Улашківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Улашківці
POL Ułaszkowce COA.png
Герб
Долина річки Серет біля с. Улашківці
Долина річки Серет біля с. Улашківці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Улашківська сільська рада
Код КОАТУУ 6125588301
Основні дані
Засноване 1939
Населення 1138 (2014 р.)
Площа 3.551 км²
Поштовий індекс 48562
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°53′58″ пн. ш. 25°49′07″ сх. д. / 48.89944° пн. ш. 25.81861° сх. д. / 48.89944; 25.81861Координати: 48°53′58″ пн. ш. 25°49′07″ сх. д. / 48.89944° пн. ш. 25.81861° сх. д. / 48.89944; 25.81861
Водойми річка Серет
Найближча залізнична станція Чортків
Місцева влада
Адреса ради с. Улашківці, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48562
Сільський голова Володимир Дирій
Карта
Улашківці. Карта розташування: Україна
Улашківці
Улашківці
Улашківці. Карта розташування: Тернопільська область
Улашківці
Улашківці

Ула́шківці — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради. До Улашківців приєднано хутори Гора, Добрівка, Жмиків, Підгора, та Каролівка (нині не заселений).

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 17 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Ягільниця.

Територія — 3,55 км² Дворів — 532.

Назва[ред.ред. код]

В одній із легенд історію Улашківців пов'язано з особою полковника Улашка та кількома іншими запорожцями, які з родинами поселилися на Поділлі, на берегах Серету, спорудили тут оборонні укріплення і захищали рідну землю від нападів кочових орд. Проте одного разу козакам не вдалося перемогти, всі загинули, а на їхню честь, зокрема Улашка, названо навколишні села: Улашківці, Капустинці, Милівці, Лисівці. Донині збереглися назви гір Лиса, Городища, Стоси, де загинули мужні козаки.

Наступна леґенда оповідає про пашу Улаша, який зі своїм військом оселився в селі вздовж Серету і воював з польським королем та полководцем Яном Собєським. Усе це діялося після Бучацького миру (1672), підписаного між Туреччиною та Річчю Посполитою, коли Улашківці передані під владу Туреччини; тоді поляки довго воювали з турецькими військами, врешті-решт військо паші було розбите. Улаш загинув, його вояків поляки назвали улашківцями, а поселення — Улашківці.

У селі під горою є два камені різної висоти, про які також побутує цікава леґенда, начебто це — закохані дівчина та хлопець, яких прокляла матір, і вони стали камінням. Краєзнавці вважають, що назву села слід виводити від власного імені Власій (церковнослов'янське слово), українською мовою — Улас, яке відповідає польському Блажей, що, своєю чергою, походить від грецького «basileios», тобто Василій і означає «королівський.» Отже, стара назва свідчить про українське походження місцевості. В побутовій мові місцеві жителі вживали назву Лашківці.

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

На хуторі Жмиків, на мисоподібній ділянці поля, в урочищі Шмельків Горб, зібрано артефакти трипільської і черняхівської культур, фракійського гальштату та Київської Русі: уламки тесла й сокири, рогове долото. Поблизу села розкопано поховання в кам'яній гробниці доби міді, знайдено скарб бронзових виробів доби пізньої бронзи. Територія древнього поселення — близько 22 га.

Перша письмова згадка датована 1464 роком.

Згадуються 7 травня 1464 року в книгах галицького суду[1].

На правому березі р. Серет височіє монастир отців Василіян, біля якого витікає «вічне» джерело.

У XVXVI ст. Улашківці отримали маґдебурзьке право і були досить великим містечком.

Улашківці славні ярмарками. Як подають історичні джерела, «все почалося після перемоги над турками, коли поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили жителям навколишніх сіл про те, щоб вони приїжджали в село і купували собі ці речі. 7 липня вони влаштували такий ярмарок, після чого вже щороку на празник св. Івана Хрестителя на цій горі почали проводити великі ярмарки, на які з'їздилися з товаром купці з різних кінців світу. Традиція проведення ярмарків тривала до Другої світової війни. Після більшовицької окупації їх не стало». Цю площу на хуторі Гора досі називають «базаром». Про ярмарок згадував у споминах письменник Богдан Лепкий.

1785 р. в Улашківцях проживали 1002 особи.

XX століття[ред.ред. код]

Із ярмаркових складів-магазинів, збудованих за панування Австрії, залишилися після Першої світової війни руїни.

За статистикою, в селі у 1900 році — 2458 жителів, 1910—2503, 1921—2037, 1931—2251; у 1921 р. — 388 дворів, 1931—515.

На початку XX ст. кілька родин із Улашківців виїхали до Боснії, згодом повернулися, близько 20 родин еміґрували до Канади, кілька — до Арґентини і Бразилії.

Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосилися мешканці села Антін, Василь і Григорій Адамчуки, Степан Андрейків, Антін та Василь Багрії, Василь Богун, Антін Божаківський, Петро Вахуткевич, Іван і Павло Винники, Кирило Гаповський, Ігнатій Галета, Іван Ільницький, Василь Кирничний, Антін Кишкан, Антін Коваль, Антін Коник, Іван Матвіїв, Павло Мудрий, Павло Солтис, Петро Струп, Іван та Ладон Чайковські, Михайло і Федір Шевчуки.

21 липня 1941 року органи НКВС розстріляли в місті Умані жителів Улашківців Василя і Михайла Гановських, Василя та Остапа Дзьобів, Леона Драгомирецького, Петра Зазуляка, Івана Кишкана, Володимира Солтиса й Павла Шевчука.

6 липня 1941 р. в село ввійшли нацистські війська; вони масово розстрілювали людей, особливо в лісі на «Дачі Галілея». Насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини багато хлопців та дівчат.

У квітні 1944 р., під час відступу, німці спалили близько 50 господарств.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали у Червоній армії:

  • Михайло Андрушків (нар. 1907),
  • Петро Андрушків (нар. 1913),
  • Петро Бабійчук (нар. 1910),
  • Антон Багрій (нар. 1905),
  • Василь Барилюк (нар. 1908),
  • Василь Басюк (нар. 1911),
  • Петро Божаківський (нар. 1907),
  • Антон Валечний (нар. 1905),
  • Микола Вахуткевич (нар. 1924),
  • Степан Гановський (нар. 1918),
  • Степан Гоцуляк (нар. 1926),
  • Михайло Гульчак (нар. 1908),
  • Антон Замковий (нар. 1909),
  • Мирон Замковий (нар. 1924),
  • Олександр Замковий(нар. 1912).

В УПА воювали:

  • Петро Басюк,
  • Йосип Валеш,
  • Іван Валеш,
  • Петро Валеш,
  • Степан Валеш,
  • Ананій Гановський,
  • Антоніна Гановський,
  • Мар'ян Драгомирецький,
  • Йосип Замковий,
  • Антон Зозуляк,
  • Євген Кирилишин,
  • Степанія Когут,
  • Іван Козак,
  • Ярослава Москалик («Козачка»),
  • Гаврило Сендзюк,
  • Володимр Холоднюк.

Період Незалежності[ред.ред. код]

8 липня 2012 року в Улашківцях на березі р. Серет споруджено Йорданський комплекс (ініціатори і меценати — о. Ігор Лесюк, сільський голова та місцева громада).

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • «Дача Галілея» — лісовий заказник загальнодержавного значення, розташований поблизу села.
  • Улашківська печера  (0,10 га) — карстова печера, утворена внаслідок вимивання породи у верхньотортонських (неоген) гіпсах (протяжність лабіринтів — 94 м) і «Бугри» (11 м).

Природа[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

У селі насипано могилу під час Другої світової війни (знищена 1945; відновлена 1992)

Релігія[ред.ред. код]

Церква Собору Пресвятої Богородиці

Каплиці

Освіта[ред.ред. код]

В мурованому будинку де проходили ярмарки функціонувала з 1857 році чотирирічна школа, де вчителювали як українці, так і поляки.

Нині працює Улашківська загальноосвітня школа I—III ст.[3]

Соціальна сфера, господарство[ред.ред. код]

При парафіяльній церкві діяли церковне братство і Братство тверезості (1873, 1664 члени); при храмі оо. Василіян — «Апостольство молитви» і Братство тверезості (1905). Великою цінністю храму була книга «Літургікон» (1702).

В Улашківцях були каменоломні, поклади піску та глини, на території монастиря — підземні печери. У 1936 р. знайдено кам'яну труну завдовжки 3 метри.

На початку XX ст. в Улашківцях засновано читальню «Просвіти», для якої у 1926 р. споруджено будинок. При читальні створено філію товариства «Союз Українок»; у 1937 р. відкрито дитячий садок.

У селі також діяли філії товариств «Сокіл», «Луг», «Рідна школа» та інші; кооператива, гурток «Сільського господаря».

При читальні була бібліотека, діяли хор і аматорський драматичний гурток.

Культурно-освітню роботу проводив парох о. Іван Чмола, у 1921—1941 рр. — о. Яків Тарнавський, який похований на сільському цвинтарі.

Після Другої світової війни у селі примусово створили колгосп, у 1990-х рр. майно та землі розпайовані.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

У монастирі села побував відомий український громадський діяч, письменник, публіцист Михайло Павлик, про що залишив записи у праці «Про бібліотеки монастирів»[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.297, № 3201 (лат.)
  2. Тернопільщина розширює заповідний фонд http://poglyad.te.ua/podii/ternopilschyna-rozshyryuje-zapovidnyj-fond/
  3. Улашківська школа
  4. Jacek Poprzeczko // Haust Haupta. — Polityka. — 6 grudnia 2007 (пол.)
  5. Мельничук Б., Щербак Л. Павлик Михайло Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 5–6. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]