Ржавинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Ржавинці
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район Заставнівський район
Рада Ржавинецька сільська рада
Код КОАТУУ 7321588001
Облікова картка Ржавинці 
Основні дані
Населення 3079
Поштовий індекс 59445
Телефонний код +380 3737
Географічні дані
Географічні координати 48°30′12″ пн. ш. 26°04′41″ сх. д. / 48.50333° пн. ш. 26.07806° сх. д. / 48.50333; 26.07806Координати: 48°30′12″ пн. ш. 26°04′41″ сх. д. / 48.50333° пн. ш. 26.07806° сх. д. / 48.50333; 26.07806
Середня висота
над рівнем моря
261 м
Місцева влада
Адреса ради 59445, Чернівецька обл., Заставнівський р-н, с. Ржавинці, вул. Кобилянської, 8; тел. 2-67-42
Карта
Ржавинці. Карта розташування: Україна
Ржавинці
Ржавинці
Ржавинці. Карта розташування: Чернівецька область
Ржавинці
Ржавинці

Ржави́нці — село в Україні, в Заставнівському районі Чернівецькій області.

Розташування[ред. | ред. код]

Село Ржавинці розташоване за 23 км на південний схід від м. Заставна і за 30 км від обласного центру м. Чернівці. До найближчої залізничної станції у селі Вікно — 8 км. Ржавинці мають шосейне сполучення з районним і обласним центрами. Межує з населеними пунктами Баламутівка і Добринівці Заставнівського та Блищадь Хотинського районів. Біля села розташовані пам'ятки природи: Печера «Пісочниця» і Ржавинецьке болото, а також (на південь) — заповідне урочище «Бучок».

Проблеми села[ред. | ред. код]

На 2013 рік залишається багато проблем в селі до вирішення яких, місцева влада ставиться безвідповідально, а саме:

  • засмічення;
  • автошляхи в жахливому стані;
  • безконтрольна вирубка лісових насаджень.

Історія[ред. | ред. код]

Перші історичні згадки про с. Ржавинці датуються 1441 роком, але місцевість була заселена ще в сиву давнину. Археологічні розкопки, проведені частково на території села, свідчать про наявність тут палеолітичних стоянок. В урочищі «Печера» вода вимила багато знарядь праці кам'яної доби: кам'яні сокири, скребачки, рубила. В урочищі «Таборище» виявили такі самі знаряддя праці.

З 1359 р. село входить до складу Молдавської держави, яка з XV ст. стає залежною від Туреччини. Напевно, тому галичани називають жителів села «волохами», оскільки Молдавію ще називали Волощиною (як і Румунію).

З 1713 р. Ржавинці входять до Хотинської райї, де панувала свавільна турецька адміністрація. Загони озброєних турецьких яничарів роз'їжджали по селах, грабували, вбивали, забирали в неволю людей. Селяни платили данину, відробляли панщину, працювали на будівництві Хотинської фортеці, сплачували різні податки, в тому числі й за звільнення від військової служби.

Село перебувало під турецьким гнітом понад триста років. На 1741 р. воно мало 68 дворів, а населення становило 272 особи.

На початку XX ст. пан Франек, який мав великий масив лісу, відкрив цех із виробництва меблів (місцеві люди називали його фабрикою). Тут виготовлялися меблі на замовлення і вивозилися на продаж у Чернівці, Клішківці, Хотин. У роки Першої світової війни ця «фабрика» була повністю зруйнована і нині це місце люди називають «Коло фабрики».

Поряд з цим місцем була поляна в селі її називали (коло «полянки») щонеділі, коли не було посту тут відбувався сільський данець, молодь веселилася.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. через злиденне життя немало ржавинчан виїжджають на заробітки в США і Канаду. В числі перших були Гуйван Кирило і Верешко Іван.

У червні 1941 року почалася радянсько-німецька війна, учасниками якої стали 612 жителів Ржавинців. Загинули на фронтах 222 жителі, понад 50 пропали безвісти, 166 нагороджені бойовими орденами та медалями. В пам'ять про загиблих воїнів-односельчан жителі встановили пам'ятник у центрі села.

