Джузеппе Мадзіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джузеппе Мадзіні
Giuseppe Mazzini
Giuseppemazzini.jpg
Народився 22 червня 1805(1805-06-22)[1][2][…]
Генуя
Помер 10 березня 1872(1872-03-10)[1][2][…] (66 років)
Піза
·легеневе захворюванняd
Поховання
Країна Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Flag of France (1794–1815, 1830–1958).svg Перша Французька імперія
Національність італієць
Діяльність політик
письменник
філософ
Сфера роботи журналіст
Alma mater Університет Генуї
Мова творів італійська[2]
Батько Giacomo Mazzinid
Мати Maria Dragod
Автограф Giuseppe Mazzini Signature.png

CMNS: Джузеппе Мадзіні у Вікісховищі

Джузеппе Мадзіні (Мацціні) (італ. Giuseppe Mazzini; 22 червня 1805(18050622), Генуя — 10 березня 1872, Піза) — діяч національно-визвольного руху Італії, політик, патріот, письменник і філософ, видатний музикознавець, що зіграв важливу роль в ході першого етапу руху за національне звільнення і ліберальні реформи в XIX столітті.

Похований на цвинтарі Стальєно (Staglieno) в Генуї.

Біографія[ред. | ред. код]

Пройшовши курс домашнього виховання, Джузеппе Мадзіні поступає на юридичний факультет Генуезького університету. Після закінчення університету в 1827 році Мадзіні присвячує себе літературній діяльності. Він співробітничає з генуезькими, потім з ліворнськими газетами і літературними виданнями.

Вступає в таємне товариство карбонаріїв. У 1830 році за доносом він був арештований і запроторений до в'язниці старовинної фортеці Савони. Саме тут він приходить до ідеї про створення нової організації, здатної очолити боротьбу за національне об'єднання Італії й звільнення її від австрійського панування.

Влітку 1831 року у Франції Мадзіні створив організацію, що отримала назву «Молода Італія». У 1833 році Мадзіні був головним організатором вторгнення в П'ємонт, здійсненого зі Швейцарії під керівництвом Раморіно; сам Мадзіні взяв особисту участь в поході. Експедиція не вдалася. Мадзіні був висланий за межі Франції і переселився до Женеви, а «Молода Італія» вступила в смугу розпаду.

Поразкою закінчилася спроба відродження, в 1834 році, «Молодої Італії» під новою назвою «Молода Європа», але з колишніми цілями й завданнями. У 1834 році Мадзіні заснував журнал «La jeune Suisse» в Золотурні, але золотурнські власті заарештували, а потім вислали більшість співробітників журналу, в тому числі й Мадзіні.

Розшукуваний поліцією, він був вимушений виїхати в січні 1837 року зі Швейцарії до Лондона. У 1840—1841 роках в Лондоні він заснував (в рамках «Молодої Італії») «Союз італійських робочих», що мав відділення в низці європейських країн.

У 1844 році він підтримував експедицію братів Бандієра.

У 1846 році створив «Інтернаціональний союз народів».

У 1848 році, коли в Італії повсюдно почалася революція, Мадзіні негайно поспішив на батьківщину і заснував у Мілані газету «L'Italia del popolo» і товариство Associazione nationale, що мали на меті боротьбу за приєднання Ломбардії до П'ємонту. Перед падінням Мілана Мадзіні вступив до загону Гарібальді; потім він прибув до Рима, де його разом з Саффі й Армелліні обрано членом тріумвірату, і очолив його. Він став незабаром справжнім лідером уряду і проявивши хороші адміністративні уміння в соціальних реформах.[4]

Коли римські національні збори визнали неможливим подальшу оборону й запропонувало тріумвіру вступити в переговори з французьким генералом Удіно про здачу Рима, Мадзіні разом з товаришами склав з себе повноваження й виїхав до Лондона.

У 1853 році він організував невдале повстання в Мілані, в 1857 році — експедицію Пізакане.

Коли Гарібальді узяв Неаполь, то Мадзіні поспішив туди, щоб переконати Гарібальді рушити на Рим. Коли цей план став рушитися, Мадзіні виїхав до Лондона, звідки підтримував збором грошей і вербуванням волонтерів експедиції Гарібальді на Рим в 1862 і 1867 роках. Не побажав скористатися амністією 1866 року, попри те, що багато разів був обраний до італійського парламенту.

У 1870 році на Сицилії почався республіканський рух. Сам Мадзіні не вірив в його успіх, але відправився на острів. Схоплений у відкритому морі на шляху до Сицилії він був відвезений в Гаету, але через 2 місяці звільнений за умови залишити Італію. Його мрія перетворити Італію на республіку зазнала краху, оскільки Камілло Бенсо ді Кавур організував монархію на чолі з Віктором Емануїлом II.[5] Мадзіні поселився в Лугано (у Швейцарії), де заснував газету «La Roma del Popolo».

У 1872 році він повернувся до Італії, але простудився, переїзжаючи через Альпи, і помер в Пізі, в будинку одного з своїх друзів. На похорони його в Генуї стеклося понад 50 тисяч чоловік, і похоронна процесія стала демонстрацією проти уряду.

Ідеї[ред. | ред. код]

Мадзіні всюди проповідував свободу особи і національне звільнення не тільки Італії, але і всієї Європи. Його кредо було:

« «Я люблю мою країну, тому що я люблю всі країни» «

Він вважав, що всі європейські народи мають жити в рівності і братерстві всередині природних меж, відведених їм Богом. Мадзіні не вважав, що національна єдність і незалежність повинні бути даровані правителями або досягнуті за допомогою дипломатичних інтриг. Він відкидав також французький «вождизм». За концепцією Мацзіні, цілі націоналізму й лібералізму дані Богом, і, отже, їхнє досягнення є невід'ємним правом всіх народів.

Уявлення Мадзіні про нову Європу передбачало руйнування монархічного правління в Австро-Угорщині, Росії і Османській імперії. Він бажав об'єднання у федерації таких країн, як Німеччина, Італія і землі від Балтійського до Егейського і Чорних морів. Росії він хотів компенсувати її територіальні втрати в Європі, за рахунок Азії. Мадзіні вважав, що в XX столітті націоналізм має розповсюдитися за межі Європи.

Твори[ред. | ред. код]

  • Твори Мадзіні видані в Мілані і Римі, в 1861—1886 роках, під заголовком: «Scritti editi ed inediti».
  • Витяг німецькою виданий в Гамбурзі в 1868, і англійською, з біографією, в Лондоні, в 1864—1868.
  • «Filosofia della musica», Париж, 1836
  • «Corrispondenza inedita» Мілан, 1875
  • «Lettere inedite» Рим, 1885
  • «Duecento lettere inedite» Турин, 1888

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118579754 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б autori vari Dizionario Biografico degli Italiani — 1960.
  4. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 2. Прогресс. - С.223
  5. Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 2. Прогресс. - С.325

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]