Кетрін Люсіль Мур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кетрін Люсіль Мур
англ. Catherine Lucille Moore
Кетрін Люсиль Мур.jpg
Псевдоніми, криптоніми Lawrence O'Donnell, C. H. Liddell, Lewis Padgett
Народження 24 січня 1911(1911-01-24)[1][2][3][4]
  Індіанаполіс
Смерть 4 квітня 1987(1987-04-04)[1][2][3][4] (76 років)
  Голлівуд, Лос-Анджелес, окр. Л.-Анджелес, Каліфорнія, США
  • Хвороба Альцгеймера
  • Громадянство Flag of the United States.svg США
    Alma mater Університет Південної Каліфорнії
    Мова творів англійська
    Рід діяльності письменник-фантаст
    Напрямок наукова фантастика, наукова фентезі
    Жанр фентезі, наукова фантастика
    Чоловік Генрі Каттнер
    Нагороди та премії
    Зала слави Наукової фантастики і фентезі, Гендальф (премія), Всесвітня премія фентезі.

    CMNS: Кетрін Люсіль Мур на Вікісховищі

    Ке́трін Люсі́ль Мур (англ. Catherine Lucille Moore, 24 січня 1911, Індіанаполіс — 4 квітня 1987, Голлівуд, Каліфорнія) — американська письменниця у жанрі наукової фантастики та фентезі, дружина та постійний співавтор письменника-фантаста Генрі Каттнера.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Юні роки[ред. | ред. код]

    Мур народилася 24 січня 1911 року в Індіанаполісі. За спогадами самої Кетрін Мур, вона була не дуже здоровою дитиною, тому більшу частину свого часу проводила за читанням фантастичної літератури. Тоді ж з'явилась пристрасть до написання історій. Під час Великої Депресії вона була вимушена піти з коледжу, щоб працювати секретарем у трастовій компанії Флетчера (Fletcher Trust Company)[5] в Індіанаполісі.

    Письменницька кар'єра[ред. | ред. код]

    Перші три оповідання Кетрін Мур були опубліковані ще в її бутність студенткою Індіанського університету в студентському журналі The Vagabond (Бродяга)[6].

    З листопада 1933 року журнал «Weird Tales» починає публікувати оповідання Кетрін Мур. Серед її творів того часу найбільш вагомі дві серії дивних казок, які були редаговані самим Фарнсуортом Райтом[7] . В одній з них (Northwest Smith[8] розповідається про розбійника і авантюриста, що блукає Сонячною системою. Друга серія — історія жінки — фехтувальниці Джирель-Джорлі (Jirel of Joiry) — одна з перших в фантастичній літературі жінок-героїв меча і магії. Обидві серії названі по імені їх головних героїв.[9] Одна з найвідоміших історій про Сміта «Shambleau», з серії Northwest Smith була першою професійною продажею Кетрін Мур. Вона вперше з'явилася в листопадовому номері 1933 «Weird Tales» і принесла авторці $100, а пізніше була передрукована у популярній антології. Це дебютне оповідання «Shambleau», підписане «К. Л. Мур». Оповідання було прийняте читачами з ентузіазмом, його удостоїв хвалебним відгуком сам Г. Ф. Лавкрафт.

    Weird Tales 33 номер 04

    Її найвідоміша історія із серії Jirel of Joiry, «Поцілунок Чорного Бога» («Black God's Kiss»), який був опублікований в жовтні 1934 з підзаголовком «найдивніша з коли-небудь розказаних історій», як і інші ранні оповідання Мур відрізнялася акцентом на почуття і емоції, що було незвично для жанру фантастики на той момент. Роботи Кетрін Мур публікувалися в журналі Аналог: наукова фантастика та факти протягом 1940-х років. Кілька оповідань, що були написані для журналу, згодом були зібрані в першій книзі, Judgment Night (collection)(Судно ніч (збірка) (1952).[10] А повість «Народжений не жінкою» («No Woman Born») (1944) з цієї збірки, пізніше була включена в більш ніж 10 різних фантастичних антологій, в тому числі The Best of C. L. Moore.[11] У цю збірку увійшли також такі оповідання як «Судна ніч» (вперше опубліковане у серпні і вересні 1943 року), з пишною візуалізацією майбутньої галактичної імперії та поміркованими роздумами про природу влади та її неминучу втрату; «Кодекс» (липень 1945), в якому віддається данину поваги класичному Фаусту з сучасними теоріями жаха Лавкрафта ; «Земля обітована» (лютий 1950) і «Спадкоємець» (липень 1950), як документування похмурого скручування, яке людство повинно пройти задля поширення в Сонячній системі; і «Райська вулиця» (вересень 1950), як футуристичний погляд на конфлікт на дикому Заході між мисливцем-одинаком і колонією поселенців.

