Клішківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Клішківці
Klishkivtsi gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Хотинський район
Рада/громада Клішковецька сільська громада
Код КОАТУУ 7325083601
Облікова картка Клішківці 
Основні дані
Засноване 18 березня 1434
Населення 6972
Поштовий індекс 60014
Телефонний код +380 03731
Географічні дані
Географічні координати 48°26′17″ пн. ш. 26°16′01″ сх. д. / 48.43806° пн. ш. 26.26694° сх. д. / 48.43806; 26.26694Координати: 48°26′17″ пн. ш. 26°16′01″ сх. д. / 48.43806° пн. ш. 26.26694° сх. д. / 48.43806; 26.26694
Середня висота
над рівнем моря
354,4 м м
Місцева влада
Адреса ради 60014, с. Клішківці, вул. Головна, 66, тел. 31-2-23
Карта
Клішківці is located in Україна
Клішківці
Клішківці
Клішківці is located in Чернівецька область
Клішківці
Клішківці

Клі́шківці — село в Україні, центр Клішковецької об'єднаної територіальної громади Хотинського району Чернівецької області. Станом на 2015 рік в селі проживає 9020 осіб. Це найбільше село області.

Географія[ред.ред. код]

У селі бере початок річка Данівка, ліва притока Рингача. Розташоване на південних схилах Хотинської височини, за 24 км на. південний захід від Хотина.

Назва[ред.ред. код]

Про походження назви існують різні перекази та легенди. Є припущення, що вона пішла від імені Клішко. Легенда твердить, що її утворено від Лисої гори, яка стоїть в центрі села і називається Плішива. Старожили ще й тепер вживають у розмові назву «Плішківці».

Історичні відомості[ред.ред. код]

Околиці багаті на археологічні пам’ятки. У Малинецькому яру виявлено поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та рештки ранньослов’янських поселень черняхівської культури (II—VI століття н. е.); в центрі теперішнього села {колись — урочище Карвацьке) знайдено сліди давньоруського селища XII— XIII століть. За 4 км на схід розкопано залишки зниклого села Галича (XIII— XVII століття).

В історичних документах Клішківці вперше згадуються у грамоті молдавського господаря від 18 березня 1631 року.

З кінця XVIII до середини XIX століть село належало монастиреві Голія, а ще пізніше — перебувало у володінні Ватопедського монастиря. Згідно з положенням від 1749 року, селяни за користування землею працювали 24 дні у монастирському маєтку і, крім того, віддавали йому десяту частину свого врожаю.

Відробітки селян з 1766 року визначалися правилами молдавського господаря Григорія Гіки, за якими вони працювали на монастир 12 урочних днів, віддавали десяту частину врожаю і виконували різні повинності. Фактично ж селяни гнули спини до 40 днів та ще й сплачували численні податки до державної казни.

Крім того, турецькі феодали позбавляли їх політичних прав, переслідували рідну мову, звичаї, релігію. Але мешканці села, незважаючи на багатовікове гноблення, відзначали українські свята, у побуті дотримувалися своїх, «руських», звичаїв і традицій, розмовляли українською мовою.

В середині XVIII століття село стало ареною воєнних дій між Туреччиною, Росією і Польщею. 1739 року російські війська генерал-фельдмаршала Мініха за 7 км від Клішківців, біля Ставчан, завдали поразки турецькій армії.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Клішкіуці (Циганка, Новоселиця, Галичанка, Каланарія) Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 3056 осіб (1572 чоловічої статі та 1484 — жіночої), налічувалось 514 дворових господарств, існували православна церква та єврейський молитовний будинок[1].

Станом на 1886 рік у власницькому селі, центрі Клишківської волості, мешкала 3681 особа, налічувалось 579 дворових господарств, існували православна церква, школа, 3 лавки[2]. За 5 верст — цукровий завод.

Часті війни, соціальний і національний гніт призвели до занепаду села. На 1771 рік воно мало лише 61 двір. В XIX столітті, коли Клішківці у складі Бессарабії за Бухарестським мирним договором відійшли до Росії, то почали дещо зростати. Якщо в 1817 році тут налічувалося 80 дворів, то у 1861 — 6752. Клішківці стали одним з найбільших сіл між Дністром і Прутом. Тут працювали хлібопекарня, бойня, цех по переробці овочів, олійниця, млини (вітряки).

Було побудовано школу, амбулаторію, відкрито невеличку громадську бібліотеку. Трохи поліпшилося і матеріальне становище селян. Але основного лиха — безземелля і безправ’я селяни не позбулися. Про своє тяжке становище вони писали у скаргах. Лише у 1818 році тричі зверталися до Хотинського повітового суду з скаргою на свавілля управителя монастирського маєтку, який виділяв селянам непридатні і малопридатні землі. Шукаючи виходу, частина селян тікала в південні райони Бессарабії.

