Хабарництво
Хабарництво — одержання службовою особою, а також давання їй хабара з метою одержання певних вигід протизаконним порядком.
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Бюрократичні системи особливо сприятливі на хабарі.
Законодавче визначення[ред. | ред. код]
Кримінальний кодекс України визнає приймання чи давання хабара як злочини. Явище хабарів було дуже поширене в СРСР, незважаючи на високі кари, і залишилося поширеним в Україні. Частина службовців і впливових осіб, попри ризик бути покараним, вдається до хабарів як засобу швидкого й легкого збагачення. В українській мові 18 −19 століття хабарників називали дряпічками[1] або здирниками.
В українському законодавстві[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Походить, певне, від слова драпач — шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою. Котляревський І. Енеїда/ ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989.
Література[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Хабарництво |
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Посилання[ред. | ред. код]
- Підкупство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1379. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||