Копелев Лев Зиновійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Копелев Лев Зиновійович
Lew Kopelew.jpg
Народився 9 (22) квітня 1912[1]
Київ, Київська губернія, Російська імперія[2]
Помер 18 червня 1997(1997-06-18)[2][1][3] (85 років)
Кельн, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина
Поховання Донське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність есперантист, письменник, викладач університету, літературний критик, біограф, історик літератури
Alma mater Кельнський університет
Заклад University of Wuppertal[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
У шлюбі з Raisa Orlova[d]
Нагороди

Лев Копелєв (9 квітня 1912, Київ — 18 червня 1997, Кельн, Німеччина) — письменник, критик, германіст (СРСР, ФРН). Єврей[4].

Біографія[ред.ред. код]

Навчався в Харківському університеті і Московському інституті іноземних мов, аспірантурі при МІФЛІ (дисертація присвячена творчості Ф. Шіллера).

Учасник Другої світової війни, нагороджений бойовими орденами та медалями. День Перемоги зустрів у Бутирській в'язниці. За протест проти негуманного ставлення до мирних громадян Німеччини заарештований і засуджений на 10 років сталінських таборів. В ув'язненні познайомився з Олександром Солженіциним і став прототипом Льва Рубіна в романі Солженіцина «У колі першому». Звільнений 1954 року. З 1966 — активний учасник правозахисного руху. Підтримував «Празьку весну» й польську «Солідарність». Боровся за свободу Вацлава Гавела. Поділяв ідеї європейських демократів — опонентів комуністичної ідеології. 1980 — позбавлений громадянства СРСР. В еміграції в Німеччині.

Л. Копелєв за світоглядом був переконаним європейцем (з юності). Своє завдання як інтелектуала він вбачав у зведенні мостів взаєморозуміння між європейськими народами, зокрема, німцями та слов'янами. Письменник тривалий час дружив з Генріхом Беллем — лауреатом Нобелівської премії з літератури, який жив у Кельні. Спілкувався з В. Брандтом — канцлером ФРН і відомим політиком.

17 років життя в Німеччині Л. Копелєв присвятив «Вуппертальському проекту» — дослідженню взаємо пізнання слов'ян та німців від середньовіччя до XX століття, вивченню історії та природи духовного «вибіркового родичання» німецької та слов'янських культур, проблемі створення образів чужого та образу ворога. У Кельні діє Форум імені Лева Копелєва, одним з гасел якого є вираз Гете, яким Поет закликав сучасників навчитися якщо не любові, то хоча б терплячості у ставленні до інших народів. Послідовники Л. Копелєва виступають проти ксенофобії, війни. Вони переконані, що ворожість породжує незнання й небажання знань. Мирне майбутнє народжується сьогодні. Шлях до нього — взаємопізнання.

1982-го Леву Копелєву та його дружині правозахисниці Раїсі Орловій за наукові досягнення присвоєні звання почесних докторів нью-йоркської «Нової школи соціальних досліджень». Л. Копелєв — Член Міжнародного пен-клубу, Спілки письменників ФРН. Його основні книги: «Зберігати вічно» (1976), «І створив собі кумира» (1976), «Вгамуй мої печалі» (1980), «Про правду й терплячість» (1982), «Віра у слово» (2003). Разом з Р. Орловою Л. Копелєв написав книги «Ми жили у Москві (1956—1980)» і «Ми жили в Кьольні (1980—1989)».

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.