Не змінила долі селян і аграрна реформа 60-х років XIX століття. Згідно з положенням від 14 липня 1868 року, 675 дворам було наділено на кожний з них по 3,5 десятини. Решта землі та всі ліси лишалися за монастирем (1910 десятин), церквою (114 десятин). Однак високі викупні ціни за землю, відсутність тяглової сили й реманенту, непосильні податки призвели до того, що 150 дворів змушені були продати свої наділи куркулям, поповнити армію наймитів. Серед господарств 40 проц. не мали коней, а 220 (тобто кожний третій двір) — великої рогатої худоби.

Широкого розвитку досягли товарне садівництво і виноградарство, яким здебільшого займалися багатії. Так, у 1870 році 80 господарств мали 4 тис. кущів винограду. Врожай садів і виноградників продавався на корені, а біднота наймалася на роботу — збирати плоди та сушити фрукти. Поміщицькі й куркульські господарства мали підприємства по переробці сільськогосподарської сировини, зокрема зерна. В селі працювало 30 невеликих водяних млинів і 3 вітряки.

Одночасно економічне становище більшої частини населення села дедалі погіршувалося. 1000 селянських дворів мали лише 2400 десятин, а понад 200 родин були без землі. Щоб якось прожити, люди змушені були брати в оренду монастирську і поміщицьку землю, за яку в 1906 році доводилося платити по 22 крб. за десятину. За право орендувати землю точилися жорстокі бійки і сварки між селянами Клішківців і сусідніх сіл. Багато селян йшли на заробітки до Бессарабії, на Зарожанську цукроварню, виїжджали до Канади, Аргентини, Уругваю, Бразилії. В 1903 році Клішковецька волость видала паспорти на виїзд з села 20 проц. населення чоловічої статі. Але люди, яких доля загнала за океан, поверталися додому, як і були — злидарями. В рідному селі були ті ж самі злидні й горе, відбувалися судові процеси, людські трагедії, суперечки за землю. В 1908 році селянина Г. Ткача вбив син Георгій, боючись, що батько не наділить його землею. М. Сосевич позбавив життя І. Єленюка, Д. Карвацький судився з сусідом за межу протягом 15 років, а коли програв справу, то збожеволів.

Наближався 1905 рік. У село дедалі частіше долинав відгомін повстань з центральних областей Росії. До Клішківців поверталися демобілізовані солдати і матроси. Вони приносили революційні вісті, закликали селян до боротьби з класовим ворогом. У звіті Бессарабському єпархіальному управлінню священик Романчук 1906 року писав: «До села прийшло 70 чоловік із армії і стають бунтівниками». Матрос М. Галичанський, котрий повернувся з Порт-Артура, організував виступ 200 безземельних селян. 11 квітня 1907 року в урочищі Галичі вони захопили 200 га монастирської землі і поділили її між собою. Управитель монастирських маєтків Тексула повідомляв повітове начальство про селянські виступи. Довідавшись про це, губернатор Бессарабії Харузін наказав «утихомирити» їх. До Клішківців негайно прибули стражники з Хотина і драгуни з Новоселиці. Саме тоді, коли селяни працювали в полі, їх оточили карателі і оголеними шаблями, прикладами та нагаями вигнали з панських ланів. Понад 40, з них п’ятеро тяжко поранених, було відправлено до Хотинської в’язниці.

Освіту й культурне життя села теж було занедбано. Першу однокласну земську школу відкрито тільки у 1876 році. Та навчались в ній самі лише діти заможних родин. Навіть у 1901 році, коли почали працювати дві початкові школи, то їх відвідувала лише четверта частина дітей шкільного віку (163 з 725), з них — 11 дівчаток. В 1905 році заснували церковнопарафіяльну початкову школу, при якій була бібліотека. В ній налічувалося 147 книг і журналів, але переважно релігійного змісту. Також існувало училище бондарів і ковалів на 20 осіб, організоване земством.

1883 року в селі відкрито волосну лікарню на 3 ліжка. У ній працював лікар, фельдшер і акушерка. 1889 року земство Хотинського повіту на вимогу лікаря Струминського побудувало нову лікарню, яка мала 6 ліжок.

Великий вплив на свідомість селян зробила російська армія під час першої світової війни. Лінія фронту у 1914—1917 рр. проходила поблизу Клішківців. Агітатори-більшовики з військових частин 8-ї армії, які проводили роз’яснювальну роботу, закликали трудящих боротися за визволення від соціального і національного гноблення.

