Улашківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Улашківці
POL Ułaszkowce COA.png
Герб
Долина річки Серет біля с. Улашківці
Долина річки Серет біля с. Улашківці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Улашківська сільська рада
Код КОАТУУ 6125588301
Основні дані
Засноване 1939
Населення 1138 (2014 р.)
Площа 3.551 км²
Поштовий індекс 48562
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°53′58″ пн. ш. 25°49′07″ сх. д. / 48.89944° пн. ш. 25.81861° сх. д. / 48.89944; 25.81861Координати: 48°53′58″ пн. ш. 25°49′07″ сх. д. / 48.89944° пн. ш. 25.81861° сх. д. / 48.89944; 25.81861
Водойми річка Серет
Найближча залізнична станція Чортків
Місцева влада
Адреса ради с. Улашківці, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48562
Сільський голова Володимир Дирій
Карта
Улашківці is located in Україна
Улашківці
Улашківці
Улашківці is located in Тернопільська область
Улашківці
Улашківці

Ула́шківці — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради. До Улашківців приєднано хутори Гора, Добрівка, Жмиків, Підгора, та Каролівка (нині не заселений).

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на берегах р. Серет (ліва притока Дністра), за 17 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Ягільниця.

Географічні координати: 48° 54’ північної широти 25° 49’ східної довготи.

Територія – 3,55 кв. км. Дворів – 532.

Назва[ред.ред. код]

Про історію виникнення поселення нема жодних документів, збереглися кілька леґенд. В одній із них історію Улашківців пов’язано з особою полковника Улашка та кількома іншими запорожцями, які з родинами поселилися на Поділлі, на берегах Серету, спорудили тут оборонні укріплення і захищали рідну землю від нападів кочових орд. Проте одного разу козакам не вдалося перемогти, всі загинули геройською смертю, а на їхню честь, зокрема Улашка, названо навколишні села: Улашківці, Капустинці, Милівці, Лисівці. Донині збереглися назви гір Лиса, Городища, Стоси, де загинули мужні козаки.

Друга леґенда оповідає про пашу Улаша, який зі своїм військом оселився в селі вздовж Серету і воював з польським королем та полководцем Яном Собєським. Усе це діялося після Бучацького миру (1672 р.), підписаного між Туреччиною та Річчю Посполитою, коли Улашківці передані під владу Туреччини; тоді поляки довго воювали з турецькими військами, врешті-решт військо паші було розбите. Улаш загинув, його вояків поляки назвали улашківцями, а поселення – Улашківці.

У селі під горою є два камені різної висоти, про які також побутує цікава леґенда, начебто це – закохані дівчина та хлопець, яких прокляла матір, і вони стали камінням. Краєзнавці вважають, що назву села слід виводити від власного імені Власій (церковнослов’янське слово), українською мовою – Улас, яке відповідає польському Блажей, що, своєю чергою, походить від грецького “basileios”, тобто Василій і означає “королівський.” Отже, стара назва свідчить про українське походження місцевості. В побутовій мові місцеві жителі вживали назву Лашківці.

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

На хуторі Жмиків, на мисоподібній ділянці поля, в урочищі Шмельків Горб, зібрано артефакти трипільської і черняхівської культур, фракійського гальштату та Київської Русі: уламки тесла й сокири, рогове долото. Поблизу села розкопано поховання в кам’яній гробниці доби міді, знайдено скарб бронзових виробів доби пізньої бронзи. Територія древнього поселення – близько 22 га.

Перша письмова згадка датована 1464 роком.

Згадуються 7 травня 1464 року в книгах галицького суду [1].

На правому березі р. Серет височіє монастир отців Василіян, біля якого витікає “вічне” джерело. У монастирській церкві збереглися чудотворні ікони: святого Івана Хрестителя (1315 р. принесли із собою ченці) й Матері Бо- жої (подарувала родина Раціборських). Улашківці стояли на торговому шляху від Балтійського моря до Чорного і зі Сходу на Захід; тут влаштовували великі ярмарки, на які з’їжджалися купці з різних країн.

У XVXVI ст. Улашківці отримали маґдебурзьке право і були досить великим містечком.

Улашківці славні ярмарками. Як подають історичні джерела, “все по- чалося після перемоги над турками, коли поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили жителям навколишніх сіл про те, щоб вони приїжджали в село і купували собі ці речі. 7 липня вони влаштували такий ярмарок, після чого вже щороку на празник св. Івана Хрестителя на цій горі почали проводити великі ярмарки, на які з’їздилися з товаром купці з різних кінців світу. Традиція проведення ярмарків тривала до Другої світової війни. Після більшовицької окупації їх не стало”. Цю площу на хуторі Гора досі називають “базаром”. Про ярмарок згадував у споминах письменник Богдан Лепкий.

