Копелев Лев Зиновійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Копелев Лев Зиновійович
Lew Kopelew.jpg
Народився 9 (22) квітня 1912[1]
Київ, Київська губернія, Російська імперія[2]
Помер 18 червня 1997(1997-06-18)[2][1][3] (85 років)
Кельн, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина
Поховання Донське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність есперантист, письменник, викладач університету, літературний критик, біограф і історик літератури[d]
Заклад University of Wuppertal[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
У шлюбі з Raisa Orlova[d]
Нагороди

Лев Копелєв (9 квітня 1912, Київ — 18 червня 1997, Кельн, Німеччина) — письменник, критик, германіст (СРСР, ФРН). Єврей[4].

Біографія[ред.ред. код]

Навчався в Харківському університеті і Московському інституті іноземних мов, аспірантурі при МІФЛІ (дисертація присвячена творчості Ф. Шіллера).

Учасник Другої світової війни, нагороджений бойовими орденами та медалями. День Перемоги зустрів у Бутирській в'язниці. За протест проти негуманного ставлення до мирних громадян Німеччини заарештований і засуджений на 10 років сталінських таборів. В ув'язненні познайомився з Олександром Солженіциним і став прототипом Льва Рубіна в романі Солженіцина «У колі першому». Звільнений 1954 року. З 1966 — активний учасник правозахисного руху. Підтримував «Празьку весну» й польську «Солідарність». Боровся за свободу Вацлава Гавела. Поділяв ідеї європейських демократів — опонентів комуністичної ідеології. 1980 — позбавлений громадянства СРСР. В еміграції в Німеччині.

Л. Копелєв за світоглядом був переконаним європейцем (з юності). Своє завдання як інтелектуала він вбачав у зведенні мостів взаєморозуміння між європейськими народами, зокрема, німцями та слов'янами. Письменник тривалий час дружив з Генріхом Беллем — лауреатом Нобелівської премії з літератури, який жив у Кельні. Спілкувався з В. Брандтом — канцлером ФРН і відомим політиком.

17 років життя в Німеччині Л. Копелєв присвятив «Вуппертальському проекту» — дослідженню взаємо пізнання слов'ян та німців від середньовіччя до XX століття, вивченню історії та природи духовного «вибіркового родичання» німецької та слов'янських культур, проблемі створення образів чужого та образу ворога. У Кельні діє Форум імені Лева Копелєва, одним з гасел якого є вираз Гете, яким Поет закликав сучасників навчитися якщо не любові, то хоча б терплячості у ставленні до інших народів. Послідовники Л. Копелєва виступають проти ксенофобії, війни. Вони переконані, що ворожість породжує незнання й небажання знань. Мирне майбутнє народжується сьогодні. Шлях до нього — взаємопізнання.

1982-го Леву Копелєву та його дружині правозахисниці Раїсі Орловій за наукові досягнення присвоєні звання почесних докторів нью-йоркської «Нової школи соціальних досліджень». Л. Копелєв — Член Міжнародного пен-клубу, Спілки письменників ФРН. Його основні книги: «Зберігати вічно» (1976), «І створив собі кумира» (1976), «Вгамуй мої печалі» (1980), «Про правду й терплячість» (1982), «Віра у слово» (2003). Разом з Р. Орловою Л. Копелєв написав книги «Ми жили у Москві (1956—1980)» і «Ми жили в Кьольні (1980—1989)».

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.