Перейти до вмісту

Корбан Геннадій Олегович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Корбан.
Геннадій Олегович Корбан
Геннадій Олегович Корбан
Геннадій Олегович Корбан
Заступник голови — Керівник апарату Дніпропетровської обласної державної адміністрації
16 березня 2014 — 24 березня 2015
Народився24 травня 1970(1970-05-24) (55 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоУкраїна Україна (до липня 2022)
Ізраїль Ізраїль
Національністьукраїнський єврей
Alma materНТУ ДП Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяУКРОП
Релігіяюдаїзм
Нагороди
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Генна́дій Оле́гович Ко́рбан (24 травня 1970(1970-05-24) Редагувати інформацію у Вікіданих, Дніпро Редагувати інформацію у Вікіданих) — український політик, бізнесмен. З 6 березня 2014 по 24 березня 2015 року — заступник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Голова партії УКРОП з 12 липня 2015 по 23 січня 2016 року. З 5 березня 2020 року — голова громадської ради при міській раді Дніпра[1]. З 28 лютого 2022 року — керівник Штабу ради оборони Дніпра[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився в єврейській родині радянських інженерів[3][4][5][6]. Разом з ними і старшою сестрою жив у комунальній квартирі[7]. Старша сестра — Вікторія Корбан (1962 р. н.) — в 1990 році з сім'єю емігрувала до Ізраїлю. Батьки Геннадія Корбана також мають громадянство Ізраїлю.

У 1987 році закінчив середню школу № 21 в Дніпропетровську, вступав на філософський факультет у Ростові-на-Дону. Проте не був зарахований, оскільки не зміг надати рекомендацію від місцевого партійного органу КПУ.

У тому ж 1987 році повернувся до Дніпропетровська і вступив до металургійного інституту. Незабаром призупинив навчання і був призваний до лав Радянської армії.

У 1988 році був призваний в армію, два роки прослужив рядовим в льотному гвардійському полку в Мелітополі.

З 1988 по 1990 роки проходив службу в армії у званні рядового в авіаційному гвардійському полку.

Після демобілізації в 1991 році вступав до Московського літературного інституту ім. Горького на факультет драматургії, проте вважав за краще роботу, ніж навчання.

У 1994—1997 роках навчався в Дніпропетровській гірничій академії на спеціальності фінанси і кредит, закінчив її екстерном[8].

Бізнес-кар’єра

[ред. | ред. код]

З 1990 по 1991 роки працював брокером на Московській біржі «Центр союз» і Російській товарно-сировинній біржі.

У 1992 році повернувся до Дніпропетровська, де створив брокерську контору «Україна»[9].

У 1994 році заснував інвестиційну компанію ВАТ «ІК Славутич Капітал», де став головою ради директорів.

У 1999 році займався приватизацією Миколаївського глиноземного заводу — юридичним супроводом, роботою з акціонерним капіталом і управлінням підприємством.

З 2001 року — голова Наглядової ради ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З 2005 року входив до складу Наглядової ради ВАТ «Укрнафта»[10].

Бізнес Корбана зосереджений на торгівлі цінними паперами, первинній приватизації, а також будівництві офісних і торгових центрів у Києві та Дніпрі. Він також інвестував у акції низки компаній в Україні та за кордоном.

Участь у Революції гідності

[ред. | ред. код]

Під час Революції гідності Геннадій Корбан разом із бізнес-партнером Борисом Філатовим підтримував Євромайдан у Дніпрі організаційно, фінансово, юридично та інформаційно. У січні 2014 року вони транслювали на рекламних екранах своїх торгових центрів прямі включення з Майдану та контент П’ятого каналу, а також розмістили прапори України та ЄС на будівлях[11].

24 січня 2014 року під час засідання міськради, яка ухвалила звернення до Віктора Януковича із вимогою «врегулювати ситуацію», у торгових центрах Корбана й Філатова транслювали події з Києва. Наступного дня, 25 січня, у цих закладах раптово вимкнули електропостачання, що незалежні ЗМІ назвали «диверсією» і «помстою» з боку віцепрем’єра Олександра Вілкула[12]. 26–27 січня відбулися сутички біля облдержадміністрації, масові затримання та судові арешти протестувальників.