З поваленням царського самодержавства в лютому 1917 року революційний рух посилювався. Селяни виступали проти свавілля поміщиків, випасали худобу на їхніх луках, відмовлялися вносити орендну плату. Весною 1917 року клішківчани разом з робітниками села Зарожан та селянами навколишніх сіл розігнали адміністрацію цукрового заводу і засіяли землю, що належала підприємству. Вони захоплювали і ділили між собою монастирську та поміщицьку землі.

24 вересня 1917 року в Клішківцях відбувся мітинг солдатів 165-ї дивізії. Командування намагалося заборонити його, але солдати не підкорилися. На мітингу прийнято резолюцію з вимогою припинити війну.

Населення палко вітало перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, одностайно підтримало декрети 2-го Всеросійського з’їзду Рад про мир і землю. Як і в усьому повіті, 8—9 (21—22) січня 1918 року в селі проголошено Радянську владу. Було створено земельний комітет для розподілу колишньої поміщицької землі. Очолив його Д. В. Томін. Безземельні селяни одержали на душу по десятині землі.

Будувати нове життя перешкодили іноземні інтервенти. Наприкінці лютого 1918 року в село вдерлися австро-німецькі окупанти, які відновили старі порядки, жорстоко розправлялися з революційно настроєними селянами, грабували хліб і худобу, накладали контрибуцію.

На зміну австро-німецьким загарбникам у листопаді 1918 року прийшли війська боярської Румунії. Зайнявши село, румунські солдати реквізували худобу, зерно та інші сільськогосподарські продукти. Грабункам і знущанням не було краю. Кожного дня у жандармерії зазнавали побоїв 15—20 чоловік.

Було створено повстанський комітет, який очолювали колишні солдати С. В. Палагнюк та С. С. Багачик. У глибокому підпіллі йшла діяльна підготовка до збройного повстання. Комітет організував загін у складі 400 чоловік. В той час у селі було багато демобілізованих солдатів і матросів. Вони утворили ядро повстанського загону, на чолі якого, крім керівників комітету, були К. Чабан, М. Чорнобров, В. Хрипа. Загін мав також 2 шестидюймові гаубиці і 50 снарядів, що їх залишили солдати російської армії.

Коли вночі проти 23 січня 1919 року штаб повстанців подав сигнал до виступу,, то клішковецькі селяни захопили префектуру і жандармський пост, випустили арештованих, роззброїли і знищили 16 жандармів, організували оборону села. Найбільш активну участь в повстанні брали 3. Бобик, Ф. Пислар, Г. Чабаник, П. Чабан, А. Коваль, Д. Палагнюк, Г. Кравець, П. Бобик, В. Буревський, Григорій та Микита Кравці, Є. Вірста, М. Чорнобров з братом Касяном і батьком та інші. До останньої кулі не затихали кулемети на клішковецьких горбах, до останнього подиху стояли повстанці. Лише деяким сміливцям вдалося через Малинівський ліс і яри дістатися до Дністра і крізь петлюрівські застави пробратися до червоних бійців.

Після придушення повстання румунські окупанти вчинили у Клішківцях криваву розправу: 50 учасників розстріляли, серед них К. Ткача, С. Вірсту та інших, їхнє майно розграбували, а будівлі спалили. Загарбники наклали на село контрибуцію в сумі 150 тис. лей. Розправа тривала й далі. В. І. Буревського було засуджено у 1921 році на 7 років, П. М. Бобика і 3. Ф. Бобика — на 6 років. Рятуючись від переслідувань, багато селян втекло до Бессарабії, Аргентини та Канади.

Період боярсько-румунської окупації — одна з найстрашніших сторінок історії села. Загарбники створили нестерпні умови для населення; забрали у селян землю, худобу, реманент, обкладали їх непосильними податками. Не поліпшила становища і «аграрна реформа», проведена в 20-х роках. Згідно з офіційним звітом, одержали землю лише 106 господарств, яким було наділено 165 га, тобто пересічно по 1,5 га на селянський двір. Як і раніше, селяни задихалися від безземелля і малоземелля.Румунський уряд нічого не зробив для піднесення освітнього рівня населення. За переписом 1930 року 80 проц. мешканців були зовсім неписьменними, серед жінок неписьменність становила 95 проц. У школах, які існували в селі, окупанти заборонили викладати українською мовою, вимагали навчати і розмовляти тільки по-румунськи. Для наведення «порядку» румунські власті утримували в селі понад 40 жандармів і поліцаїв.

