Кащенко Микола Феофанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Микола Феофанович Кащенко
Kaschenko.gif
Народився 25 квітня (7 травня) 1855(1855-05-07)
Московка, Запорізька область
Помер 29 березня 1935(1935-03-29) (79 років)
Київ
Поховання Лук'янівське кладовище
Громадянство Російська імперія, СРСР
Діяльність зоолог, теріолог
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Галузь зоологія
Заклад Харківський університет[d]
Член Національна академія наук України
Нагороди
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня

Кащенко Микола Феофанович (25 квітня (7 травня) 1855(18550507), Московка — 29 березня 1935, Київ) — біолог, один з перших українських академіків, доктор медицини та зоології, засновник акліматизаційних садів у Томську та Києві (1913 — акліматизаційний розсадник культурних рослин; 1919 — Акліматизаційний сад ВУАН). Разом з вченим В. О. Караваєвим створив зоологічний музей і був першим його директором (19191926).

Життєпис[ред.ред. код]

М. Ф. Кащенко народився 25 квітня (7 травня) 1855 року в селі Московка на Катеринославщині (нині Вільнянського району Запорізької області. Вищу медичну освіту здобув у Московському університеті, до медфакультету якого він вступив після закінчення зі срібною медаллю Катеринославської гімназії. За документами Державного архіву Києва, він переводиться на медичний факультет імператорського Харківського університету, який закінчив у 1880 році і був «удостоен степени лекаря и звания уездного врача». Будучи ще студентом четвертого курсу, у липні-серпні 1878 року він на практиці удосконалює свої медичні знання під час російсько-турецької війни на посаді помічника ординатора у Кавказькому Військовому тимчасовому Джажурському госпіталі № 2. Учень професорів А. П. Богданова та З. І. Стрельцова, талановитий юнак вже зі студентської лави займається науковими дослідженнями. У рік закінчення вишу виходить його перша наукова друкована праця. За пропозицією управляючого Харківським навчальним округом за № 3650 від 12 червня 1881 року молодий вчений наполегливо працює в ембріологічному кабінеті університету. І вже майже через рік, 8 квітня, його залишають як професорського стипендіата. Професор З. І. Стрельцов влаштовує його домашнім лікарем у приватний пансіон мадам Бауман. Але незабаром лікар Кащенко виступає проти господарки цього навчального закладу, яка наживалася за рахунок своїх учнів, обмежуючи їх у харчуванні та ліках. Молодому лікареві довелося шукати іншого заробітку. У цей час він працює над докторською дисертацією при кафедрі порівняльної анатомії, вивчає будову людської нематоди, відкриває і описує нову частину в її будові. Тема його дисертації — «Епітелій людського хоріону та роль його у гістогенезі посліду». Прилюдний захист дисертації відбувається 30 квітня 1884 року, і він отримує диплом № 506 на звання доктора медицини. Радою вишу також затверджується це звання. В архіві зберігається власноручний автограф Кащенка «Curriculum vitae», де він зазначає: «Одержав ранг доктора медицини та стан приват-доцента порівняльної анатомії, яку й читав два роки». Це здійснилося за рішенням помічника управляючого Харківським навчальним округом, як занотовано в його особистому формулярному списку від 16 червня за № 5810, знайденому у Держархіві Києва. Ще з 1881 року Микола Кащенко працює і асистентом ембріологічного кабінету, а також помічником директора у земській повивальній школі: читає курси анатомії, гістології, ембріології, веде акушерську практику, завдяки чому має можливість брати людські атрофічні зародки і вивчати їх для підготовки своєї докторської роботи. Тоді ж він видає наукову працю — результати своїх досліджень.

З 1886 року Кащенко, перебуваючи у закордонному відрядженні в Німеччині та Італії, слухав лекції, працює у лабораторіях ембріолога Вільгельма Гіса, анатома Вільгельма Вальдеєра, біологів Ернста Геккеля, Оскара Гертвіга. Тоді ж він удосконалює деякі методи Гіса. Через два роки повертається в Україну і продовжує читати лекції на двох факультетах — медичному та фізико-математичному. Пропозицією помічника міністра народної освіти від 17 листопада 1888 року за № 16869 Кащенко призначається екстраординарним професором імператорського Томського університету по кафедрі зоології, порівняльної анатомії та фізіології.