27 січня Корбан опублікував звернення до влади із закликом припинити застосування сили й розпочати переговори між владою та опозицією[13].

Після розгону мітингів почалися обшуки в офісах Корбана й Філатова без судових рішень. Суддя Микола Бібік санкціонував їхній примусовий привід до суду, що фактично означало арешт[14]. 28 січня вони залишили Україну, заявивши про політичне переслідування, а літак для вильоту надав Ігор Коломойський[15].

На початку лютого 2014 року Корбан і Філатов перебували в Ізраїлі, де дали пресконференцію в Тель-Авіві та зустрілися з депутатами Кнесету[16]. У цей період Корбан у своїх інтерв’ю закликав залучити великий бізнес до врегулювання політичної кризи, вважаючи, що саме бізнесмени можуть допомогти зберегти єдність країни. 19 лютого 2014 року, після спроби силового придушення Майдану, Корбан звернувся до керівників великих корпорацій України із закликом узяти на себе ініціативу мирних переговорів між владою та опозицією[17].

Після перемоги Революції гідності влада запропонувала представникам великих фінансово-промислових груп очолити обласні адміністрації; зокрема, Коломойський був призначений головою Дніпропетровської ОДА[18].

На державній службі

[ред. | ред. код]

1 березня 2014 року на півдні та сході України відбулися проросійські виступи; у Дніпрі на будівлі міськради підіймали російський прапор[19]. 2 березня в.о. Президента Олександр Турчинов призначив Ігоря Коломойського головою Дніпропетровської ОДА; загалом оновили керівників у 18 областях[20]. У Дніпрі сформували Штаб національного захисту; політичні сили та громадські організації спільною заявою визнали легітимність нової влади і засудили російську агресію та сепаратизм[21][22]. Одразу ж ОДА надала першу зафіксовану волонтерську допомогу військовим у Севастополі[23], 3 березня в області запровадили мораторій на мітинги та посилили охорону критичної інфраструктури[24].

6 березня 2014 року Геннадія Корбана призначили заступником голови Дніпропетровської ОДА — керівником апарату[25]; 7 березня він повідомив, що рішення ухвалив особисто Коломойський[26]. Корбан окреслив свою зону відповідальності як оперативне управління та економічний блок (згодом — і військову компоненту); за відсутності голови ОДА виконував управлінські функції. У 2015 році це описували як «силове блокування і забезпечення фронту»[27]; сам Корбан у червні 2014 року казав, що «втручається в усі сфери»[28].

Навесні–влітку 2014 року керівництво області придушувало проросійське підпілля, організувало оборонні рубежі для артилерії, розгорнуло близько 100 блокпостів із відеонаглядом, обмежило залізничне сполучення з окупованою частиною Донеччини та передало УСБУ технічні засоби перехоплення зв’язку; Дніпропетровська ОДА також опікувалася сусідніми регіонами — Запоріжжям і Одесою[29][30]. Перший поверх ОДА віддали під Штаб національного захисту; станом на 6 квітня The New York Times повідомляла про понад 7 тис. добровольців[31]. 13–15 квітня Корбан оголосив про формування спецбатальйону «Дніпро» за погодженням з МВС; добровольчі підрозділи забезпечували формою, бронежилетами й харчами (без зброї)[32]. На базі області розмістився «Правий сектор»; 20 квітня його добровольці провели першу атаку під Слов’янськом (епізод із «візиткою Яроша»)[33]. Далі через Дніпропетровське УВС були відряджені формування «Донбас», «Луганськ», «Шахтарськ»/«Торнадо» тощо. Також Корбан згадував про підтримку «Айдара», «Азова» і підрозділів ЗСУ — 25-десантної аеромобільної бригади, 93-бригади, 17-танкової бригади. У травні 2014 року створили «Фонд оборони країни» для матеріального забезпечення[30][34]. За даними зустрічі Корбана з послом Канади Романом Ващуком 25 січня 2015 року, область сформувала близько 4 батальйонів тероборони і близько 6 міліцейських батальйонів із добровольців[35].

