Костриця червона
| Костриця червона | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Клада: | Комелініди (Commelinids) |
| Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
| Родина: | Злакові (Poaceae) |
| Підродина: | Мітлицевидні (Pooideae) |
| Рід: | Костриця (Festuca) |
| Вид: | Костриця червона (F. rubra)
|
| Біноміальна назва | |
| Festuca rubra L. 1753
| |
| Синоніми | |
|
Festuca duriuscula (L.) | |
Костри́ця черво́на (Festuca rubra L.) — багаторічна трав'яниста рослина, вид роду костриця (Festuca) родини тонконогові (Poaceae) або злакові.
Ареал костриці охоплює Європу, Північну Африку, Азію (крім тропічних районів) та Північну Америку. Росте в багатьох нетропічних країнах як занесений та інтродукований вид. В Україні вид широко розповсюджений на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, в степу трапляється менше. Росте на лугах, лісових галявинах, вирубках, болотах і в лісах. Формації костриці червоної зустрічаються на добре дренованих прирусловій та центральній частинах заплави[1].
Мезофіт, гігромезофіт. Добре витримує перезволоження і короткотривале затоплення талими водами (до 35 днів). Зимо- і морозостійка, але малопосухостійка. Росте на основних типах ґрунтів лісової і лісостепової зон[2].
Багаторічна кореневищно-нещільнокущова напівверхова озима злакова рослина із прямостоячим тонким голим стеблом 30—80 см заввишки. Коренева система мичкувата, в орному шарі добре розвинена. Листки вузькі, плоскі, по краях і зверху шорсткуваті, складені вздовж стебла, зелені та червонуваті. Генеративні стебла облиствлені погано. Вегетативні вкорочені та подовжені паростки добре розвинені, облиствлені, зелені і червонуваті.
Суцвіття — рихла волоть 9—12 см завдовжки (після цвітіння стиснута до 10 см), здебільшого пряма, з шорсткими гілочками. Колоски зелені або рожево-фіолетові. Нижні квіткові луски від ланцетних до широколанцетних, 4—7 мм довжиною, волосисті або голі, остюк 0,7—3,5 мм довжиною. Верхні квіткові луски по кілях вкриті шипами. Насіння бурувате, шилоподібне, подовжене. Маса 1000 насінин 1,0—1,3 г.
Цвіте в червні, дозріває в липні[2]. Анемофіл.
Широко використовується в культурі з кінця XVIII століття, кормова культура лісостепових, поліських та західних районів України. Компонент травосумішей для пасовищ на суходільних та низинних луках, осушених торфовищах. Використовуються також для залуження аеродромів, спортивних майданчиків, газонів. Великою рогатою худобою поїдається на пасовищах задовільно, найкраще — до колосіння. В чистому вигляді, особливо при переростанні до осені, худобою поїдається неохоче. За кормовими властивостями поступається тонконогу лучному і мітлиці велетенській. Швидко відростає після спашування, витримує витоптування. У травостої утримується до 10 і більше років[3].
Відростає в другій половині квітня, придатна для випасання на початку, для укосу — наприкінці травня. У рік сівби росте повільно, повного розвитку досягає на 3-й рік життя. Урожайність сіна сягає 40—45 ц/га на родючих ґрунтах і 35—40 ц/га — на піщаних[3]. Урожайність насіння — від 1 до 2 ц/га.
- ↑ Прокудин Ю. Н. Злаки Украины / Ю. Н. Прокудин, А. Г. Вовк, О. А. Петрова. — Киев : Наукова думка, 1977. — 518 с.(рос.)
- ↑ а б Основные сельскохозяйственные культуры: Овсяница красная. agroatlas.ru (рос.). Агроэкологический атлас России и сопредельных стран. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 22 березня 2026.
- ↑ а б Агроекобіологічні основи створення та використання лучних фітоценозів: монографія / М. Т. Ярмолюк та ін.; Інститут сільського господарства Карпатського регіону. — Львів : Сполом, 2013. — 301 с. — ISBN 978-966-665-807-7.
- Зінченко О. І. Костриця червона // Кормовиробництво: навчальне видання. — 2-е вид., доп. і перероб. — Київ : Вища освіта, 2005. — С. 13, 16, 37, 88, 136, 180, 191, 402. — ISBN 966-8081-36-6.
- Овсяница красная. plantarium.ru (рос.). Плантариум. Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 22 березня 2026.
