Непоротове
| село Непоротове | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернівецька область |
| Район | Дністровський район |
| Громада | Сокирянська міська громада |
| Облікова картка | Непоротове |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1447 |
| Населення | 117 |
| Поштовий індекс | 60234 |
| Телефонний код | +380 3739 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°36′20″ пн. ш. 27°17′01″ сх. д. / 48.60556° пн. ш. 27.28361° сх. д.Координати: 48°36′20″ пн. ш. 27°17′01″ сх. д. / 48.60556° пн. ш. 27.28361° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
143 м |
| Відстань до обласного центру |
150 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 60234, с. Михалкове |
| Карта | |
  Непоротове | |
 Непоротове | |
| Мапа | |
| |
Непоро́тове — село у Сокирянській міській громаді Дністровського району Чернівецької області України.
Історія села[ред. | ред. код]
Перша писемна згадка про село датується 1447 роком. На той час воно, як і вся Бессарабія входило до складу Молдовського князівства.
За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії мешкало 940 осіб (465 чоловічої статі та 475 — жіночої), налічувалось 210 дворових господарств, існувала православна церква[1].
Станом на 1886 рік у власницькому селі Романкоуцької волості, мешкало 1119 осіб, налічувалось 204 дворових господарства, існували православна церква та пивоварний завод[2].
В листопаді 1918 року селище у складі Хотинського округу (Judeţul Hotin) Бессарабії було окуповане Румунією. На 1930 рік кількість жителів оцінювалася у 1 819 осіб.
1940 року перейшло до складу Української РСР, було організовано сільську раду.
18 березня 1941 року організовано колгосп ім. Будьонного. З початком другої світової війни знову окупований румунським військом. 300 єврейських сімей вивезли до концтаборів, розстріляно 5 активістів села. Більш ніж 100 жителів пішли на фронт і половина з них загинула.
У період 1980—1981 років у зв'язку з будівництвом Дністровської ГАЕС, розпочалося масове переселення мешканців села, у результаті чого було переміщено 427 сімей (1271 чол.) у різні куточки України. Основній частині переселенців, які осіли в с. Михалкове, надавалися земельні ділянки для будівництва житлових будинків. Переселенцям виплачувалися компенсації для придбання будівельних матеріалів, а також здійснювався продаж будівельних матеріалів за пільговими цінами. У ході проведених робіт по будівництву Дністровської ГАЕС було затоплено близько 500 га землі. Після переселення в с. Непоротове залишилося 60 дворів.
Археологічні пам'ятки[ред. | ред. код]
Домустьєрськие місцезнаходження[ред. | ред. код]
- Непоротове VI — місцезнаходження домустьєрського часу[3]
Давньоруські городища ХІІ-ХІІІ ст.[ред. | ред. код]
Два давньоруських городища розміщуються на високих берегах, на відстані 1,5 км одне від одного. Перше з них знаходиться на південний схід від села в урочищі Галиця. Тут збереглися два дугоподібні вали. Зовнішній вал, що відгорожує від поля майданчик діаметром близько 100 м. В його внутрішній частині виявлено культурний шар із знахідками ХІІ-ХІІІ ст. До городища примикає велике поселення — посад ХІІ-ХІІІ ст., на території якого знайдено залишки наземних дерев'яних будинків з глинобитними печами. Друге городище (ХІІ-ХІІІ ст.) розміщується на південь від села, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Щовб. Його площа з напільного боку обмежена дугоподібним валом.
Поселення трипільської культури[ред. | ред. код]
1) В центрі села, на другій терасі Дністра;
2) За 2,5 км на північний захід від села, на першій надлуговій терасі р. Дністер, в урочищі Дубова;
3) На південний схід від села, на високому мису правого берега Дністера в урочищі Галиця на території городища знахідки трипільської культури.
