Кашмірський конфлікт
| Кашмірський конфлікт | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Питання приналежності території Кашміру | ||||||||
 Мапа Кашміру | ||||||||
| Координати: 34°01′59″ пн. ш. 74°40′00″ сх. д. / 34.03330000002777211° пн. ш. 74.6667000000277880645° сх. д. | ||||||||
| ||||||||
| Сторони | ||||||||
 Пакистан
|
 Індія
|
Конференція всіх партій
| ||||||
| Командувачі | ||||||||
 Генерал Рахіл Шаріф
|
 Пранаб Кумар Мукерджі
|
 Амануллах Хан
| ||||||
| Військові сили | ||||||||
| 617,000 осіб | 1,325,000 осіб | |||||||
| Втрати | ||||||||
| не відомо | не відомо | |||||||
.svg){kind=small}
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (серпень 2019) |
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (серпень 2019) |
Кашмірський конфлікт — конфлікт між Індією та Пакистаном, що триває з 1947 року через приналежність території Кашміру. З кінця 1950-х років в конфлікт вступила Китайська Народна Республіка, під управління якої також відійшла частина території Кашміру.
Джамму і Кашмір — земля, що споконвічно була мостом між Індією, Китаєм й Ірано-мусульманським світом. З давніх-давен тут існували міста з високорозвиненою культурою і проживали послідовники декількох релігій, а саме: мусульмани, індуїсти та буддисти. Протистояння і війни, в тому числі і на релігійному ґрунті, мали місце протягом всієї історії Кашміру, але характер глобального протистояння вони отримали лише після звільнення Індії від британського колоніального панування.[2] Масові згвалтування як геноцидна зброя використовуються всіма сторонами конфлікту.
Початок конфлікту[ред. | ред. код]
Питання приналежності території Кашміру виникло після розділу колоніальної Індії та утворення в 1947 році незалежних держав — Індійського Союзу і Пакистану. Правителям князівств згідно закону про незалежність Індії від 3 червня 1947 було надано право приєднатися до одного з домініонів або залишитися васалами британської корони. Махараджа Кашміру Харі Сінґх не приєднався до жодної з країн. Населення князівства (90 % мусульман) було невдоволене його деспотичним правлінням і це призвело до збройного повстання. Ситуація в Кашмірі ускладнилася в жовтні 1947 року в результаті вторгнення загонів пуштунів з Пакистану. Махараджа Кашміру звернувся до уряду Індії з проханням про допомогу, заявивши про готовність приєднатися до Індійського Союзу.
Фази конфлікту[ред. | ред. код]
Перша фаза — Перша індо-пакистанська війна.[ред. | ред. код]
26 жовтня 1947 приєднання Кашміру до Індії було оформлено спеціальною угодою, яку не визнав Пакистан, що призвело до збройного конфлікту між двома державами. Війна завершилася 1 січня 1949 року, після чого в липні-серпні цього ж року під егідою ООН було встановлено лінію припинення вогню, яка поділила Кашмір на дві частини — пакистанську (близько 40 % території на заході та північному заході) та індійську (решта території князівства, яка пізніше, в 1956 році, стала індійським штатом Джамму та Кашмір).
Друга фаза — Індо-китайська війна[ред. | ред. код]
Наприкінці 1950-х років виникли територіальні суперечки між Індією та Китайською Народною Республікою; останній почав зближення із Пакистаном. 1962 року спалахнула індо-китайська війна, що завершилася встановленням китайського управління над спірною територією Аксай Чин. У 1963 році між Пакистаном та Китайською Народною Республікою підписано угоду, за якою територія Транс-Каракорум перейшла під китайське управління. Між Китайською Народною Республікою та Пакистаном з того часу існує постійний зв'язок т. зв. каракорумським шосе.
