Замана Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Михайлович Замана
Володимир Михайлович Замана

Уповноважений по контролю за діяльністю Міністерства оборони України
Час на посаді:
22 лютого 2014 — 27 лютого 2014
Президент   Янукович Віктор Федорович
Попередник Павло Лебедєв як міністр оборони України
Наступник Ігор Тенюх як міністр оборони України

Час на посаді:
18 лютого 2012 — 19 лютого 2014
Попередник Педченко Григорій Миколайович
Наступник Іл'їн Юрій Іванович

Народився 3 грудня 1959(1959-12-03) (56 років)
с. Омбиш Борзнянського району Чернігівської області
Громадянство Україна Україна
Звання UA-OF9-COL-GEN-GSB-H(2015).png Генерал-полковник
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня

Замана Володимир Михайлович (нар. 3 грудня 1959, с. Омбиш Борзнянського району Чернігівської області) — український військовий діяч, колишній начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України (18 лютого 2012 — 19 лютого 2014). З 19 лютого 2014 заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони, а з 22 лютого 2014 — Уповноважений Верховної Ради України по контролю діяльності Міністерства оборони України. Генерал-полковник.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селянській родині.

Закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище ім. Верховної Ради Української РСР (1982), військову академію бронетанкових військ ім. Р. Малиновського (1993), Національну академію оборони України (2004).

Проходив службу в Групі радянських військ у Німеччині та у військах Туркестанського військового округу — командир танкового взводу, командир танкової роти, начальник штабу — заступник командира танкового батальйону, командир танкового батальйону.

Після закінчення Військової академії продовжував службу в Одеському військовому окрузі та у Північному оперативному командуванні на посадах начальника штабу — заступника командира танкового полку, командира танкового полку, командира танкової бригади, начальника навчального центру підготовки молодших спеціалістів танкових військ.

З 2004 р., після закінчення Національної академії оборони України — заступник командувача корпусу, з липня 2005 по травень 2007 р. — командир 6 гвардійського армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України.

З 2007 р. — начальник Територіального управління Західного оперативного командування, з 2009 р. — заступник командувача Сухопутних військ Збройних сил України з бойової підготовки — начальник управління бойової підготовки.

4 грудня 2006 року присвоєно військове звання генерал-лейтенанта[1].

24 серпня 2012 року присвоєно військове звання генерал-полковника[2].

Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних сил України з 18 лютого 2012[3] по 19 лютого 2014.

18 лютого 2014 року під час Революції гідності, отримавши від тогочасного керівництва держави наказ застосувати силу до мирних мітингувальників на Майдані незалежності, відмовився виконувати той злочинний наказ і поклав рапорт про звільнення з посади Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача збройних сил України, чим виграв час для учасників протестів, які змогли перегрупуватися та отримати необхідне підкріплення, в першу чергу дипломатичне.

22 лютого 2014 року — призначений Верховною Радою України уповноваженим по контролю за діяльністю Міністерства оборони України[4].

Нагороди[ред.ред. код]

  • Орден «За заслуги» III ст. (3 грудня 2010) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди 19-ї річниці Збройних Сил України[5]
  • Медаль «За бездоганну службу» III ст. (4 грудня 1996) — за бездоганну службу, досягнення високих показників у бойовій підготовці та професійній майстерності[6]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Попередник: Емблема ГШ ЗСУ.png
Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України
з 18 лютого 2012
Наступник:
Педченко Григорій Миколайович
31 травня 201018 лютого 2012
Іл’їн Юрій Іванович