Трудящі не корилися тяжкій долі, вони чинили опір окупантам. Особливо розгорнулася боротьба проти соціального і національного утиску в 30-х роках, коли у Клішківцях виник комсомольський осередок. До нього входили І. О. Дьордійчук, П. К. Дьордійчук, Г. Т. Чабаник. Закликаючи селян боротися проти окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною, комсомольці організували збори трудящих, на яких засуджували терор, насильство і грабіж властей, висловлювали протест проти закриття українських шкіл. У боротьбі проти гнобителів їм допомагали члени Хотинської підпільної молодіжної організації «Червоний школяр» — Й. Кліщ та Є. Виноградов, які мешкали у Клішківцях.

Багатовічна мрія трудящих про визволення здійснилася 28 червня 1940 року, коли трудящі села радо зустрічали червоних бійців. Дар’я Мельник, вітаючи на мітингу воїнів-визволителів, говорила про великі права жінки в Радянській державі. На другий день створено сільську Раду, яку очолив Т. М. Сєриков, а згодом — Т. І. Рашківський. Заступниками стали X. К. Гаврилян і Г. Т. Чабаник. Новостворена Рада конфіскувала 815 га землі у багатіїв і наділила нею бідноту.

Весною 1941 року в Клішківцях засновано колгосп ім. Леніна. Організаторами його були Г. Т. Чабаник, С. С. Недорубай, X. К. Гаврилян, Д. А. Мельник, І. Ф. Палагнюк. Держава передала новоствореній артілі майно багатіїв та тих, хто втік до Румунії. До колективного господарства вступило 64 бідняцькі родини. За колгоспом було закріплено 174 га сільськогосподарських угідь, 3 трактори, 52 коней, 57 корів.

Значну роль в організації і зміцненні артілі відіграла комсомольська організація, яку створено наприкінці 1940 року. До її складу ввійшли В. Я. Ченківський (секретар), А. К. Григораш, С. С. Чорнобров, Г. В. Романюк, Г. О. Дьордійчук, М. Ф. Мотуляк. Весною 1941 року комсомольська організація налічувала вже 70 членів. В квітні того ж року організовано партійний осередок, який складався з 6 членів партії та 4 кандидатів.

Сільська Рада за допомогою партійного осередку і комсомольської організації налагодила культурно-освітню роботу. Восени 1940 року вперше в історії села всі діти сіли за парти. Почали працювати 3 школи (семирічна та 2 початкові) з рідною мовою викладання. Напередодні Жовтневих свят було відкрито клуб. Тут почали працювати кінопересувка, хата-читальня, гуртки художньої самодіяльності.

Та недовго сяяло над визволеними Клішківцями сонце волі й щастя. Гітлерівські орди розв’язали війну. В селі 22 червня 1941 року відбувся мітинг, на якому селяни, як і всі радянські люди, висловили гнів і ненависть до загарбників, готовність відстояти незалежність Країни Рад. До лав Червоної Армії влилося понад 100 добровольців, селяни здали до фонду оборони країни 49 голів великої рогатої худоби і 250 овець.

6 липня 1941 року румуно-боярські війська окупували Клішківці. Уже в перший день їхнього приходу почались грабунки, розправа з активістами. Було заарештовано та віддано польовій жандармерії 38 сільських активістів, над котрими довго знущались, а згодом відправили до концтабору. За найменшу провину селян жорстоко карали. Чоловіче населення поголовно було мобілізовано на шляхові роботи.

Загарбники проводили в селі політику примусової румунізації українського населення. Працювала лише початкова школа з викладанням румунською мовою. Розмовляти або звертатися письмово в установи українською мовою заборонялося. Префектура Хотинського повіту видавала патенти на заснування млинів та інших промислових підприємств і майстерень тим селянам, котрі разом з заявою на їх відкриття приносили документи про приналежність до румунської національності або «бажання» належати до неї.

Але трудящі не корилися гнобителям, не приймали їх подачок. В серпні 1941 року шеф поліції повідомляв, що жителі мріють про швидке повернення Червоної Армії на Буковину. В 1942 році у Клішківцях почали діяти підпільні патріотичні групи опору, одним з організаторів яких був Д. Н. Баблюк, нині голова Клішковецької сільради. Організовано виступали проти загарбників робітники-лісоруби Клішковецького лісництва, які зривали доставку будівельних матеріалів до Німеччини.

Активні бойові дії розгорнули народні месники під командуванням лейтенанта Т. Ф. Прокіна. У березні 1944 року вони базувалися в районі Клішківців. Згодом окупанти виявили партизанів і оточили Малинецький ліс. Фашисти вигнали населення, щоб, прикрившись ним, знищити партизанів. Ті підпустили карателів якомога ближче і впритул розстрілювали їх. Понад 70 фашистів було вбито, близько 100 поранено. Ворог кинув у наступ нові сили. У цьому бою загинули командир загону Т. Ф. Про-кін, комісар І. М. Біленко, розвідниця-радистка О. Степанова та інші. Лише трьом пощастило вирватися з оточення. Тіла вбитих партизанів привезли до Клішківців, де селяни потай поховали їх. Після війни останки загиблих було перевезено до Хотина.