1785 р. в Улашківцях проживали 1002 особи.

XX століття[ред.ред. код]

Улашківці належали до Станіславської Греко-Католицької єпархії, що була складовою Галицької митрополії. Крім церкви оо. Василіян, у селі є парафіяльна церква – Собору Пресвятої Богородиці. Спочатку це була стара дерев’яна споруда (1784 р.), що згоріла під час Першої світової війни. На її місці в 1921 р. побудовано кам’яну каплицю. Також, окрім парафіяльної каплиці Собору Пресвятої Богородиці, споруджено нову каплицю святого Йосафата, яку 8 січня 2001 р. урочисто освятив ординарій Бучацької єпархії владика Іриней Білик (ЧСВВ). Давніше в Улашківцях діяли церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, що, ймовірно, обслуговувала самостійну парафію; синагога, костел. На полях збереглися давні могили; в центрі села під час Другої світової війни насипано могилу на пам’ять про тих, які загинули за волю України. За радянської влади, в 1945 р., могилу знищили, відновили у 1992 р. На вершині могили встановлено скульптуру ангела-хоронителя.

Із ярмаркових складів-магазинів, збудованих за панування Австрії, залишилися після Першої світової війни руїни.

За статистикою, в селі у 1900 р. – 2458 жителів, 1910 – 2503, 1921 – 2037, 1931 – 2251; у 1921 р. – 388 дворів, 1931 – 515.

На початку XX ст. кілька родин із Улашківців виїхали до Боснії, згодом повернулися, близько 20 родин еміґрували до Канади, кілька – до Арґентини і Бразилії. Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосилися мешканці села Антін, Василь і Григорій Адамчуки, Степан Андрейків, Антін та Василь Багрії, Василь Богун, Антін Божаківський, Петро Вахуткевич, Іван і Павло Винники, Кирило Гаповський, Ігнатій Галета, Іван Ільницький, Василь Кирничний, Антін Кишкан, Антін Коваль, Антін Коник, Іван Матвіїв, Павло Мудрий, Павло Солтис, Петро Струп, Іван та Ладон Чайковські, Михайло і Федір Шевчуки.

21 липня 1941 року органи НКВС розстріляли в місті Умані жителів Улашківців Василя і Михайла Гановських, Василя та Остапа Дзьобів, Леона Драгомирецького, Петра Зазуляка, Івана Кишкана, Володимира Солтиса й Павла Шевчука.

6 липня 1941 р. в село ввійшли нацистські війська; вони масово розстрілювали людей, особливо в лісі на “Дачі Галілея”. Насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини багато хлопців та дівчат.

У квітні 1944 р., під час відступу, німці спалили близько 50 господарств.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали у Червоній армії:

  • Михайло (1907 р. н.) і Петро (1913 р. н.) Андрушківи,
  • Петро Бабійчук (1910 р. н.),
  • Антон Багрій (1905 р. н.),
  • Василь Барилюк (1908 р. н.),
  • Василь Басюк (1911 р. н.),
  • Петро Божаківський (1907 р. н.),
  • Антон Валечний (1905 р. н.),
  • Микола Вахуткевич (1924 р. н.),
  • Степан Гановський (1918 р. н.),
  • Степан Гоцуляк (1926 р. н.),
  • Михайло Гульчак (1908 р. н.),
  • Антон (1909 р. н.), Мирон (1924 р. н.) й Олександр (1912 р. н.) Замкові та інші, всього – 60 мешканців Улашківців.

В УПА воювали Петро Басюк, Йосип, Іван, Петро та Степан Валешні, Ананій і Антоніна Гановські, Мар’ян Драгомирецький, Йосип Замковий, Антон Зозуляк, Євген Кирилишин, Степанія Когут, Іван Козак, Ярослава Москалик (“Козачка”), Гаврило Сендзюк, Володимр Холоднюк й інші.

Період Незалежності[ред.ред. код]

8 липня 2012 р. в Улашківцях на березі р. Серет споруджено Йорданський комплекс (ініціатори і меценати – о. Ігор Лесюк, сільський голова та місцева громада).

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • «Дача Галілея» — лісовий заказник загальнодержавного значення, розташований поблизу села.
  • Улашківська печера  (0,10 га) — карстова печера, утворена внаслідок вимивання породи у верхньотортонських (неоген) гіпсах (протяжність лабіринтів – 94 м) і “Бугри” (11 м).

Природа[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • “фіґура” Ангела (1992 р.) і Богородиці
  • пам’ятні хрести на честь скасування панщини;
  • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1980 р.),
  • Тарасу Шевченку (1991 р.).

