрідженому газі. Установка складалася з балона ємністю 250 л (робоча ємність — 225 л), підігрівача, редуктора і карбюратора-змішувача. Зіс-156А міг працювати також і на бензині. Вантажівка випускався до 1961 року.
  5. В Ульяновську під керівництвом головного конструктора «УльЗіСа» Б. Л. Шапошника до 1 травня 1944 року під 83-сильний трьохциліндровий дизель був спроектований і побудований дослідний зразок вантажного автомобіля ЗіС-253. Ця вантажівка замислювалася як уніфікована з перспективною московської вантажний моделлю ЗіС-150, оскільки УАЗ зріс з евакуйованих на Волгу цехів Зіса. Після того як фахівці НАМИ створили для нової машини більш досконалий варіант кабіни, капота і крил, автомобіль отримав марку УльЗіС-НАМІ-253 і в такому оформленні експонувався в 1945 році на автомобільній виставці в московському парку «Сокольники». ЗіС-253 вантажопідйомністю 3,5 т передбачалося випускати на Ульяновському, а пізніше на Новосибірському автозаводі (ЗВ). У 1947 році були зібрані перші досвідчені автомобілі НАЗ-253 та дизель-мотори. Ці двигуни як чотирициліндровий (ЯАЗ-204), так і шестициліндровий (ЯАЗ-206) належав до уніфікованого сімейства двотактних дизелів GMC типу «71». Для їх виробництва на ЯАЗ були введені в дію нові цехи, а з листопада 1944 року почала надходити на завод закуплене в США устаткування. Однак з 1946 року політика «холодної війни» загальмувала цей процес. На отриманому обладнанні ЯАЗ зміг розгорнути випуск лише чотирициліндрових (для ЯАЗ-200, ЗіС-154) і шестициліндрових (для ЯАЗ-210, ЗіС-127) двигунів.
  6. Перш ніж поставити Зіс-150 на виробництво, конструкторський відділ ДАЗа провів його глибоку модернізацію. Її підсумком стали автомобіль ДАЗ-150 і серія автопоїздів на його основі (в тому числі і для розміщення мобільного радіолокаційного комплексу «Грім»). Після державних випробувань вантажівка ДАЗ-150 «Українець» був рекомендований до серійного виробництва, але постановою Ради Міністрів СРСР від 9 травня 1951 року автозавод був перепрофільований на випуск ракетної техніки. На підприємстві, перейменованому в «Південний машинобудівний завод» («Південмаш»), повинні були в найкоротші терміни приступити до серійного випуску перших вітчизняних балістичних ракет Р-1 і Р-2 конструкції Сергія Корольова. Грачов був переведений на Зіс, де продовжив роботу над амфібією ДАЗ-485 і де згодом проявив себе як один із засновників вітчизняної школи проектування позашляхової техніки на колісному ходу.
  7. ЗІС-ММЗ-585. Вантажний автомобіль-самоскид випускався ЗІСом в 1949—1955 роках і призначався для використання на будівельних і дорожніх роботах. Кузов і гідравлічний підйомний механізм виготовляв Митіщинській машинобудівний завод (ММЗ). Підйомник мав два гідроциліндри, об'єднані з насосом. Вони безпосередньо впливали на кузов, піднімаючи його за 15 с. При цьому тиск в гідросистемі досягав 15 кгс/см2. Задній борт ночвоподібної платформи об'ємом 2,4 м3 щільно закривався. Це дозволяло перевозити разом з іншими вантажами зерно і будівельні розчини. Керування підйомним механізмом платформи — з кабіни шофера. На відміну від шасі Зіс-150, замість буксирного пристрою встановлені гаки і змінена конструкція тримача запасного колеса, рама вкорочена на 714 мм
  8. З 1956 по 1958 рік КАЗ виготовляв самоскиди КАЗ-585В. Основні розміри і механізми були ті ж, що і у Зіс-585, але були деякі відмінності від московської моделі: спрощена прямобортна платформа з відкидним заднім бортом; карданна передача з додатковою проміжною опорою; подовжені передні ресори; буксирний пристрій для експлуатації з причепом; сполучна апаратура паливопроводів уніфікована з апаратурою ГАЗ-51, а апаратура пневматичного приводу гальм — з апаратурою МАЗ-200.
    З 1958 року Кутаїський автозавод перейшов на виробництво більш досконалих самоскидів КАЗ-600 з кузовом із двостороннім перекиданням місткістю 2,4 м3.
    На базі самоскида КАЗ-585Б з 1956 року випускався унікальний для свого часу автомобіль-цементовоз КАЗ-601 з металевою зварною цистерною еліптичного перерізу об'ємом 3 м3, що переверталася за допомогою двох гідравлічних підйомників.

Посилання[ред. | ред. код]