Весною 1944 року партизанське з’єднання під командуванням Героя Радянського Союзу підполковника О. В. Тканка розгромило тут загін карателів. У цій операції брали участь і мешканці села. Під керівництвом Г. Т. Чабаника (нині персональний пенсіонер) і 3. Ф. Бобика місцеві загони (понад 400 чоловік) виконували важливі

завдання командування партизанського з’єднання: розробляли і здійснювали диверсії проти фашистських військ (висадили кілька мостів), вели підготовку до зустрічі воїнів Червоної Армії, організували регулярне постачання продовольства для партизанського з’єднання, були за провідників і розвідників. Відважною розвідницею з’єднання стала X. М. Бодалій — уродженка Клішківців.

Наприкінці березня 1944 року трудящі села хлібом-сіллю зустрічали воїнів-визволителів. У перші дні до їх лав вступило 1047 селян. За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 130 чоловік нагороджено орденами і медалями, 363 односельці віддали життя за свободу і незалежність Вітчизни. В селі було відновлено сільську Раду, яку очолив Г. Т. Чабаник, а згодом І. О. Дьордійчук.

Німецько-румунські окупанти заподіяли господарству Клішківців великої шкоди. Майже з кожного двору забрано реманент, насіння, корми,. продукти, будівельні матеріали, худобу, птицю. Колгосп дочиста пограбовано. Збитки обчислювалися в 3 млн. 790 тис. карбованців.

Нелегке завдання стояло перед трудівниками села: підняти розорене окупацією господарство. Активісти сільської Ради за короткий час відновили роботу торговельних підприємств, школи, клубу, бібліотеки.

В січні 1946 року створено територіальну партійну організацію (4 члени і 3 кандидати в члени партії), секретарем якої обрано Є. М. Очеретяного. Тоді ж відновила діяльність і комсомольська організація села, яку очолив Д. П. Мотуляк.

Влітку 1947 року організовано колгосп ім. Леніна, його головою став Г. Чабаник. Перші успіхи колективного господарювання, роз’яснювальна робота комуністів і сільського активу зумовили швидке зростання артілі. Наприкінці 1948 року створено ще три колгоспи, які об’єднували 1837 дворів (90 проц. селянських господарств). Навесні 1949 року суцільну колективізацію села завершено.

Велику матеріальну допомогу молодим артілям подавала держава. В 1946 — 1947 рр. вони одержали 1900 цнт зерна для сівби, племінну худобу, автомашини, позику на придбання добрив, будівельні матеріали для спорудження тваринницьких ферм тощо. Із східних областей України прибули спеціалісти сільського господарства. Допомогу артілям подала і Клішковецька МТС, створена 1949 року.

В лютому 1950 року місцеві колгоспи об’єднано в господарство, назване іменем Леніна. За артіллю закріплено 4475 га угідь, у т. ч. 2340 га орної землі. Господарство! рік у рік зростало. Прибутки 1950 року становили понад 1 млн. крб., тоді як раніше — у 1948 році — лише 146 тис. крб. В 1951 році, виростивши по 300 цнт цукрових буряків з гектара, трудівники здобули нову перемогу. Уряд високо оцінив успіхи буряководів, 84 з них нагороджено орденами і медалями.

Швидко зростала продуктивність громадського тваринництва. 1956 року надій на фуражну корову становив 2086 кг молока. На 100 га орної землі одержано 24,7 цнт свинини. За здобуті успіхи велика група тваринників була учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.

У 1959 році до колгоспу ім. Леніна приєднано артіль «Росія» села Поляни. Відтоді за ним закріплено на вічне користування 5514 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2978 га орної землі. Провідна галузь виробництва — цукрові буряки (дає чверть усіх прибутків). Серед зернових основне місце посіла пшениця.

В роки семирічки артіль ще більше зросла. Грошові надходження збільшилися у 2,5 раза, оплата праці — у 2,1 раза. На честь 50-річчя Великого Жовтня та 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні трудівники артілі, незважаючи на несприятливі погодні умови, виростили по 26 цнт пшениці, 28 цнт кукурузи, 275 цнт цукрових буряків, 123 цнт картоплі з гектара. Надій молока (1967 р.) становив 2856 кг на корову. На 100 га угідь вироблено по 350 цнт молока, 88 цнт м’яса; одержано 197 яєць на курку-несучку.