У травні–червні 2014 року за ініціативою керівництва ОДА провели поліцейську операцію, яку Корбан назвав «плоскогубці», зі звільнення низки районів Донеччини, зокрема Мирнограда (Димитрова), частини Добропільського та Олександрівського районів і Маріуполя (спільно з «Азовом»)[30]. У травні 2014 року Корбан долучився до звільнення полонених (першим — Миколи Якубовича), співпрацюючи з Володимиром Рубаном та СБУ; 29 липня відбувся обмін «Рандеву» (на Ольгу Кулигіну обміняли 17 осіб). 3 липня досягли домовленостей про створення в Дніпрі Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус», офіційно оголошеного 4 серпня; за оцінками учасників, завдяки співпраці з командою ОДА звільнили майже 800 людей і евакуювали близько 130 цивільних із Донецька[36][37][38].

Паралельно впроваджували економічні рішення: антикорупційні підходи, ініціативи фінансової децентралізації, заклик до бізнесу підвищити зарплати на 20% (17 квітня 2014) для стимулювання попиту; у березні 2015 року ОДА повідомляла про зростання податкових надходжень і показників економіки проти 2014 року[39][40][41].

Після збиття Іл-76 і боїв під Іловайськом у Дніпрі створили Центр ідентифікації тіл із ДНК-лабораторією; станом на 19 березня 2015 року поховано понад 160 тимчасово невстановлених загиблих, ідентифіковано 36[42]. У червні 2014 року відкрили центр «Допомога Дніпра», згодом — регіональний координаційний центр при ОДА для підтримки ВПО; 26 січня 2015 року за ініціативи Корбана промислові підприємства оголосили квоти на працевлаштування переселенців, на початок лютого в області перебувало близько 87 тис. ВПО; у лютому підписали першу в Україні угоду з ЄС на 1,5 млн євро допомоги[43][44][45][46]. Після Іловайська область зосередилася на багаторубіжній обороні; у березні 2015 року Корбан заявляв, що центральна влада відстає від підходів, які Дніпропетровщина запровадила восени 2014 року[47].

Під час боїв за Дебальцеве Корбан організував евакуації: 39 дітей із Авдіївки (розміщені в санаторії), ще 68 — із Мар’їнки (школа-інтернат Нікополя)[48][49][50]. 12 лютого 2015 року провели «Операцію “Вихід”» — до Дніпра евакуювали 130 осіб із Донецька й Горлівки за участі Центру «Офіцерський корпус», на прохання головного рабина Дніпропетровська Шмуеля Камінецького та організації «Джойнт»[51]. На початку 2015 року за сприяння ОДА та на приватні пожертви волонтери «Фонду оборони країни» створили в Дніпрі командний центр ОК «Південь» для моніторингу повітряного простору, доріг, блокпостів і зв’язку з підрозділами[52].

24 березня 2015 року після підписання Президентом указу про відставку Ігоря Коломойського з посади голови ОДА Геннадій Корбан подав у відставку з посади заступника голови[53].

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

У липні 2015 року Корбан балотувався до Верховної Ради на окрузі № 205 у Чернігові від партії УКРОП, посівши друге місце з 14,76% голосів[54]. З 12 липня 2015 по 23 січня 2016 року — голова партії УКРОП.

На місцевих виборах 2015 року балотувався на посаду мера Києва від УКРОП, посівши 10-те місце з 2,61% голосів[55].

1 листопада 2018 року було запроваджено російські санкції проти 322 громадян України, включно з Геннадієм Корбаном[56].

