Зайцев Пантелеймон Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зайцев Пантелеймон Олександрович
Народився 27 липня 1898(1898-07-27)
Альошинське, Хотівлянська волость, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 1 березня 1944(1944-03-01) (45 років)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Козацьке кладовище Олександро-Невської лавриd
Країна  СРСР
Діяльність воєначальник
Alma mater Постріл
Учасник Перша світова війна, німецько-радянська війна, Громадянська війна в Росії і радянсько-фінська війна
Партія КПРС
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Суворова 2 ступеня медаль «За оборону Ленінграда» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Пантелеймон Олександрович Зайцев (15 (27) липня 1898 року, хутір Альошинський, Дроздовицька волость, Городнянський повіт, Чернігівська губернія - 1 березня 1944, Ленінград) - радянський військовий діяч, генерал-майор (4 червня 1940 року).

Початкова біографія[ред. | ред. код]

Пантелеймон Олександрович Зайцев народився 15 (27) липня 1898 року на хуторі Альошинський Дроздовицькій волості Городнянського повіту Чернігівської губернії (нині Городнянського району Чернігівської області).

Військова служба[ред. | ред. код]

Перша світова та російська громадянська війни[ред. | ред. код]

У 1916 році був призваний до лав Російської імператорської армії та направлений на навчання до Житомирської школи прапорщиків, після закінчення якої у 1917 році був направлений у чині прапорщика[1] до Білозерського 13-го піхотного полку і брав участь у бойових діях на Південно-Західному. фронті, перебуваючи посаді полуротного командира.

У грудні 1918 року був мобілізований до лав Білої армії, однак у лютому 1919 року перейшов на бік РСЧА.

Воював у складі 81-го стрілецького полку (9-а стрілецька дивізія, Південний фронт ) на посадах помічника начальника та начальника господарської команди полку, завідувача господарства полку, командира взводу продовольчого транспорту дивізії та командира роти.

Міжвоєнний час[ред. | ред. код]

У червні 1921 року був призначений на посаду командира роти 287-го стрілецького полку (33-а стрілецька дивізія ), а з червня 1922 року служив у 97-му стрілецькому полку на посадах командира роти, помічника командира та командира батальйону. Брав участь у бойових діях проти повстанців на території Оренбурзької губернії.

У листопаді 1929 року був направлений на навчання на Стрілково-тактичні курси «Постріл», після закінчення яких у червні 1930 року повернувся на посаду командира батальйону 97-го стрілецького полку (33-а стрілецька дивізія). З грудня 1930 року виконував посаду викладача Ленінградської школи перепідготовки комскладу запасу Ленінградського військового округу.

У березні 1932 року Зайцев був призначений на посаду начальника штабу 166-го стрілецького полку (56-а стрілецька дивізія), у червні 1936 року - на посаду командира і комісара 33-го стрілецького полку (11-а стрілецька дивізія ), у листопаді 1937 року - на посаду начальника штабу 70-ї стрілецької дивізії, а в жовтні 1938 року - на посаду командира 90-ї стрілецької дивізії.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час радянсько-фінської війни на чолі 90-ї стрілецької дивізії брав участь у бойових діях з прориву лінії Маннергейма. У травні 1940 Зайцев був призначений на посаду командира 50-го стрілецького корпусу, а в серпні того ж року - на посаду помічника командувача військами Ленінградського військового округу по укріплених районах.

З початком війни Зайцев керував будівництвом оборонних рубежів навколо Ленінграда, а у вересні 1941 року був призначений на посаду командира 5-ї дивізії народного ополчення, яка 24 вересня того ж року була перетворена на 13-ту стрілецьку дивізію, яка утримувала Пулковські висоти.

У листопаді був призначений на посаду командира 168-ї стрілецької дивізії (8-а армія, Ленінградський фронт), яка вела оборонні бойові дії на лівому березі Неви в районі Московської Дубровки. Спроби дивізії в листопаді опанувати населений пункт Піски не мали успіху через відсутність повної взаємодії між військами. У грудні через великі втрати дивізія була виведена на правий берег Неви для поповнення.

У січні 1942 року генерал-майор Зайцев був призначений на посаду заступника командувача 55-ї армії, що вела бойові дії на південних підступах до Ленінграда, в березні - на посаду командувача оперативної групою 7-ї окремої армії, а в червні 1943 року - на посаду командира 4-го стрілецького корпусу, який вів оборонні бойові дії по річці Свір.

6 грудня 1943 був призначений на посаду командира 122-го стрілецького корпусу, який брав участь у бойових діях під час Ленінградсько-Новгородської наступальної операції, в ході якої захопив Ропшу і Кінгісепп, тим самим вийшовши до річки Луга.

1 березня 1944 року на плацдармі за річкою Нарвою генерал-майор Пантелеймон Олександрович Зайцев був тяжко поранений і по дорозі до шпиталю помер[2]. Похований з військовими почестями в Ленінграді на Комуністичному майданчику (нині Козачий цвинтар Олександро-Невської лаври)[3].

Військові звання[ред. | ред. код]

Вулиця Зайцева, буд. 2. Меморіальна дошка. «Вулиця названа на честь генерал-майора Зайцева Пантелеймона Олександровича 1898—1944 рр., учасника Громадянської війни, боїв на Карельському перешийку 1939—1942 рр., захисника блокадного Ленінграда»

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

На згадку про Пантелеймона Олександровича Зайцева названо вулицю Зайцева (Кіровський район, Санкт-Петербург) та селище Зайцеве (Виборзький район Ленінградська область), а також встановлено меморіальну дошку на вулиці Зайцева.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сайт, посвящённый Зимней войне. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 травня 2022.
  2. ↑ Именной список офицерского состава умерших от ран в 101 отдельном медсанбате в период с 1 по 10 марта 1944 г. // ОБД «Память народа» [Архівовано 23 травня 2022 у Wayback Machine.].
  3. ↑ Учётная карточка воинского захоронения П. А. Зайцева. // ОБД «Память народа» [Архівовано 23 травня 2022 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Нагородний лист в електронному банку документів «Подвиг Народу»

Література[ред. | ред. код]

  • «Санкт-Петербург. Петроград. Ленинград: Энциклопедический справочник.» Ред. коллегия: Белова Л. Н., Булдаков Г. Н., Дегтярев А. Я. и др. — М.: научное издательство «Большая Российская Энциклопедия». 1992.
  • Коллектив авторов. Великая Отечественная: Комкоры. Военный биографический словарь / Под общей редакцией М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2006. — Т. 1. — С. 206—208. — ISBN 5-901679-08-3.
  • Великая Отечественная. Комдивы : военный биографический словарь / [Д. А. Цапаев и др. ; под общ. ред. В. П. Горемыкина] ; М-во обороны Российской Федерации, Гл. упр. кадров, Гл. упр. по работе с личным составом, Ин-т военной истории Военной акад. Генерального штаба, Центральный архив. — М. : Кучково поле, 2014. — Т. III. Командиры стрелковых, горнострелковых дивизий, крымских, полярных, петрозаводских дивизий, дивизий ребольского направления, истребительных дивизий (Абакумов — Зюванов). — С. 1007—1008. — 1102 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-9950-0382-3.
  • Соловьев Д. Ю. Все генералы Сталина. Том 5. — М., 2019. — С.11-12.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зайцев_Пантелеймон_Олександрович&oldid=37290177