Кащенко приїздить з дружиною Ольгою Миколаївною до Томська і стає до роботи на кафедрі зоології та порівняльної анатомії, яка мала лише одного професора (у той час як на медичному факультеті їх було вже вісім). Кащенко поринає у проблеми вивчення флори і фауни Сибіру, і це стає перебігом його долі. Тут він засновує акліматизаційний сад, виїздить в експедиції до Алтаю на Барабинські озера, друкує десятки наукових праць. Рада Московського університету в 1901 році надає йому ступінь доктора зоології за великий обсяг його наукових зоологічних розробок. Не забуває він і медиків і створює для них гарний підручник із зоології. Кащенку довелося виконувати обов'язки ректора вишу і декана медичного факультету та голови клінічної господарської ради (кілька місяців у 1906 та 1912 роках), саме перед переїздом до Києва.

У Томську Кащенко також викладає зоологію в акушерсько-фельдшерській школі (19101911), в 1913 році бере участь у ХІІІ з'їзді російських природознавців та лікарів. Крім того, він працює над книгою «Смерть и долголетие с биологической точки зрения», яку видає у 1914 році (перевидавалася у 1938 році). Це був підсумок його власних роздумів, суперечок та висновків з практики, а також аналіз праць Іллі Мечникова. Цікаві висновки робить Кащенко-дослідник про те, що у русі, рухливості живих організмів закладено подовження життя. Згуслі речовини стримують рушійні процеси в людському організмі, а їх накопичення спричиняє передчасну смерть. Це так співзвучно з теорією «зашлакування» Г. С. Шаталової.

З 1912 року Кащенко переїздить з Томська до Києва з великою родиною і стає киянином. За станом здоров'я клімат Сибіру був для нього згубним, а тут він на другий рік піднімається з візка і починає сам ходити. Він працює у Київському політехнічному інституті, виступає з публічними лекціями у Київському товаристві сприяння початковій освіті з проблеми «Смерть та довголіття. Сучасна розробка питання про смерть».

У Києві вчений спілкується з В. О. Караваєвим, вони разом створюють у місті зоологічний музей; Кащенко стає його директором і до 1927 року перебуває на цій посаді. Займаючись акліматизацією рослин у своїх чотирьох Київських розплідниках, які мали площу близько 12 га, Кащенко, як правило, вирощував і лікарські рослини. Він стає знаним фахівцем у цій сфері лікарської діяльності, вивчає вплив деяких народних засобів на організм при різних хворобах, а також методи застосування та дозування різних лікарських трав.

Кащенко працює на стику двох наук — медицини та біології. У С.-Петербурзькій «Врачебной газете» він друкує статтю «О необходимости более тщательного изучения народных лекарственных растений» і сподівається у майбутньому організувати в Києві інститут або центр вивчення рослин, які можуть служити медицині. У 1915 р. він пропонує осередком у цій справі зробити сад КПІ. Тоді ж вперше на урядовому рівні на потреби саду було надано 4,5 тис. карбованців, і за ці кошти звели огорожу, упорядкували штат, викопали басейн.

Вчений відкрив у Києві тримісячні курси з вивчення лікарських рослин. Власноручно він розробляє тематичний план лекцій і пише їх тексти, але департамент землеробства відхиляє його проект. Та за допомогою ботаніка В. В. Пашкевича Кащенко все ж домігся відкриття безкоштовних курсів у приміщенні КПІ. Сюди запрошувалися студенти, гімназисти, вчителі, робітники, співробітники аклімат-саду, члени його родини. Зокрема, йому дуже допомагала дочка Марія (1893 р. народження), яка у 1916 р. закінчила медичне відділення Київських вищих жіночих курсів, а потім як лікар-хірург працювала у Криму в м. Джанкой. Доброю помічницею батьку виявилася і Маргарита (1890 р. народження).