Раніше на місці пам'ятника була дерев'яна церква, її освятили 21 листопада 1930 року на свято Архистратига Михаїла. Під час І світової війни кам'яну церкву в Ржавинцях повністю зруйнували. І село впродовж 15 років було без церкви. Але й ця дерев'яна церква зазнала руйнації. Радянська влада вирішила з церкви зробила клуб. Тієї ночі випав великий сніг, в церкві кілька тижнів проходили ремонтні роботи. Церква згоріла взимку 1961 року. Як вона загорілася досі не відомо. Слідів підпалу виявлено не було.

У Сталінградській битві брав участь Ковальський Василь Іванович, на Курській дузі — Єфремов, у штурмі Берліна — Перепужняк В. С., Дудчак П., у розгромі імперіалістичної Японії — Петрушко В. Ф., Петрюк Ф.

1944 р. в районі Ржавинців висадилася десантна група під командуванням О. Тканка. Радянські партизани завдавали суттєвої шкоди ворогові. Місцеві жителі Колодрібський Захар Семенович і Колодрібський Іван Лазарович також влилися в лави партизанів.

У навколишніх лісах діяла група бійців партизанського загону під командуванням лейтенанта М. Удонова. Рейдуючи вздовж Дністра землями Заставнівського і Хотинського районів, вони зіткнулися із загоном нацистських карателів. 20 лютого 1944 р. німцям вдалося оточити групу в урочищі біля Юлієвого моста. В нерівному бою загинули партизани Бацул, Тимощук, Поліщук, Терхановський і командир Удонов.

У березні 1944 р. в Малинецькому лісі діяла група розвідки під командуванням лейтенанта Тимофія Брокіна. Радистка цієї групи Ольга Степанова з товаришами збирала дані в с. Ржавинці, але при відході наткнулася на загін німців. Під час перестрілки всі партизани загинули.

В радянські часи було вирішено увіковічнити пам'ять про полеглих у ржавинецьких лісах партизанів. На місці, де розташовувався штаб партизанського загону під командуванням Героя Радянського Союзу О. Тканка, впорядкували землянку і встановили меморіальну дошку.

Наприкінці березня 1944 р. село було звільнено від ворога і відразу розпочалися процеси радянізації. Відновлено роботу сільської ради, медпункту, бібліотеки, школи. Землю знову роздали селянам, але одночасно проводилася значна пропагандистська робота по створенню в селі колгоспу.

У 1946 р. село спіткав жорстокий голод, який виник чималою мірою від неправильної, навіть злочинної політики більшовицької держави, ніж від засухи.

У 1948 році настало полегшення, «картопельку садили завбільшки як квасолинка, а вродила дуже добре».

Від голоду в селі померло понад 700 осіб. Ржавинці — єдине село на Заставнівщині, яке увіковічнило пам'ять про жертви голоду 1946—1947 рр. пам'ятником.

Вже у березні 1947 р. найбіднішими селянами був організований колгосп імені Леніна. В артіль об'єдналося 24 селянські господарства, які мали всього 100 га орної землі, 10 коней, 10 плугів, 10 борін. Землю обробляли дві ланки — рільнича і городня.

Паралельно йшов процес створення другого колгоспу, імені Сталіна, який офіційно з'явився 27 вересня 1947 р. В цей час він налічував 48 господарств с. Громівка (Грамешти, Граменці), а вже в 1948 р. — 123. У своєму розпорядженні він мав 12 плугів, 4 борони, 6 культиваторів, сівалку та інше.

Нарощував темпи виробництва колгосп, який невдовзі став мільйонером. У його процвітанні є велика заслуга незмінного голови правління (очолював колгосп 30 років) Івана Миколайовича Дупешка, який велику увагу приділяв рослинництву, тваринництву, садівництву і городництву. Ржавинецький колгосп був єдиним в області, який утримував у господарстві волів. Ці тварини не тільки перевозили вантажі, але й часто знімалися в кіно, бо кіностудії брали їх напрокат. Добре розвинене садівництво і городництво дало можливість відкрити в колгоспі консервний цех (1986 р.).

Негативними явищем є те, що в останні роки знизилась народжуваність. В селі щорічно помирає від 60 до 70 осіб, а народжується 20-25 дітей. З п'яти хуторів, які підпорядковані сільраді, нині один зник.

Важко сільській громаді виживати у складних ринкових відносинах. Проте навіть у час гострого безгрошів'я жителі власними зусиллями зуміли село газифікувати (2003 р.), поліпшують свої житлово-побутові умови, народжують і виховують дітей.