Основні роботи механізовано. Артіль має 42 трактори, 15 комбайнів, 26 вантажних автомобілів, багато інших машин. У господарстві працюють 14 агрономів, 30 техніків, інженерів, 200 механізаторів. Крім того, на кошти артілі здобувають освіту — у вузах 6 чоловік, 9 — у технікумах.

Село славиться багатьма знатними людьми, число яких рік у рік збільшується. Доярка Л. Ф. Гордаш удостоєна ордена Леніна. За невтомну працю завоювали нагороди також ланки Г. Д. Ленківської, Л. М. Кирилюк, М. М. Цимбалистої, Л. К. Бугай, Є. П. Яловеги, Л. О. Никифорчук; тваринники — К. І. Присяжнюк, Л. С. Берсан, Т. М. Кирияк; бригадири, що працюють з першого року організації колгоспу,— Н. Г. Романюк, С. С. Попов: комуніст Д. С. Фуркал, заслужений садовод України; механізатори Д. Г. Гайдамащук, С. М. Фуркал, С. І. Бондар, І. П. Іваничик; коваль П. Г. Кирияк та багато інших. Своєю звитяжною працею вони примножують багатство колгоспу.

Клішковецьку ремонтно-технічну станцію після реорганізації перетворено на відділення «Сільгосптехніка».

Це справжнє механізаторське містечко, яке має потужну виробничу і ремонтну базу, пересувні автомайстерні. Тут працюють 180 механізаторів, з них 28 чоловік інженерно-технічного персоналу.У 1958 році 6 працівників колишньої МТС нагороджено орденами і медалями.

В селі є дві кооперативні плодоовочеві бази, які переробляють фрукти й овочі. 1965 року став до ладу новий механізований консервний цех, який за добу випускає 10 тис. банок плодоконсервів. Його продукція йде до різних міст Радянського Союзу. На території Клішківців розташовано лісозаготівельний пункт Хотинського ліспромгоспу. На ньому зайнято 170 чоловік.

Комуністи колгоспної партійної організації, яка налічує в своїх рядах 116 членів КПРС і 10 кандидатів у члени КПРС, допомагають трудівникам максимально використати свої можливості в досягненні успіху, проявляють ініціативу і творчість у збагаченні духовного життя, дбають про благо людей. Безпосередньо на виробництві зайнято 82 комуністи.

Підвищується рік у рік добробут хліборобів Клішківців. Вартість людино-дня в 1967 році порівняно з 1959 роком збільшилась майже в 2,5 рази. Певну частину особистих матеріальних потреб трудівники села задовольняють за рахунок прибутків, що надходять від власного господарства.

Всі люди пенсійного віку забезпечені колгоспною пенсією, понад 100 багатодітних матерів одержують щомісячну грошову допомогу від держави. М. Г. Балахтар та П. Р. Буревська удостоєні високого звання «Мати-героїня».

Показником поліпшення добробуту селян є житлове будівництво. Лише за 1960— 1969 рр. колгоспники спорудили 827 світлих, просторих будинків. Для спеціалістів сільського господарства колгосп спорудив 6 двоквартирних будинків. Всього за післявоєнний період понад 1000 родин справили новосілля. Не дивина в селі газові плити, холодильники, пилососи. В 220 світлицях голубіють екрани телевізорів. У власному користуванні селян — 30 легкових автомашин, понад 100 мотоциклів.

Сьогоднішні Клішківці — це яскрава сторінка чудесного оновлення. В селі працюють 26 торговельних підприємств, 6 підприємств громадського харчування.

Значні зміни сталися і в побуті людей. Клішківці повністю електрифіковано і радіофіковано, працюють автоматична телефонна станція, телеграф, павільйон побутового обслуговування, де можна пошити новий костюм або полагодити одяг, взуття.

Разючі зміни відбулися і в галузі охорони здоров’я трудящих. Лікарня має 50 ліжок; побудовано нову амбулаторію, пологовий будинок, аптеку. 1967 року в лікарні працювало 6 лікарів, 26- працівників середнього медичного персоналу і санітарок. При відділенні «Сільгосптехніка» є пункт невідкладної медичної допомоги, а на тваринницьких фермах — профілакторій. Кращий хірург П. Г. Пасічник своїми золотими руками зробив сотні операцій. Він невтомний пропагандист медичних знань, редактор сільського радіомовлення.