Третя фаза — Друга індо-пакистанська війна у серпні-вересні 1965 року.[ред. | ред. код]
За посередництва СРСР та тиску Ради Безпеки ООН військові дії було припинено, війська відведено, а лінію кордону відновлено станом на 5 серпня. Втрати Пакистану в цій війні перевищили 3800 чоловік, втрати Індії — близько 30000. Основні післявоєнні переговори проводилися в Ташкенті у 1966 році.
Четверта фаза — Третя індо-пакистанська війна 1971 року.[ред. | ред. код]
Із березня 1971 року у Східному Пакистані розпочинаються громадські заворушення, проти яких уряд використовує війська. Спровокований прикордонними сутичками із індійською армією масштабний конфлікт завершився капітуляцією пакистанської армії у східних провінціях та відторгненням її від Пакистану. Так було утворено державу Бангладеш. Влітку 1972 року представники Індії та Пакистану підписали Угоду про припинення вогню. В ході війни індійська армія втратила близько 1500 солдатів, пакистанська — 20000. При цьому 93.000 були захоплені в полон.
П'ята фаза — Початок ядерного протистояння та Каргільська війна.[ред. | ред. код]
У 1998 році індо-пакистанський конфлікт набув нового виміру — обидві держави провели успішні випробування ядерної зброї. Це поклало початок потеплінню у відносинах, що тривало протягом 1998—1999 років. Однак, вже в травні 1999 року розпочався черговий етап ескалації конфлікту — т. зв. Каргільска війна. Навесні 1999 групи пакистанських бойовиків за підтримки артилерії захопили ряд індійських прикордонних пунктів, внаслідок чого індійська армія була втягнута у виснажливу операцію із повернення захоплених прикордонних територій, що потребувала вперше за багато років застосування військової авіації. Втрати індійської армії — близько 700 чоловік; серед бойовиків — більше 4000. Пакистанський уряд заперечував свою причетність до діяльності бойовиків, але двосторонні відносини суттєво погіршилися.
З цього часу періоди короткого примирення змінюються поновленням ворожнечі та провокаціями. З них найбільш відомою є напад терористів на індійський парламент 13 грудня 2001 року[en], після якого Індія звинуватила Пакистан в підтримці терористів.
Останнім часом спостерігаються покращення у відносинах між Пакистаном та Індією.
29 травня 2018 року пакистанські і індійські військові домовилися уникати обміну артилерійськими обстрілами в спірному районі Гімалаїв в Кашмірі, де в цьому місяці загинули кілька солдатів і цивільних осіб. В оприлюдненій заяві також зазначено, що обидві сторони погодилися у повному обсязі виконати угоду про припинення вогню 2003 року «за формою і по суті негайно забезпечити, щоб надалі припинення вогню не було порушено обома сторонами».[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ganguly, Sumit; Paul Kapur (7 серпня 2012). India, Pakistan, and the Bomb: Debating Nuclear Stability in South Asia. Columbia University Press. с. 27—28. ISBN 978-0231143752.
- ↑ ilyaros. Кашмир: вечная война Северо-Западной Индии. Военное обозрение. Архів оригіналу за 11 Лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.
- ↑ Конфлікт у Кашмірі: Пакистан та Індія домовились про перемир’я. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 30 травня 2018. Архів оригіналу за 14 Грудня 2018. Процитовано 30 травня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Агаев В. Кашмирский конфликт. — Deutsche Welle
- Харина О. А. Индо-пакистанский конфликт: истоки и последствия [Архівовано 11 Листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Q&A: Kashmir dispute. — BBC News Asia [Архівовано 17 Квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Сидоржевський М. Неспокійний Кашмір. Серія терактів учергове зірвала гіпотетичне примирення між Делі та Ісламабадом. — Народне слово
- Історія та сучасний стан Індо-Пакистанського конфлікту [Архівовано 31 Серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Кашмірський вузол. — Вголос [Архівовано 11 Листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Кашмірський конфлікт — Центр дослідження міжнародних відносин [Архівовано 11 Листопада 2014 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||