Улашківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Улашківці
POL Ułaszkowce COA.png
Герб
Долина річки Серет біля с. Улашківці
Долина річки Серет біля с. Улашківці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Улашківська сільська рада
Код КОАТУУ 6125588301
Основні дані
Засноване 1939
Населення 1138 (2014 р.)
Площа 3.551 км²
Поштовий індекс 48562
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°53′58″ пн. ш. 25°49′07″ сх. д. / 48.89944° пн. ш. 25.81861° сх. д. / 48.89944; 25.81861Координати: 48°53′58″ пн. ш. 25°49′07″ сх. д. / 48.89944° пн. ш. 25.81861° сх. д. / 48.89944; 25.81861
Водойми річка Серет
Найближча залізнична станція Чортків
Місцева влада
Адреса ради с. Улашківці, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48562
Сільський голова Володимир Дирій
Карта
Улашківці is located in Україна
Улашківці
Улашківці
Улашківці is located in Тернопільська область
Улашківці
Улашківці

Ула́шківці — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради. До Улашківців приєднано хутори Гора, Добрівка, Жмиків, Підгора, та Каролівка (нині не заселений).

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 17 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Ягільниця.

Територія — 3,55 км² Дворів — 532.

Назва[ред.ред. код]

В одній із легенд історію Улашківців пов'язано з особою полковника Улашка та кількома іншими запорожцями, які з родинами поселилися на Поділлі, на берегах Серету, спорудили тут оборонні укріплення і захищали рідну землю від нападів кочових орд. Проте одного разу козакам не вдалося перемогти, всі загинули, а на їхню честь, зокрема Улашка, названо навколишні села: Улашківці, Капустинці, Милівці, Лисівці. Донині збереглися назви гір Лиса, Городища, Стоси, де загинули мужні козаки.

Наступна леґенда оповідає про пашу Улаша, який зі своїм військом оселився в селі вздовж Серету і воював з польським королем та полководцем Яном Собєським. Усе це діялося після Бучацького миру (1672), підписаного між Туреччиною та Річчю Посполитою, коли Улашківці передані під владу Туреччини; тоді поляки довго воювали з турецькими військами, врешті-решт військо паші було розбите. Улаш загинув, його вояків поляки назвали улашківцями, а поселення — Улашківці.

У селі під горою є два камені різної висоти, про які також побутує цікава леґенда, начебто це — закохані дівчина та хлопець, яких прокляла матір, і вони стали камінням. Краєзнавці вважають, що назву села слід виводити від власного імені Власій (церковнослов'янське слово), українською мовою — Улас, яке відповідає польському Блажей, що, своєю чергою, походить від грецького «basileios», тобто Василій і означає «королівський.» Отже, стара назва свідчить про українське походження місцевості. В побутовій мові місцеві жителі вживали назву Лашківці.

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

На хуторі Жмиків, на мисоподібній ділянці поля, в урочищі Шмельків Горб, зібрано артефакти трипільської і черняхівської культур, фракійського гальштату та Київської Русі: уламки тесла й сокири, рогове долото. Поблизу села розкопано поховання в кам'яній гробниці доби міді, знайдено скарб бронзових виробів доби пізньої бронзи. Територія древнього поселення — близько 22 га.

Перша письмова згадка датована 1464 роком.

Згадуються 7 травня 1464 року в книгах галицького суду[1].

На правому березі р. Серет височіє монастир отців Василіян, біля якого витікає «вічне» джерело.

У XVXVI ст. Улашківці отримали маґдебурзьке право і були досить великим містечком.

Улашківці славні ярмарками. Як подають історичні джерела, «все почалося після перемоги над турками, коли поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили жителям навколишніх сіл про те, щоб вони приїжджали в село і купували собі ці речі. 7 липня вони влаштували такий ярмарок, після чого вже щороку на празник св. Івана Хрестителя на цій горі почали проводити великі ярмарки, на які з'їздилися з товаром купці з різних кінців світу. Традиція проведення ярмарків тривала до Другої світової війни. Після більшовицької окупації їх не стало». Цю площу на хуторі Гора досі називають «базаром». Про ярмарок згадував у споминах письменник Богдан Лепкий.

1785 р. в Улашківцях проживали 1002 особи.

XX століття[ред.ред. код]

Із ярмаркових складів-магазинів, збудованих за панування Австрії, залишилися після Першої світової війни руїни.

За статистикою, в селі у 1900 році — 2458 жителів, 1910—2503, 1921—2037, 1931—2251; у 1921 р. — 388 дворів, 1931—515.

На початку XX ст. кілька родин із Улашківців виїхали до Боснії, згодом повернулися, близько 20 родин еміґрували до Канади, кілька — до Арґентини і Бразилії.

Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосилися мешканці села Антін, Василь і Григорій Адамчуки, Степан Андрейків, Антін та Василь Багрії, Василь Богун, Антін Божаківський, Петро Вахуткевич, Іван і Павло Винники, Кирило Гаповський, Ігнатій Галета, Іван Ільницький, Василь Кирничний, Антін Кишкан, Антін Коваль, Антін Коник, Іван Матвіїв, Павло Мудрий, Павло Солтис, Петро Струп, Іван та Ладон Чайковські, Михайло і Федір Шевчуки.

21 липня 1941 року органи НКВС розстріляли в місті Умані жителів Улашківців Василя і Михайла Гановських, Василя та Остапа Дзьобів, Леона Драгомирецького, Петра Зазуляка, Івана Кишкана, Володимира Солтиса й Павла Шевчука.

6 липня 1941 р. в село ввійшли нацистські війська; вони масово розстрілювали людей, особливо в лісі на «Дачі Галілея». Насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини багато хлопців та дівчат.

У квітні 1944 р., під час відступу, німці спалили близько 50 господарств.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали у Червоній армії:

  • Михайло Андрушків (нар. 1907),
  • Петро Андрушків (нар. 1913),
  • Петро Бабійчук (нар. 1910),
  • Антон Багрій (нар. 1905),
  • Василь Барилюк (нар. 1908),
  • Василь Басюк (нар. 1911),
  • Петро Божаківський (нар. 1907),
  • Антон Валечний (нар. 1905),
  • Микола Вахуткевич (нар. 1924),
  • Степан Гановський (нар. 1918),
  • Степан Гоцуляк (нар. 1926),
  • Михайло Гульчак (нар. 1908),
  • Антон Замковий (нар. 1909),
  • Мирон Замковий (нар. 1924),
  • Олександр Замковий(нар. 1912).

В УПА воювали:

  • Петро Басюк,
  • Йосип Валеш,
  • Іван Валеш,
  • Петро Валеш,
  • Степан Валеш,
  • Ананій Гановський,
  • Антоніна Гановський,
  • Мар'ян Драгомирецький,
  • Йосип Замковий,
  • Антон Зозуляк,
  • Євген Кирилишин,
  • Степанія Когут,
  • Іван Козак,
  • Ярослава Москалик («Козачка»),
  • Гаврило Сендзюк,
  • Володимр Холоднюк.

Період Незалежності[ред.ред. код]

8 липня 2012 року в Улашківцях на березі р. Серет споруджено Йорданський комплекс (ініціатори і меценати — о. Ігор Лесюк, сільський голова та місцева громада).

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • «Дача Галілея» — лісовий заказник загальнодержавного значення, розташований поблизу села.
  • Улашківська печера  (0,10 га) — карстова печера, утворена внаслідок вимивання породи у верхньотортонських (неоген) гіпсах (протяжність лабіринтів — 94 м) і «Бугри» (11 м).

Пам

Природа[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

У селі насипано могилу під час Другої світової війни (знищена 1945; відновлена 1992)

Релігія[ред.ред. код]

Церква Св. Іоанна

Каплиці

Освіта[ред.ред. код]

В мурованому будинку де проходили ярмарки функціонувала з 1857 році чотирирічна школа, де вчителювали як українці, так і поляки.

Нині працює Улашківська загальноосвітня школа I—III ст.[3]

Соціальна сфера, господарство[ред.ред. код]

При парафіяльній церкві діяли церковне братство і Братство тверезості (1873, 1664 члени); при храмі оо. Василіян — «Апостольство молитви» і Братство тверезості (1905). Великою цінністю храму була книга «Літургікон» (1702).

В Улашківцях були каменоломні, поклади піску та глини, на території монастиря — підземні печери. У 1936 р. знайдено кам'яну труну завдовжки 3 метри.

На початку XX ст. в Улашківцях засновано читальню «Просвіти», для якої у 1926 р. споруджено будинок. При читальні створено філію товариства «Союз Українок»; у 1937 р. відкрито дитячий садок.

У селі також діяли філії товариств «Сокіл», «Луг», «Рідна школа» та інші; кооператива, гурток «Сільського господаря».

При читальні була бібліотека, діяли хор і аматорський драматичний гурток.

Культурно-освітню роботу проводив парох о. Іван Чмола, у 1921—1941 рр. — о. Яків Тарнавський, який похований на сільському цвинтарі.

Після Другої світової війни у селі примусово створили колгосп, у 1990-х рр. майно та землі розпайовані.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

У монастирі села побував відомий український громадський діяч, письменник, публіцист Михайло Павлик, про що залишив записи у праці «Про бібліотеки монастирів»[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.297, № 3201 (лат.)
  2. Тернопільщина розширює заповідний фонд http://poglyad.te.ua/podii/ternopilschyna-rozshyryuje-zapovidnyj-fond/
  3. Улашківська школа
  4. Jacek Poprzeczko // Haust Haupta. — Polityka. — 6 grudnia 2007 (пол.)
  5. Мельничук Б., Щербак Л. Павлик Михайло Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 5–6. — ISBN 978-966-528-279-2.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.