Радянська влада відкрила широкі можливості і до культурного життя. За перші післявоєнні роки в Клішківцях повністю ліквідовано неписьменність та малописьменність. Ентузіастами в цій справі були вчителі, нині пенсіонери Ф. Канасевич, О. Яловега, М. Палагнюк. У 1944 році в селі почали працювати початкова, семирічна і середня школи. В 1947 році відбувся перший випуск десятикласників. В 1967/68 навчальному році тут працювали 4 загальноосвітні та музична школи. В них трудиться понад 100 вчителів, серед них — 5 відмінників народної освіти, заслужена вчителька республіки В. Г. Мельникова. Вони навчають 1316 дітей. У восьмирічній школі, сумлінною працею відзначається вчителька-комуністка М. М. Ганжала. Вона не тільки талановитий педагог, а й редактор колгоспної стінгазети «Хлібороб», агітатор. При школі працює драматичний гурток вчителів, який на обласних оглядах районних клубів двічі завойовував перехідний вимпел. В музичній школі щорічно навчається 70 дітей.

850 синів і дочок колгоспників здобули вищу і середню освіту. 8 чоловік працюють у вищих навчальних закладах Чернівців, Львова, Києва. Клішківці дали понад 100 вчителів, 54 медичні працівники, 34 інженери і техніки, 85 працівників культури, 112 працівників торгівлі, 14 спеціалістів сільського господарства, 10 офіцерів Радянської Армії. Серед них: кандидат економічних наук Ф. І. Городенський працює в інституті економіки АН УРСР; Ш. П. Садовник — кандидат філологічних наук, доцент Чернівецького університету, В. Г. Штилик — кандидат фізико-математичних наук, трудиться у Львівському політехнічному інституті; Є. Я. Павлюк — викладач філологічного факультету Чернівецького університету; П. П. Мотуляк — музикознавець, закінчив Київську державну консерваторію і тепер завідує кафедрою музичного виховання в Київському педінституті ім. Горького.

В школі передового досвіду 30 спеціалістів та передовиків землеробства діляться досвідом роботи, знайомляться з новими формами ведення сільськогосподарського виробництва, науковою організацією праці.

Для культурного дозвілля трудящих є літній і зимовий кінотеатри, бібліотека, фонд якої налічує 35 тис. книг. Колгоспники Клішківців одержують 8520 примірників газет і журналів.

При сільському клубі, котрим керує А. Г. Ісопчук, працюють хоровий і драматичний гуртки, хореографічний ансамбль. Керівник хору — самодіяльний композитор Ф. К. Фукшук — написав пісні «Моя Хотинщина», «Наддністряночка». Клішковецькі аматори своєю талановитою грою, майстерністю не раз завойовували призові місця на обласному огляді художньої самодіяльності. Митці підготували велику програму до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, в якій — нова вистава за сценарієм І. Кутеня, нові пісні про Хотин і Клішківці, про революційне минуле і квітуче сучасне буковинського краю.

Клішківці пишаються своїми героями-земляками, що боролися за волю і щастя народне. Син селянина-бідняка С. Я. Побережник, втікаючи від призову до королівського війська у 1919 році, завербувався на роботу до Канади, а звідти — у США. В Америці за участь у страйковому русі його було засуджено на 7 місяців ув’язнення. Після вислання в 1932 році з американського «раю» він вступив у члени Комуністичної партії Бельгії. Як учасника першотравневої демонстрації матросів у Антверпені (1933 рік) С. Я. Побережника було заарештовано. Восени 1935 року він виїхав до Парижа, де продовжував революційну боротьбу. Тут його й захопили події, що сталися в Іспанії. У червні 1936 року Побережник, тоді член Французької комуністичної партії, разом з 12 добровольцями пробрався через Піренеї і взяв участь в боях за Мадрід, на річці Харамі, під містом Гвадалахарою проти фашистських заколотників й італо-німецьких інтервентів у складі 12-ї Інтернаціональної бригади, якою командував угорський письменник-комуніст Мате Залка (псевдонім — генерал Лукач). На своїй машині водій Побережник вивіз смертельно пораненого комбрига і з ним — його військового радника — полковника Червоної Армії П. І. Батова, що носив тоді конспіративне ім’я Пабло.

На початку лютого 1968 року в Клішківцях відбулася хвилююча зустріч: в гості до колишнього свого шофера прибув генерал армії — двічі Герой Радянського Союзу Батов. Поздоровити побратимів прийшли колгоспники. Героїв привітали також школярі, побажали їм доброго здоров’я та щастя.

Героїчне життя прожив Йосип Кліщ — один з керівників комсомольського підпілля на Хотинщині в 30-х роках, член Комуністичної партії Румунії. За революційну діяльність його у вересні 1937 року було засуджено військовим трибуналом до 5 років тюремного ув’язнення. Але Й. Кліщу пощастило втекти до Франції, і тому вирок йому оголосили заочно.