    Шлюб з Генрі Каттнером та літературне співробітництво[ред. | ред. код]

    З Генрі Каттнером вони познайомилися по листуванню у 1938 році. За ним послідувало очне знайомство. У 1940 році Кетрін виходить заміж за Каттнера. З цього часу вони пишуть разом і, як правило, під псевдонімами, найвідомішими з яких є «Льюїс Педжетт» і «Лоуренс О. Доннелл». Мур доробляла дуже багато оповідань, написаних Каттнером, він же, у свою чергу, часом досить серйозно переробляв її прозу. Класичне оповідання «Краща пора року» («Vintage Season»[12], 1946, екранізований в 1991 році) практично повністю написане Кетрін Мур, кілька оповідань вона написала по чернеткам Каттнера. В цілому, твори підписані «Мур» належать Кетрін Мур, як і більшість робіт під ім'ям «О.Доннелл»; інші твори, навіть підписані одним Каттнером, в тій чи іншій мірі є плодом спільної творчості. Однак багато оповідань, що написані в співавторстві Генрі Каттнером і Кетрін Мур, ще за життя Каттнера виходили тільки під його ім'ям; ця ж традиція збереглася до наших днів. Більше того, низка оповідань, написаних під псевдонімами, згодом, за наполяганням Кетрін, виходили виключно під ім'ям Каттнера. Все це негативно вплинуло на популярність її, як автора. У 1950 році вона разом з Каттнером поступає до Університету Південної Каліфорнії ; закінчує його в 1956 році. У 1957 році виходить її сольний роман «Doomsday Morning».

    Кар'єра після смерті Каттнера[ред. | ред. код]

    Після смерті Каттнера у 1958 році Кетрін Мур чотири роки вела клас літературної майстерності в університеті. У 1960-х роках вона брала участь в написанні сценаріїв для телесеріалів «Maverick» і «77 Sunset Strip». У 1963 році, вийшовши заміж за Томаса Реджі (не письменника), вона припиняє літературну діяльність. В травні 1976 Мур, як автор фантастичних творів, була почесним гостем на Конвенції фентезі та наукової фантастики BYOB-Con 6, проведеної в США, в Канзас-Сіті, штат Міссурі, у День поминання . У 1981 році за свою діяльність в літературі жанру фентезі Мур отримала дві щорічні нагороди:премію Гендальф (Gandalf Award) і «Всесвітню премію фентезі». Мур була активним членом літературного салона Фантастики Тома і Террі Піккард, де приймала участь в літературних дискусіях з постійними членами салону, включаючи Роберта Блоха, Джорджа Клейтона Джонсона, Ларрі Нівена, Джеррі Пурнеля, Нормана Спінреда, Альфреда ван Вогта та іншіх.

    Останні роки життя[ред. | ред. код]

    В останні роки у Кетрін розвинулася хвороба Альцгеймера, але це не було явно протягом декількох років. Вона перестала відвідувати засідання салону, і в цей час вона була номінована на звання першої жінки-Великого Магістра серед письменників-фантастів Америки; але її кандидатура була знята на прохання її чоловіка, Томаса Реджі, який зазначив, що, враховуючи прогрес захворювання, ця премія і церемонія швидше засмутить її, ніж принесе радість. Це викликало тривогу серед колишніх президентів SFWA, бо Кетрін була головним фаворитом на отримання цієї нагороди. Кетрін Мур померла 4 квітня 1987 року в своєму будинку в Голлівуді, штат Каліфорнія, після тривалої боротьби з хворобою Альцгеймера.

    Нагороди[ред. | ред. код]

    У 1998 році Кетрін Мур була введена до Зали слави Наукової фантастики і фентезі.[13]

    Вибрані твори[ред. | ред. код]

    Остання цитадель Землі пердрукована в липні 1950 видання Фантастичні новели.
    • « Остання Цитадель Землі» (Генрі Каттнер; 1943)
    • «Краща пора року» («Vintage Season») (новела написана з Генрі Каттнером, як «Лоуренс О.доннелл»; 1946). У 1992 році був знятий фільм під назвою «Timescape» («Чудова подорож»)[14]
    • «Маска Цирцеї» («The Mask of Circe») (Генрі Каттнер; 1948)
    • «За межі врат Землі» ("Beyond Earth's Gates) (1949)
    • «Судна ніч (збірник)» («Judgment Night») (історії, 1952)
    • «Shambleau та ін.» (оповідання, 1953)
    • «Північний захід Землі» («Northwest of Earth») (оповідання, 1954)
    • «Без кордонів» ("No Boundaries ") (Генрі Каттнер; оповідання, 1955)
    • «Ранок Судного Дня» («Doomsday Morning») (1957)
    • «Jirel of Joiry (сбірка)» (1969); «Тінь Чорного Бога» (Дональд М. Грант, 1977)—п'ять історій.
    • «Краще з К. л. Мур» («The Best of C. L. Moore»), під редакцією Лестер Дель Рея (видавництво Nelson Doubleday, 1975).
    • «Поцілунок чорного Бога» ("Black God's Kiss ") (Видавництво Paizo Publishing, 2007; ISBN в 978-1-60125-045-2)—збірка з п'яти історій про Jirel.
    • «Північно-західні Землі: повний Північно-Захід Сміт» («Northwest of Earth: The Complete Northwest Smith») (Видавництво Paizo Publishing, 2008; ISBN в 978-1-60125-081-0).

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]