5 березня 2020 року Корбан очолив громадську раду при міській раді Дніпра. До неї увійшли 12 профільних комітетів. Сам Корбан займається реалізацією проєктів у галузі культури. Зокрема, за його сприяння, архітектурна студія Zaha Hadid і один із найстаріших аукціонних будинків Sotheby's, який спеціалізується на продажі антикваріату і предметів мистецтва, розпочали свою роботу в Дніпрі[57].

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, 28 лютого 2022 року очолив Штаб ради оборони Дніпра[58].

Політичне переслідування

[ред. | ред. код]

4 липня 2019 року Геннадій Корбан здобув перемогу в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), який визнав, що під час кримінального переслідування українська влада порушила його права[59]. ЄСПЛ встановив порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини — заборони нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження. Суд визнав незаконним примусове перебування Корбана на засіданнях після перенесеної операції на серці у грудні 2015 року та його утримання в клітці під час трьох судових слухань у січні 2016 року[60]. У своїй доповіді з прав людини Верховний комісар Організації Об'єднаних Націй вказує на винятковість цього випадку. Зокрема, він зазначає, що, незважаючи на кардіохірургічну операцію і необхідність курсу реабілітації, Корбана змусили протягом 24–27 грудня 2015 року пройти кілька слідчих дій. А після цього насильно доставили в суд. Засідання тривало понад 24 години і характеризувалося численними порушеннями права на належний процес, що вказує на тортури і катування[61].

Після рішення ЄСПЛ Корбан заявив, що замовниками його переслідування були тодішній президент Петро Порошенко, а також його соратники Олександр Грановський, Ігор Кононенко і Віктор Шокін, від яких він вимагав компенсації за матеріальну, моральну та фізичну шкоду[62][63][64].

Серед тих, хто публічно виступав на підтримку Корбана, був радянський і український правозахисник, Герой України Степан Хмара. Він розцінив справу як політично вмотивовану, заявивши:

«Цей процес має створювати враження, що УКРОП — це злочинне угруповання, на чолі якого стоїть Корбан. А насправді це план Путіна із зачистки опозиції. Порошенко у змові з Путіним проводить політику плавної капітуляції України і водночас вибудовує державну мафію на чолі з собою»[65].

10 грудня 2015 року, у міжнародний День прав людини, незалежна організація «Майдан закордонних справ» оприлюднила 16-сторінковий звіт, у якому назвала справу Корбана незаконною, зафіксувавши численні порушення міжнародного права та норм українського законодавства[66]. Харківська правозахисна група також заявила про надмірну жорстокість правоохоронних органів, навівши приклад судового засідання, яке тривало понад 30 годин без перерви, та кваліфікувала це як «нелюдське поводження»[67].

Підтримку Корбану висловили також парламентські партії. «Самопоміч» назвала його затримання проявом вибіркового правосуддя і поверненням до практик політичних репресій часів Віктора Януковича[68], а «Батьківщина» висловила занепокоєння політичним характером переслідування та вибірковістю правосуддя[69].

У липні 2022 року Геннадій Корбан був позбавлений українського громадянства, а при спробі повернутись в Україну — не пропущений через кордон[70]. У серпні Корбан заявив про наміри оскаржити позбавлення громадянства через міжнародні суди[71]. У жовтні 2022 року петиція до Президента України з вимогою скасувати указ про позбавлення громадянства набрала необхідну кількість голосів[72], проте указ скасовано не було.

Рейтинги

[ред. | ред. код]

У 2013 році журнал Forbes оцінив статки Корбана в $153 млн (77-ме місце серед найбагатших українців)[73].

У 2014–2015 роках журнал «Фокус» включав Корбана до рейтингу 100 найвпливовіших українців[74][75].

У 2019 році журнал New Voice назвав Корбана найвпливовішою людиною Дніпра[76].

Державні нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За мужність» III ступеня (15 вересня 2014) — за мужність і самовідданість, виявлені під час виконання службових обов’язків[77].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Розлучений. Має чотирьох синів[79]. 5 січня 2021 року трагічно загинув його 16-річний син Лев[80].