З Франції Йосип Кліщ намагався потрапити в Іспанію, де уже другий рік точилася національно-визвольна війна іспанського народу. Але перебратися через Піренеї йому не вдалося, і він залишився у Франції. Коли гітлерівські загарбники окупували Париж, то Кліщ став на боротьбу проти фашистів. Він одним з перших приєднався до французьких партизанів, був активним учасником руху опору. Під кличкою «Альберт» його знали як сміливого і відважного бійця, умілого командира. З липня 1943 року він геройськи загинув, виконуючи важливе завдання Головного партизанського штабу. Стікаючи кров’ю, кілька годин один бився проти 100 есесівців. Останнього патрона залишив для себе. Це сталося на околиці Парижа. «Один проти ста» — так було названо спеціальний маніфест, виданий Національним комітетом франтирерів (партизанів Франції), що оповів людям про подвиг буковинця клішківчанина Йосипа Кліща. У передмісті Парижа є вулиця, названа його ім’ям; на фасаді будинку, біля якого він загинув, встановлено меморіальну дошку. Одна з вулиць рідного села також носить це славне ім’я.

Велику і багатогранну роботу серед трудівників проводить Клішковецька сільська Рада, до якої обрано 50 депутатів. Майже всі вони безпосередньо зайняті в колгоспному виробництві, борються за те, щоб зміцнювати економіку сільськогосподарської артілі, поліпшувати роботу лікарні, клубу, бібліотеки, побутових майстерень. І в кожній великій чи малій справі є частка їхньої праці.

Значну увагу приділяють депутати сільської Ради питанням поліпшення побуту. Адже життя тут невпинно наближається до рівня міського. З ініціативи самої Ради, правління та партійного комітету колгоспу у 1968 році проведено збори трудящих з порядком денним: «Естетика колгоспного життя». На зборах виступили: архітектор, художники-модельєри одягу, кулінари, лікарі, вчителі, приїхало сюди багато людей і з інших сіл та сусідніх районів.

Збори надовго запам’яталися їх учасникам. Вони розв’язали важливі питання, що цікавлять і хвилюють колгоспників. Адже, наприклад, не всі можуть самі раціонально розпланувати кімнати та підсобні служби у новому будинку. Треба знати, як оздобити фасад свого будинку, щоб і собі та іншим людям приємно було на нього дивитися. А кому не згодяться поради: як умеблювати кімнати з урахуванням старих традицій і сучасної моди; як сервірувати святковий стіл; як одягатись до роботи, на концерт чи вечір у клубі? Збори в Клішківцях поклали початок колективним роздумам про значне поліпшення сільського побуту.

Інфраструктура[ред.ред. код]

У Клішківцях є 3 школи: Клішковецька гімназія(5-11 клас), Школа ім. Леоніда Каденюка (1-11 класи) та НВК(дитсадок та початкова школа). В центрі села розташований пам'ятник Невідомому Солдату. Також у селі є багато магазинів, кафе. Є ТЦ "Добре". В селі є ринок, до якого приїжджають з інших сіл. Також в селі є музична школа.

Персоналії[ред.ред. код]

Поштова марка «Л.Каденюк — перший астронавт України»

Найбільша гордість для Клішківчан – випускник-медаліст школи 1967 року Каденюк Леонід Костянтинович, який прославив не тільки рідні Клішківці, а й усю Україну. Він перший космонавт незалежної України. Закінчивши Чернігівське вище військове училище льотчиків, Л. Каденюк працював льотчиком-інструктором у військових частинах. В 1975 році відібраний до загону космонавтів, де освоїв космічні кораблі різного типу, пройшов підготовку по програмі польоту на „Бурані”. В 1995-1997 роках успішно завершив підготовку до польоту в складі міжнародного екіпажу на космічному кораблі „Коламбія”.

19 листопада 1997 року корабель „Коламбія” у складі восьми чоловік стартував з мису Канаверал у США. Політ тривав до 6 грудня 1997 року. Під час старту корабля були присутні представники влади, родичі космонавта з с. Клішківці. 12 січня 1998 року Л. Каденюк повернувся в Україну. На космічному кораблі наш космонавт виконував функцію біолога-дослідника.

Зустріч його у Клішківцях стала незабутнім святом для всіх жителів села, для всієї України. Нині Леонід Каденюк – Герой України, генерал-майор, почесний доктор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, почесний громадянин села Клішківці. Він удостоєний цілого ряду нагород України. Леонід Костянтинович проводить велику роботу, направлену на зміцнення нашої держави, росту її міжнародного авторитету.

У Клішківцях народились[ред.ред. код]

У селі середню школу закінчив Галюк Володимир Семенович — заслужений журналіст України.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 926)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)

Посилання[ред.ред. код]

Погода в селі



Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.