Релігія[ред.ред. код]

Церква Св. Іоанна
  • церква Різдва Божої Матері (1866 р.; монастирський храм в Улашківській обителі має з 2008 р. статус Папської базиліки – духовно споріднений з Папською базилікою Святої Марії Більшої в Римі. Тут зберігаються дві Чудотворні Ікони: Божої Матері та Предтечі Івана Хрестителя, а також його мощі, частина Чесного і Животворящого Хреста Господнього);
  • храм Собор Пресвятої Богородиці (2001 р.);
  • монастир Чину св. Василія Великого (1738 р.; ігумен Теодосій Крецул); дзвіниця; Хресна дорога;
  • каплиця, на місці церкви Різдва Пресвятої Богородиці (Престіл); хрест, що встановив о. Ігнатій Нагурський (1856 р.);
  • каплиця св. Івана Хрестителя (святий Ян);
  • костел (19 ст.);

Про монахів[ред.ред. код]

У деяких джерелах подана інформація про поселення монахів у монастирі, що вже “у 14 ст., а саме в 1315 р. кілька монахів оселились у вапнякових печерах правобережжя та жили за правилами св. Василія Великого”. Ті самі ченці принесли старовинну ікону св. Івана Хрестителя, при якій діялися чуда, й народ звідусіль горнувся до неї, а згодом і до ікони Матері Божої, Майже під верхом гори, в одній з печер була каплиця св. Івана Хрестителя (її також називають “Святий Ян”), котру в 1673 р. розширив Ян Собєський. Згодом було споруджено і монастир (1738 р.), і монастирську церкву (1866 р.). Храм, де зберігали чудотворні ікони, збудований на краю прірви, видовбаний у скелі, зберігся донині, хоча дуже знищений. Історичною пам’яткою був граничний камінь під горою, що розмежовував населення монастиря від панського двору. Є печера Іоанна та Онуфрія, які, за переказами, були першими мешканцями села і його засновниками. З боку монастиря у скелі колись стояла “фіґура” св. Івана Хрестителя, з-під якої витікала вода. В 1856 р. іґумен о. Ігнатій Нагурський за власні кошти поставив кам’яний хрест на старому постаменті, неподалік від джерела, де раніше була “фіґура” св. Івана Хрестителя. Цей хрест, хоча дещо пошкоджений, зберігся до наших днів. Неподалік витікають потужні джерела, “жива вода” котрих, як запевняють прочани, допо- магає при хворобах очей, тому під час відпусту до неї завжди велика черга людей.

Біля Василіянського монастиря св. Івана Хрестителя витікає джерело підземних вод св. Яна

Освіта[ред.ред. код]

В мурованому будинку де проходили ярмарки функціонувала з 1857 р. чотирирічна школа, де вчителювали як українці, так і поляки.

Нині працює Улашківська загальноосвітня школа I-III ст. [3]

Соціальна сфера[ред.ред. код]

При парафіяльній церкві діяли церковне братство і Братство тверезості (1873 р., 1664 члени); при храмі оо. Василіян – "Апостольство молитви" і Братство тверезості (1905 р.). Великою цінністю храму була книга “Літургікон” (1702 р.).

В Улашківцях були каменоломні, поклади піску та глини, на території монастиря – підземні печери. У 1936 році знайдено кам’яну труну завдовжки 3 метри.

На початку XX ст. в Улашківцях засновано читальню “Просвіти”, для якої у 1926 р. споруджено будинок. При читальні створено філію товариства “Союз Українок”; у 1937 р. відкрито дитячий садок.

У селі також діяли філії товариств “Сокіл”, “Луг”, “Рідна школа” та ін.; кооператива, гурток “Сільського господаря”.

При читальні була бібліотека, діяли хор і аматорський драматичний гурток.

Культурно-освітню роботу проводив парох о. Іван Чмола, у 1921–1941 рр. – о. Яків Тарнавський, який похований на сільському цвинтарі.

Після Другої світової війни у селі примусово створили колгосп; у 1990-х рр. майно та землі розпайовані.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

У монастирі села побував відомий український громадський діяч, письменник, публіцист Михайло Павлик, про що залишив записи у праці «Про бібліотеки монастирів»[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.297, №3201 (лат.)
  2. Тернопільщина розширює заповідний фонд http://poglyad.te.ua/podii/ternopilschyna-rozshyryuje-zapovidnyj-fond/
  3. Улашківська школа
  4. Jacek Poprzeczko // Haust Haupta. — Polityka. — 6 grudnia 2007 (пол.)
  5. Мельничук Б., Щербак Л. Павлик Михайло Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 5–6. — ISBN 978-966-528-279-2.

Література[ред.ред. код]

Значок порталу Портал «Тернопільщина»


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.