Археологічні дані[ред. | ред. код]

Біля села знаходиться давньослов'янське Добринівське гніздо — язичницьке святилище (капище), яке було знайдено вченими Б. Тимощуком та І. Русановою, і датоване IXX ст[1]. Інше датування — 7-10 ст[2].

Городище розташоване на відрозі високого плато з круглим майданчиком (діаметр 22 м), оточеним двома концентричними валами і ровами. Попелево-вугільні шари залягають біля підніжжя внутрішнього валу, на вершинах обох валів і на сходинках, вирізаних в їх схилах. Рови (ширина 5-6 м, глибина 1 м) мають плоске дно і пологі стінки. Культурний шар на майданчику відсутній. Знайдений чотирикутний кам'яний стовп, грубо оброблений (висота його 2,5 м). На майданчиках між валами зберігся культурний шар завтовшки 20 см з черепками IX—X ст. від колись розташованих тут довгих будинків.

19 століття[ред. | ред. код]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 1167 осіб (591 чоловічої статі та 576 — жіночої), налічувалось 189 дворових господарств, існували православна церква та єврейська молитовна школа[3].

Станом на 1886 рік у власницькому селі Ґрозинської волості, мешкало 1658 осіб, налічувалось 266 дворових господарств, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, 4 лавки[4].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3166 осіб, з яких 1469 чоловіків та 1697 жінок[5].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3075 осіб[6].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:

Мова Відсоток
українська 98,83 %
російська 1,01 %
молдовська 0,06 %
румунська 0,06 %
білоруська 0,03 %

Традиції[ред. | ред. код]

Хорошою традицією нашого села є свято зустрічі з випускниками різних поколінь. Це нагода випускникам зустрітися, згадати приємні миттєвості свого шкільного життя.

Невід'ємною традицією в селі є проведення храмового свята на Зелену Неділю. Кожного року організовуються танці в супроводі духової та естрадної музики. Храмове свято в селі Ржавинці святкують 2-3 дні. Серед молоді обирається калфа (керівник музичного дійства), саме на нього покладена відповідальність за музичний супровід свята і порядок його проведення. На храмове свято з'їжджаються друзі, родичі, знайомі навколишніх сіл та міст.

Вшанування померлих на Провідну Неділю є однією з традицій нашого села. Родичі відвідують могили своїх рідних, вшановуючи цим їхню пам'ять.

Також кожного року 9-го травня біля пам'ятника загиблим воїнам у Другій світовій війні відбувається вшанування односельчан, які загинули за визволення батьківщини.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Соціальна інфраструктура: станом на 2013 рік в с. Ржавинці налічується 16 продуктових магазинів, 2 ресторани.

Транспортна інфраструктура: на 2013 р. функціонують 2 рейсових та один шкільний маршрути:

  • Ржавинці — Чернівці (через с. Малий Кучурів)
  • Ржавинці — Чернівці (через м. Заставна)
  • шкільний автобус.

Інформаційна інфраструктура:

  • провідний телефонний зв'язок АТС (Укртелеком).
  • мобільний зв'язок. Встановлена передавальна вежа оператора Київстар.

село Ржавинці сполучають три автошляхи з ґрунтовим покриттям, які на даний момент перебувають у жахливому стані.

На даний час у селі є лише один навчальний заклад — загальноосвітня школа.

Особистості[ред. | ред. код]

  • Садовий Михайло Васильович (8 листопада 1930 р.) — Лауреат Державної премії СРСР 1999 року. Бригадир кормодобувної бригади в колгоспі ім. Леніна. Помер 28 грудня 2011 року.
  • Ринжук Іван Іванович (12 січня 1962 р.) — З 1996 — екс генеральний директор міського торгiвельного комплексу «Калинівський ринок», екс депутат Чернівецької міської ради 2-х скликань.
  • Агатій Іван Миколайович (нар.7 червня 1945, Ржавинці) — український журналіст, член НСЖУ, заслужений журналіст України, природознавець. У 1971 р. закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Вчителював, з 1976-го — працює кореспондентом газети «Радянська Буковина», нині — оглядач газети «Буковина». Пише на теми екології, моралі, про цікавих людей. Друкується у центральній періодиці.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. И. П. Русанова, Б. А. Тимощук Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с., ил., сх., таб.
  2. М. І. Жарких «Чернівецька область»
  3. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 918)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 1989 не вказано текст
  6. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 2001 не вказано текст
  7. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою населення 2001 мова не вказано текст

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]