Є членом Дніпропетровської єврейської громади. Геннадій Корбан є колекціонером художніх творів модернізму і сучасного мистецтва[81]. Володіє колекцією живопису, частина якої віддана в тимчасове користування музеям світу і розміщена в їх експозиціях.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Геннадій Корбан очолив громадську раду при міській раді Дніпра. radiosvoboda.org (укр.). Радіо Свобода. 5 березня 2020.
  2. ↑ Офіційна заява пресслужби Дніпровської міської ради. dniprorada.gov.ua. Дніпровська міська рада. 29 липня 2022.
  3. ↑ Корбан Геннадій Олегович / Кандидат / УКРОП. Українське об'єднання патріотів. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 30 вересня 2015.
  4. ↑ Геннадий Корбан: «Я увлекаюсь искусством ню в пошлых формах». Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 2 листопада 2015.
  5. ↑ Не люблю Москву, меня там всегда грабили. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 30 вересня 2015.
  6. ↑ ДОСЬЕ: Корбан Геннадий Олегович. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 30 вересня 2015.
  7. ↑ Біографія: Корбан Геннадій. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015.
  8. ↑ Геннадій Корбан: Тимошенко була бізнесменом із дуже жорсткими правилами ведення справ. Інтерв'ю з України. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 жовтня 2015.
  9. ↑ Геннадій Корбан: досьє, обіцянки, рейтинг » Слово і Діло. www.slovoidilo.ua. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015. Процитовано 5 жовтня 2015.
  10. ↑ Досьє: Геннадій Корбан. Архів оригіналу за 24 вересня 2015.
  11. ↑ Геннадий Корбан: нас собирались арестовать. Киев Еврейский. 29 січня 2014.
  12. ↑ В Днепропетровске отрубили энергию в ТРЦ “Пассаж” из-за трансляции Эспресо.ТВ. Цензор.НЕТ. 25 січня 2014.
  13. ↑ Днепропетровский бизнес считает, что ставка на силу ведет страну в пропасть. Обозреватель. 27 січня 2014.
  14. ↑ Почему Геннадий Корбан и Борис Филатов покинули Украину. Ліга.net. 31 січня 2014.
  15. ↑ Шимон Бріман (5 лютого 2014). Корбан в Израиле: «Попросите олигархов — и они спасут Украину».
  16. ↑ Геннадий Корбан и Борис Филатов пока задержатся в Израиле. Киев Еврейский. 3 лютого 2014.
  17. ↑ Геннадий Корбан: “Или большой бизнес сам организует мирные переговоры, или бизнеса в Украине не станет вообще”. Цензор.НЕТ. 19 лютого 2014.
  18. ↑ Завтра губернаторами на Востоке назначат Коломойского, Ахметова, Ярославского и др. Цензор.НЕТ. 1 березня 2014.
  19. ↑ У Днепропетровского горсовета подняли российский флаг. Вести. 1 березня 2014.
  20. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №196/2014. 2 березня 2014.Олигархи пришли во власть. Новые главы ОГА. Корреспондент. 2 березня 2014.
  21. ↑ В Днепре создан Штаб национальной защиты. 2 березня 2014.
  22. ↑ Все политики Днепропетровска осудили агрессию России. ДОКУМЕНТ. Цензор.НЕТ. 3 березня 2014.
  23. ↑ Помощь 174-й зенитно-ракетной бригаде. 2 березня 2014.
  24. ↑ На Днепропетровщине ввели мораторий на митинги. Ліга.net. 3 березня 2014.
  25. ↑ Геннадий Корбан возглавил аппарат ОГА. Сегодня. 6 березня 2014.
  26. ↑ Марія Жартовська (7 березня 2014). Геннадий Корбан: мы не будем делить сферы влияния.
  27. ↑ Борис Філатов: у Дніпропетровська не дуже хороша карма. BBC News Україна. 2 грудня 2015.