Непоротівський Свято-Миколаївський православний скельно-печерний чоловічий монастир[ред. | ред. код]
Названо на честь Святого Миколи Чудотворця. За даними археологічних досліджень існував з давньоруського часу. Після періоду радянізації монастир відновив свою роботу у січні 1999 року завдяки двом братам–монахам, які завітали на хутір. Тут же, на руїнах монастиря, вони провели першу службу. Пізніше до них приєдналося ще 2-є монахів та 2-є послушників, які досі служать, працюють, займаються відбудовою монастиря.
Видатні особи[ред. | ред. код]
- Боднар Катерина Филимонівна — Заслужений працівник культури України.
- Масловська Людмила Цезарівна[4] — доктор економічних наук, професор
- Сорокман Таміла Василівна — доктор медичних наук, профессор.
- Холдєвич Михаїл Іванович — священослужитель.
Померли від голоду у 1946—1947 рр[ред. | ред. код]
За даними «Національної книги пам'яті жертв голодоморів 1932—1933, 1946—1947 років в Україні. Чернівецька область». — Чернівці: Зелена Буковина, 2008. — С. 783—784. — ISBN 978-966-8410-48-3.
- 1.Андрух Віктор Олександрович
- 2.Бабенчук Олександра Василівна
- 3.Бабинчук Марія Яківна
- 4.Бабинчук Раман Маркович
- 5.Бачинська Олександра Петрівна
- 6.Білоткач Марія Прокопівна
- 7.Білоткач Надія Григорівна
- 8.Боднар Ірина Іллівна
- 9.Боднарюк Ганна Федорівна
- 10.Боясинська Марія Іванівна
- 11.Грама Килина Антонівна
- 12.Грама Марія Опанасівна
- 13.Гуцол Карп Прохорович
- 14.Дейбук Агафія Артемівна
- 15.Дущак Федір Єремійович
- 16.Дяк Віктор Маркович
- 17.Дяк Єфросинія Артемівна
- 18.Дяк Марія Артемівна
- 19.Дяк Парасковія Петрівна
- 20.Івонік Роман Олександрович
- 21.Івонік Юхимія Пантелеймонівна
- 22.Іжицька Мотрона Никифорівна
- 23.Іжицький Василь Семенович
- 24.Іясицька Ганна Семенівна
- 25.Іясицька Ірина Федорівна
- 26.Іясицька Юхимія Прокопівна
- 27.Іяслуцький Олександр Кирилович
- 28.Кушнір Микола Миколайович
- 29.Скрипник Григорій Никифорович
- 30.Скрипник Марія Олексіївна
- 31.Ткач Ірина Філімонівна
- 32.Ткач Олександр Васильович
- 33.Трач Марія Іванівна
- 34.Трач Парасковія Антонівна
- 35.Трач Юхим Мойсейович
- 36.Трач Юхимія Максимівна
- 37.Урсул Георгій Максимович
- 38.Фуга Григорій Петрович
- 39.Черкасюк Олександр Парфенійович
- 40.Чорний Василь Михайлович
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Іторія міст і сіл УРСР. Чернівецька область. — Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1969. — С. 280,544.
- Гусар Ю. Сокиряни: путівник українською і російською мовами; резюме — румунською мовою/ Юхим Гусар. — Ужгород: Карпати. 1986. — 95 с.; іл.
- Гусар Ю. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Юхим Гусар. — Чернівці: Місто, 2010.
- Давньоруські городища Середнього Подністров'я ІХ — початку ХІІІ ст.[недоступне посилання з липня 2019]
- Територіальна громада села
- Погода в селі
- Nieporotów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 107. (пол.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 1042)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- ↑ Рідуш Б., Степанчук В. Непоротове VI, нове місцезнаходження домустьєрського часу на Дністрі (попереднє повідомлення) // Археологічні Студії. 2003
- ↑ Масловська Людмила Цезарівна - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua) . Процитовано 28 жовтня 2018.
| ||||||||||||||||
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |