Заболотівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Заболотівка
Заболотівка4550.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Нагірянська сільська громада
Облікова картка Заболотівка 
Основні дані
Населення 537 (на 1.01.2018)[1]
Територія 1,68 км²
Площа 1.68 км²
Густота населення 407.72 осіб/км²
Поштовий індекс 48573
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°53′11″ пн. ш. 25°50′16″ сх. д. / 48.88639° пн. ш. 25.83778° сх. д. / 48.88639; 25.83778Координати: 48°53′11″ пн. ш. 25°50′16″ сх. д. / 48.88639° пн. ш. 25.83778° сх. д. / 48.88639; 25.83778
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
25 км
Найближча залізнична станція Ягільниця
Відстань до
залізничної станції
9 км
Місцева влада
Адреса ради 48573 , с. Заболотівка
Карта
Заболотівка. Карта розташування: Україна
Заболотівка
Заболотівка
Заболотівка. Карта розташування: Тернопільська область
Заболотівка
Заболотівка
Мапа

CMNS: Заболотівка у Вікісховищі

Заболо́тівка (у 1953—1993 роках належала до с. Улашківців) — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Нагірянська сільська громада. Адміністративний центр колишньої Заболотівської сільської ради. До Заболотівки належав хутір в урочищі Клевак, його жителі у 1956 році переїхали в село.

Розташування[ред. | ред. код]

Розташоване на лівому березі р. Серет (ліва притока Дністра), за 25 км від районного центру і 9 км від найближчої залізничної станції Ягільниця.

Територія — 1,68 км². Дворів — 244.

Назва[ред. | ред. код]

За переказами старожилів на Оболоні (окраїна Улашківців) було велике болото; люди, які селилися за ним, назвали село Заболотівка.

Історія[ред. | ред. код]

1584 — перша письмова згадка, згодом згадане в 1646 році.

Поблизу села збереглися залишки поселення трипільської культури, розкопано поховання в кам'яній гробниці доби міді, знайдено скарб бронзових виробів доби пізньої бронзи.

1880 — велика земельна власність належала К. Лянцкоронському.

За статистикою, у селі 1900 р. — 1059 жителів, 1921 — 1065, 1931 — 1140 жителів; 1921 — 194, 1931 р. — 244 двори. За Австро-Угорщини діяла школа з українською мовою навчання; за Польщі — 2-класна утраквістична (двомовна).

В УГА воював Микола Личаківський (загинув у 1919 році біля м. Біла Церква). У 1930 р. в Заболотівці створено осередок ОУН (очільник Антін Бітів).

1939—1941 — органи НКВС замучили у Чортківській тюрмі жителів села Михайла Багрія, Михайла Доскочинського, Степана Когута, Миколу Коринюка, Ємілію та Петра Попадюків; розстріляли в Умані на Черкащині Антона Вітіва, Федора Матвіїва.

У сталінських концтаборах були ув'язнені сім'ї Бітових, Мельничуків, Сулятицьких, Степанія Попадюк і Павліна Сиротюк.

В УПА воювали:

  • Іван Вітів,
  • Марія Вітів,
  • Юліан Вітіви,
  • Петро Доскочинський («Береза»),
  • Василь Коринюк,
  • Михайло Павлюк,
  • Антон Попадюк,
  • Омелян Попадюк,
  • Петро Попадюки,
  • Володимир Романів,
  • Зиновій Сиротюк.

1943 — нацисти розстріляли членів ОУН Михайла, Омеляна і Петра Попадюків.

Під час німецько-радянської війни загинув або пропав безвісти у Червоній армії 31 мешканець села:

  • Василь Багрій (нар. 1917),
  • Антон Бартків (нар. 1903),
  • Богдан Винничук (нар. 1925),
  • Антон Вітів (нар.1917),
  • Михайло Вітів (нар. 1910),
  • Михайло Гановський (нар. 1922),
  • Михайло Горщук (нар. 1903),
  • Степан Горщук (нар. 1908),
  • Михайло Доскочинський (нар. 1914),
  • Іван Дрогомирецький (нар. 1904),
  • Петро Дрогомирецький (нар. 1910),
  • Петро Качмар (нар. 1919),
  • Степан Антонович Когут (нар. 1926),
  • Степан Миколайович Когут (нар. 1926),
  • Микола Коринюк (нар. 1919),
  • Антін Левчук (нар. 1922),
  • Яким Левчук (нар. 1911).

1945 — в Заболотівці базувався командний пункт УПА (головнокомандувач Роман Шухевич).

1948 — збудовано нову школу.

З 1 грудня 2020 року Заболотівка належить до Нагірянської сільської громади.[2]

Релігія[ред. | ред. код]

Стара і нова церкви Святої трійці у Заболотівці.
  • церква Пресвятої Тройці (1584; дерев'яна; у 1646 і 1674 рр. добудована, 1890 р. реставрована);
  • церква Пресвятої Трійці (1998; архітектори — подружжя Богдан та Ярослава Дудяки; розписали художники Михайло і Юрій Николайчуки, Володимир Атаманчук, Володимир Николюк і Олег Федорів);

У селі є також римо-католицька капличка св. Архістратига Михаїла.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

На території села частково розташована пам'ятка природи — державний заказник «Дача Галілея».

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятник Небесній сотні

Насипано братську могилу на місці загибелі п'ятьох вояків УПА.

встановлено:

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення, чол.
1900 1910 1921 1931 2014 2018
1059 1065 1140 576 537[1]

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Функціонували філії товариств «Просвіта» (1936—1941), «Рідна школа», «Сокіл», «Сільський господар», «Хліборобський Вишкіл Молоді» та ін., аматорський драматичний гурток (керівник Михайло Шута), хоровий гурток (засновник — учитель Танасевич), гуртки садівництва, кухарства.

1936 — освячено перший камінь під будівництво Народного дому, яке завершили у 1942 році.

Нині працюють клуб, бібліотека, ФАП; мішаний хор, ансамбль жінок і чоловіче тріо; три торгових заклади. Працює ПАП «Пролісок». У Заболотівці поширений народний промисел — виробництво з осоки і трави щіток для побілу приміщень.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • о. Василь Баглей (1981) — український релігійний та громадський діяч, місіонер Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, вікарій Успенської парафії містечка Козова;
  • о. Антон Ричаківський (1903—1941) — український священик;
  • Ольга Собко (нар. 1972) — український науковець, кандидат економічних наук.

У літературі[ред. | ред. код]

Михайло Фойдюк, Ольга Ризак і Дація Билинська ви- дали історичний нарис «Село Заболотівка» (Тернопіль: Астон, 2012).

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Відповідь Чортківської РДА на інформаційний запит № 01-1026 від 9 липня 2018 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 4 січня 2019. 
  2. Габруський, Л. На Чортківщині ОТГ провели свої перші сесії // Голос народу. — 2020. — № 49 (3 грудня). — С. 2. — (Життя громад).