  28. ↑ Геннадий Корбан: “…Пока вы набиваете карманы, там люди гибнут”. Цензор.НЕТ. 18 червня 2014.
  29. ↑ Как Днепр остановил агрессию Кремля. Битва за Україну. 30 січня 2015.
  30. ↑ а б в Корбан на суді розповів правду про початок АТО, обмін Савченко і помилки Порошенка. 6 листопада 2015.
  31. ↑ Business Titans Too Rich to Bribe Seek to Ease Fears in East Ukraine. The New York Times. 6 квітня 2014.
  32. ↑ Анонс створення батальйону «Дніпро». Обозреватель. 13 квітня 2014.Інтерв’ю Корбана. Цензор.НЕТ. 18 червня 2014.
  33. ↑ Юрій Бутусов (22 квітня 2014). #ИсторияВойны.
  34. ↑ Геннадій Корбан: У російських компаній ми повинні відібрати все. Обозреватель. 29 серпня 2014.
  35. ↑ Канада підвищуватиме обороноздатність України, зокрема Дніпропетровщини як ключового регіону. Дніпропетровська ОДА. 25 лютого 2015.
  36. ↑ В Днепр эвакуирована жена пленного активиста из Донецка. 4 травня 2014.
  37. ↑ В Донецке освобождён из плена советник секретаря СНБО. 5 травня 2014.
  38. ↑ В Днепропетровске создают «Центр по освобождению заложников». 4 серпня 2014.Сергей Иванча: «Порошенко блокировал обмен 17 пленных». 29 липня 2019.
  39. ↑ Рост потребительского спроса поможет перезапустить экономику. 18 квітня 2014.
  40. ↑ Збільшився обсяг податкових надходжень. Дніпропетровська ОДА. 17 березня 2015.
  41. ↑ Економіка зросла майже в 1,5 раза. Дніпропетровська ОДА. 17 березня 2015.
  42. ↑ У Дніпропетровську захоронено вже понад 160 тимчасово невстановлених учасників АТО. Дніпропетровська ОДА. 19 березня 2015.
  43. ↑ Представники делегації ЄС та ООН відвідали Центр допомоги переселенцям. Дніпропетровська ОДА. 27 січня 2015.
  44. ↑ За ініціативи Геннадія Корбана промислові підприємства Дніпропетровщини виділять квоти на працевлаштування переселенців. Дніпропетровська ОДА. 26 січня 2015.
  45. ↑ Дніпропетровщина – одна з перших в Україні за кількістю переселенців. Дніпропетровська ОДА. 10 лютого 2015.
  46. ↑ Дніпропетровщина підписала Угоду з ЄС про реалізацію першого в Україні проекту з допомоги переселенцям у розмірі 1,5 млн євро. Дніпропетровська ОДА. 26 лютого 2015.
  47. ↑ Корбан: в защите Украины центральная власть отстает от Днепропетровска ровно на полгода. Дніпропетровська ОДА. 21 березня 2015.
  48. ↑ Детей из Авдеевки эвакуируют в Днепр, Корбан окажет помощь. 21 січня 2015.
  49. ↑ На Дніпропетровщину із зони АТО евакуйовано 39 дітей. Дніпропетровська ОДА. 26 січня 2015.
  50. ↑ На Дніпропетровщину прибуло ще 68 дітей із зони АТО. Дніпропетровська ОДА. 27 січня 2015.
  51. ↑ Володимир Рубан (31 грудня 2015). Операция “Исход”. Обозреватель.
  52. ↑ У Дніпропетровську створили унікальний командний центр. ТСН. 26 березня 2015.
  53. ↑ Корбан вслед за Коломойским ушел в отставку. Ліга.net. 25 березня 2015.
  54. ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС “Вибори народних депутатів України 2014”. www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 5 жовтня 2015.
  55. ↑ Кто проходит во второй тур на выборах мэра Киева. РБК-Україна. Архів оригіналу за 28 жовтня 2015. Процитовано 30 жовтня 2015.
  56. ↑ Росія запровадила санкції проти 322 громадян України та 68 компаній. radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 1 листопада 2018.
  57. ↑ В Днепре мировые компании займутся проектами музея современного искусства и станций метро. 056.ua. 1 квітня 2018.
