Третя індо-пакистанська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Третій індо-пакистанський конфлікт
Bangladesh War 1971 Movements.png
Переміщення біженців та індійської армії
Дата: 3 грудня - 17 грудня 1971
Місце: Східний Пакистан
Результат: Незалежність Бангладешу. Перемога Індії
Сторони
Пакистан Пакистан Індія Індія

Бангладеш Бангладеш

Командувачі
Пакистан Амір Ніязі Капітуляція
Пакистан Тікка Хан
Пакистан Абдул Рахім Хан
Індія Сем Манекшоу
Військові сили
Збройні сили Пакистану 365,000 Збройні сили Індії 500,000
Мукті Бахіні 175,000
Втрати
Пакистан 9000 вбиті
4350 поранені
бл. 97 тис. полонених
Індія 3843 вбиті

9851 поранені

Третій індо-пакистанська конфлікт (Третя індо-пакистанська війна) — збройний конфлікт між Індією і Пакистаном у грудні 1971 року. Унаслідок бойових дій, до яких долучилась Індія, Пакистан зазнав поразки, а Східний Пакистан (Бангладеш) здобув незалежність.

Передумови[ред. | ред. код]

При поділі Британської Індії замість двох незалежних держав — Пакистану і Бангладеша — виник єдиний Пакистан, поділений на східну і західну частину. Враховуючи те, що 95% населення Бангладешу (Східний Пакистан) розмовляла тільки на бенгальській мові, ця перенаселена і бідна частина Пакистану була відділена майже тисячемильною смугою індійської території від Західного Пакистану, де розмовляли на урду й чиї бюрократи та генерали керували ними з далеких Карачі та Ісламабада. Спільною об'єднавчою рисою між двома частинами Пакистану був іслам, але навіть він був послаблений регіональними та культурними відмінностями.

У грудні 1970 року в ході парламентських виборів переважну більшість голосів у Східному Пакистані (160 із 162 в новому парламенті) отримала партія «Авамі» («Народна ліга»), очолювана шейхом Муджибуром Рахманом, яка виступала за автономію Східного Пакистану. Згідно з Конституцією, партія отримувала право сформувати уряд.

У Західному Пакистані популярною була Пакистанська народна партія під керівництвом Зульфікара Алі Бхутто, яка незважаючи на більшість голосів у західній частині країни, отримала удвічі менше місць ніж партія М. Рахмана. Глава держави генерал Ях'я-Хан не очікував перемоги Рахмана на виборах, які він же й призначив.

Після того як лідер Пакистанської народної партії відмовився поступитися постом прем'єр-міністра, президент Ях'я Хан закликав військових до боротьби із інакодумством у Східному Пакистані. Тому із Західного Пакистану були перекинуті війська, що розгорнули терор проти прихильників Рахмана й влаштували бійню у місті Дакка.

27 березня майор збройних сил Бангладешу Зіаур Рахман зачитав по радіо текст декларації незалежності написаної Муджибуром, яка проголошувала створення держави Бангладеш. В країні розпочалась громадянська війна.

Перебіг подій[ред. | ред. код]

На допомогу бенгальським повстанцям восени 1971 прийшла індійська армія, частини якої ввійшли у Східний Пакистан. У відповідь Ях'я Хан вирішив завдати удару по Індії з території Західного Пакистану, щоб захопити частину території в Кашмірі і змусити індійців в рамках обміну піти з території Східного Пакистану.

3 грудня 1971 пакистанська авіація завдала раптовий удар по індійських військових аеродромах, але не завдала суттєвої шкоди. Пакистанські танкові частини розгорнули наступ в Кашмірі і після запеклих боїв захопили місто Чхамб. Однак це вже ніяк не могло вплинути на загальну стратегічну обстановку, вкрай несприятливу для пакистанської сторони. На хід бойових дій вплинула більш ніж дворазова перевага індійської армії в чисельності та озброєнні.

Становище пакистанської армії в Східному Пакистані унаслідок атак індійської армії та бенгальських партизан,було безнадійним. В середині грудня вона склала зброю. 16 грудня вогонь був припинений і на Західному фронті.

Результат[ред. | ред. код]

Унаслідок цієї війни Бангладеш здобув незалежність, а пакистанський президент Ях'я Хан був змушений піти у відставку. Пакистан унаслідок конфлікту втратив здатність самостійно, без безпосередньої китайської підтримки, протистояти Індії у військовому відношенні. Однак індійські плани з розчленування Західного Пакистану зустріли протидію всіх великих держав, які побоювалися надмірного посилення Індії, і не були реалізовані.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Стенли Уолперт — Индия: История, культура, философия; пер. с англ. А. Глушаковой. — М.: КоЛибри, Азбука-Аттикус, 2013. — 320 с.: ил. ISBN 978-5-389-05065-5
  2. Соколов Б. В. Индо-пакистанские войны (1948–1949, 1965, 1971)
  3. История индо-пакистанского конфликта
  4. Репьева А. В. История пограничного конфликта Индии и Пакистана.
  5. Sarmila Bose «Anatomy of Violence: Analysis of Civil War in East Pakistan in 1971: Military Action: Operation Searchlight», Economic and Political WeeklySpecial Articles, 8 October 2005
  6. Salik, Siddiq, Witness To SurrenderISBN 978-984-05-1373-4, pp. 63, 228-9.
  7. Lt. Gen. Kamal Matinuddin — Tragedy of Errors: East Pakistan Crisis, 1968–1971; Wajidalis, Lahore, 1994; page 255
  8. Maj. Gen. Fazal Muqeem Khan — Pakistan's Crisis in Leadership; National Book Foundation, Islamabad, 1973; page 79
  9. Qureshi, Hakeem Arshad (2003). Through the 1971 Crisis: An Eyewitness Account by a Soldier. Oxford University Press. p. 33. ISBN 978-0-19-579778-7.