«В кінці 1918 року був закликаний в склад перших членів Української Академії наук», — запише Кащенко українською мовою у «Автобіографії». 14 листопада він призначається академіком. До речі, у багатотомній «Історії УРСР», т.6, К., 1984, с.609 подані невірні дані, які потім передруковували інші довідкові видання. За архівними документами, саме Академія наук підтримала Кащенка, коли рішенням Організаційної Ради КПІ та наказом № 8 по вишу від 4 травня 1921 року вченого було звільнено з посади професора по кафедрі зоології. Фактично він залишився на грані животіння з дружиною, дочками Маргаритою, Марією, Галі, Ксенією та сином Вадимом. Але невтомна людина-дослідник, він самовіддано починає все з початку, знаходить у Києві на Лук'янівці заболочену ділянку з комарами та жабами і закладає новий акліматизаційний сад. Придбавши раніше ділянку землі біля залізничної станції Клавдієве, разом з іншими ентузіастами-подвижниками закладає там плантацію лікарських рослин. Та нікому було працювати, настали страшні часи радянського голодомору.

Кащенко написав об'яви, що лікує хворих травами, бо знавцем цієї справи був блискучим. За допомогою рідних розклеїли їх по Києву, і до оселі академіка потягнулися хворі і немічні, але заробити на лікування не вдавалося: лікар Кащенко пояснював дію трав, встановлював діагноз і дарував лікарські рослини людям… немічні платити були неспроможні. Але знайшлися недоброзичливці, які доповіли президентові Академії Наук В. І. Вернадському, що академік Кащенко займається знахарством. Академіка, як школяра, що нашкодив, викликає до себе президент і вимагає пояснень. Микола Феофанович тоді спересердя пише доповідну записку про користь лікування лікарськими рослинами як перспективної галузі медицини майбутнього.

Є дані, що академік Кащенко співпрацював з лабораторією фізіології професора В. Ю. Чаговця, читав студентам-медикам курс лікарських рослин, незважаючи на партійні заборони, а також проводив екскурсії до саду. Заповітом Кащенка-лікаря була його мрія, щоб медицина майбутнього не просто лікувала запущені хвороби, а запобігала їм, попереджала, нищила хворобу на самому її початку.

Могила Миколи Кащенка і його дружини

Академік Микола Феофанович Кащенко помер у Києві 29 березня 1935 року від крововиливу у мозок. Похований на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 21, ряд 13, місце 12).

Наукові праці[ред.ред. код]

  • «Краткое руководство по зоологии, преимущественно для студентов медицины» (Томск, 1892);
  • «Сибирские высшие женские курсы, их положение, нужды, надежды» (Томск, 1912);
  • «Смерть и долголетие с биологической точки зрения» (М., 1914);
  • «На допомогу Київському акліматизаційному садові» (К., 1925);
  • «Перетворення живої природи» (К., 1928) та інші.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Жадько В. О. Український некрополь. — К.,2005. — С.194.
  • Лаптев И. П. Кащенко как зоолог и исследователь фауны Сибири. В кн.: Ученые записки Томского государственного университета им. В. В. Куйбышева, № 15. — Томск, 1950;
  • Гришко Н. Н. Творец новых форм растений Н. Ф. Кащенко. «Известия Академии наук СССР», 1951, № 4—6;
  • Квитницкий-Рыжов Ю. Н. Эмбриологические исследования Н. Ф. Кащенко (К столетию со дня рождения). «Архив анатомии, гистологии и эмбриологии», 1955, т. 32, № 4;
  • Иоганзен Б. Г. К столетию со дня рождения Н. Ф. Кащенко. «Труды Томского государственного университета им. В. В. Куйбышева». — Томск, 1956, т. 142;
  • Конотопець Н. І. Микола Кащенко. — К., 1980; Н. Ф. Кащенко. В кн.: Профессора Томского университета. — Томск, 1996;
  • Клименко С. В. Микола Феофанович Кащенко. «Український ботанічний журнал», 1997, № 3;
  • Руда С. П. Академік М. Ф. Кащенко. В кн.: Члени-засновники Національної Академії наук України. — К., 1998.