  58. ↑ Офіційна заява пресслужби Дніпровської міської ради. dniprorada.gov.ua. Дніпровська міська рада. 29 липня 2022.
  59. ↑ Власти Украины нарушили права Корбана – ЕСПЧ. Обозреватель. 4 липня 2019.
  60. ↑ ЕСПЧ принял решение по делу Корбана - задерживали, арестовывали и судили незаконно. ТСН. 4 липня 2019.
  61. ↑ В ООН указали на нарушение Европейской конвенции о правах человека в деле Корбана (рос.). Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 12 січня 2018.
  62. ↑ Корбан заявил, что Порошенко и его соратники должны заплатить компенсацию. ГОРДОН. 5 липня 2019.
  63. ↑ “У вас есть время, чтобы компенсировать мне ущерб”, — Корбан обратился к “заказчикам его преследования”. Цензор.НЕТ. 4 липня 2019.
  64. ↑ “Потребует миллионы”: у Корбана сообщили о планах после победы в ЕСПЧ. Обозреватель. 4 липня 2019.
  65. ↑ Степан Хмара: дело Корбана — сговор Порошенко с Путиным. Обозреватель. 20 січня 2016.
  66. ↑ “Майдан иностранных дел” назвал дело Корбана незаконным. УНІАН. 10 грудня 2015.
  67. ↑ Заява Харківської правозахисної групи. ХПГ. 29 грудня 2015.
  68. ↑ Повернення до політичних репресій веде до краху державності. Об'єднання «Самопоміч». 1 листопада 2015.
  69. ↑ У “Батьківщині” висловили занепокоєння через затримання Корбана. Українська правда. 31 жовтня 2015.
  70. ↑ Корбан зараз у Польщі, шукає можливість повернутись в Україну. www.ukrinform.ua (укр.). 26 липня 2022. Процитовано 11 листопада 2023.
  71. ↑ Корбан після анулювання громадянства поїхав до Лондона і готує позови в міжнародні суди. LB.ua. 10 серпня 2022. Процитовано 11 листопада 2023.
  72. ↑ Про перегляд помилкового рішення та скасування Указу Президента України №502/2022 від 18 липня 2022 року в частині припинення громадянства України Корбана Геннадія Олеговича Електронні петиції — Офіційне інтернет-представництво Президента України. petition.president.gov.ua. Процитовано 11 листопада 2023.
  73. ↑ Forbes представил очередной список 100 самых богатых украинцев. zn.ua. Дзеркало тижня. 25 квітня 2013.
  74. ↑ 100 самых влиятельных украинцев-2014. Полный список. focus.ua. Фокус. 26 грудня 2014.
  75. ↑ 100 самых влиятельных украинцев. Полный список. focus.ua. Фокус. 28 грудня 2015.
  76. ↑ Максим Бутченко (12 вересня 2019). Топ-30 самых влиятельных людей Днепра. nv.ua. New Voice.
  77. ↑ Указ Президента України від 15 вересня 2014 року № 726/2014 «Про нагородження Г.Корбана орденом «За мужність»»
  78. ↑ В мэрии подтвердили, что Корбан является руководителем штаба обороны Днепра — DSnews.ua. www.dsnews.ua (рос.). 4 серпня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  79. ↑ Корбан під арештом показав свого молодшого. dnipro.depo.ua. Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 12 січня 2018.
  80. ↑ Trademaster. Rainford, Приват, Алеф – кому еще принадлежат самые крупные ТЦ Днепропетровска?. Портал топ-менеджеров оптовой и розничной торговли. Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 23 січня 2021.
  81. ↑ Не люблю Москву, меня там всегда грабили [Архівовано 14 травня 2014 у Wayback Machine.], delo.ua (1 січня 2007) (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Корбан Геннадій Олегович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Корбан Геннадій Олегович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Корбан_Геннадій_Олегович&oldid=46554858