Хабарництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хабарництво — одержання службовою особою, а також давання їй хабара з метою одержання певних вигід протизаконним порядком.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Бюрократичні системи особливо сприятливі на хабарі.

Законодавче визначення[ред. | ред. код]

Кримінальний кодекс України визнає приймання чи давання хабара як злочини. Явище хабарів було дуже поширене в СРСР, незважаючи на високі кари, і залишилося поширеним в Україні. Частина службовців і впливових осіб, попри ризик бути покараним, вдається до хабарів як засобу швидкого й легкого збагачення. В українській мові 18 −19 століття хабарників називали дряпічками[1] або здирниками.

В українському законодавстві[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Походить, певне, від слова драпач — шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою. Котляревський І. Енеїда/ ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989.

Література[ред. | ред. код]