Карлсон Карл Мартинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Файл:Karlson.gif
Карлсон К. М.

Карлсон Карл Мартинович (справжнє ім'я Едуард Янович Огрієтіс, лат. Eduards Ogrietis) (10 жовтня 1888, Рига — 22 квітня 1938, Москва) — співробітник ЧК-ОГПУ-НКВД, комісар державної безпеки 2-го рангу. Один з організаторів Голодомору в Україні, працював заступником В. Балицького. Репресований. Посмертно реабілітований.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї латиського коваля. У 1903 році закінчив 4-класне елементарне міське училище в Ризі. Працював учнем складальника у друкарні Калнинь і Дейчмана.

Член РСДРП з 1905 року. Відвідував гуртки РСДРП і «Аусма» ЛСДРП, працював в Ризькій організації РСДРП.

У Петербурзі працював складальником у друкарні Бреденфельда. Працював в нелегальній друкарні Петербурзького комітету РСДРП. У 1907 році був заарештований, сидів у в'язниці «Хрести».

У 1908—1917 роках — в еміграції в Німеччині та Бельгії, працював у закордонній групі ЛСДРП.

У червні-листопаді 1917 завідувач друкарнею «Пролетарська циня» в Петрограді, потім член колегії з управління друкарнею ВЦВК газети «Известия».

Завідувач розвідкою, помічник завідуючого Відділом по боротьбі з контрреволюцією ВЧК (з 7 липня 1918).

З 1 серпня 1918 — уповноважений ВЧК на Волзі. Після взяття Червоною армією Казані в листопаді 1918 Карлсон був призначений головою Казанської ГУБЧК і займав цей пост до червня 1919. Влітку 1919 за звинуваченням у хабарництві, здирництві, злочинах за посадою губернським ревтрибуналом були засуджені деякі співробітники ГУБЧК, в тому числі завідувач секретним відділом Е. Д. Лапінлауск і його заступниця М. Кангер — цивільна дружина Карлсона. Внаслідок цього головою Казанської ГУБЧК замість Карлсона був призначений Ж. Ф. Девінгталь.

Карлсон був призначений начальником школи ВЧК з підготовки слідчих, комісарів і розвідників (з 16 липня по 29 серпня 1919). Потім — член колегії ОВ (особливий відділ) ВЧК, завідувач відділенням районних політбюро Секретно-оперативного відділу і член колегії МЧК (кінець серпня — грудень 1919). Придушував селянське повстання у м Юр'єв-Польський Володимирської губернії.

В Україні[ред.ред. код]

Заступник начальника управління ЧК Всеукраїнського ревкому (1920), голова Донецької ГУБЧК (1920—1922), начальник донецького губвідділу ГПУ (1922—1924).

Заступник голови ГПУ УРСР (1924—1934), начальник СОУ ГПУ УРСР (1925—1929). У 1930 році був членом комісії «для вироблення заходів щодо куркульства» під головуванням Молотова. Політбюро після доопрацювання проекту комісії прийняло постанову «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» . 20 березня 1933 постановою Політбюро ЦК ВКП (б) трійці у складі В. А. Балицького, К. М. Карлсона та І. М. Леплевського було надано право розгляду справ по повстанству і контрреволюції в Україні із застосуванням вищої міри покарання.

Начальник Харківського обласного відділу ДПУ (1934), начальник УНКВД Харківської області (1934—1936). Заступник наркома внутрішніх справ УРСР (1936—1937).

Начальник Томсько-Асіновського ВТТ НКВС (1937—1938).

Звільнений з НКВС 11 січня 1938. Заарештовано 22 січня 1938. Включено в розстрільний список «Москва-центр» від 19 квітня 1938 року підписаний Сталіним, Молотовим, Кагановичем і Ждановим. 22 квітня 1938 засуджений до ВМН. Розстріляний.

Включений СБУ в список організаторів Голодомору.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]