Кралицький Анатолій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
о. Анатолій Кралицький, ЧСВВ
Kralyc.jpg
Ім'я при народженні Олександр
Народився 12 лютого 1835(1835-02-12)
с. Вишні Чабини (Словаччина)
Помер 11 лютого 1894(1894-02-11) (58 років)
Мукачеве
Діяльність український священик-василіянин, літератор-прозаїк, етнограф, історик, фольклорист, журналіст, громадський діяч
Конфесія греко-католик

Кралицький Анатолій Федорович (словац. Anatolij Kralický, хресне ім'я Олександр; 12 лютого 1835(18350212), Вишні Чабини, тепер Межилабірський округ, Словаччина — 11 лютого 1894, Мукачеве) — український священик-василіянин, літератор-прозаїк, етнограф, історик, фольклорист, журналіст, громадський діяч; один із закарпатських «будителів» другої половини ХІХ ст.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Анатолій Кралицький в селі Вишні Чабини (нині — в Словаччині) в багатодітній сім'ї священика.

Навчався у монастирських школах та в Ужгородській духовній семінарії. З 1858 року працював учителем, а з 1869 року і до кінця життя — ігуменом Мукачівського Свято-Миколаївського монастиря.[1]

Анатолій Кралицький зібрав велику бібліотеку. Багато книг подарував йому Михайло Драгоманов.

Помер 1894 року у Мукачівському монастирі, на кладовищі при якому похований.

Анатолій Кралицький ‒ фото від ньго самого
Анатолій Кралицький

Творчість[ред. | ред. код]

Анатолій Кралицький друкувався в різних виданнях Будапешта, Відня, Києва, Львова, Москви і Санкт-Петербурга, зокрема на сторінках перших у Закарпатській Україні періодичних видань «Церковная газета» (1856—1858) і «Свѣтъ», у галицьких часописах «Слово», «Житє і слово». Співробітничав із тижневиком «Сова».

Бібліографія наукових, публіцистичних і літературних праць Анатолія Кралицького налічує понад 400 позицій. 1874 року він опублікував уривок з Мукачівського літопису XV ст. (сам літопис не знайдений) та статтю «Северно-Восточная Угорщина», в якій дав топографічно-географічний опис усіх закарпатських комітатів з характеристикою міст і сіл, національного складу їхніх мешканців тощо.

Підтримував творчі контакти з багатьма діячами культури та науки, зокрема з А. Будиловичем, Б. Дідицьким, А. Дешком, Ф. Єзберовим, О. Петровим, К. Сушкевичем, І. Срезневським, М. Ф. Раєвським, І. Франком, листувався з Яковом Головацьким та особисто зустрічався і листувався з Михайлом Драгомановим. Ці дослідники надрукували зібрані о. А. Кралицьким фольклорні матеріали: Головацький — у чотиритомній праці «Народные песни Галицкой й Угорской Руси» (1878), Драгоманов — у збірках «Малоруські народні пісні» та «Малоруські народні перекази». Іван Франко — в журналі «Життя і слово».[2]

Заслуговує на увагу серія статей о. А. Кралицького у «Науковому сборнику Галицко-руской матиці» (1866, вип. І—IV). Він же залишив нариси про Олександра Духновича, Арсенія Коцака, Василя Поповича та ін. Автор багатьох оповідань з життя рідного краю, закарпатських лемків.

Автор низки романтичних творів — «Князь Лаборець», «Пугачов», «Наполеон в Москві», «Жизнь на Руси», «Пастир у полонинах», «Не ходи, Грицю, на вечорниці!», біографічного нарису «Михаил Александрович Балудянский» та ін. Особливе місце серед них займає повість «Князь Лаборець» (1863). Літературний образ самого князя Лаборця, його доньки Віри та Українця, використаний о. А. Кралицьким, є яскравим свідченням його позиції щодо єдності закарпатських русинів-українців із русинами-українцями інших українських етнічних земель.[3] З цього ж приводу о. А. Кралицький писав:

«Ми з роду, крові, назви – русини, потомки тих батьків, котрим полюбилося покинути Наддністрянські степи і переселитись з мадярами на сю сторону Карпатів; наші батьки зброєю в союзі з мадярами добилися теперішнього гнізда… Ми потомки тих 40.000 нов- городських русинів, котрими безсмертної пам’яті князь наш Феодор Коріятович біля року 1360 заселив Мукачево… Ми сім’я преславної України і незабутнього Запоріжжя».[4]

На основі аналізу історичних джерел А. Кралицький відстоював думку, що закарпатські українці є спадкоємцями Володимирового хрещення Русі-України, а підстав про якесь хрещення їх святими братами Кирилом і Методієм (Мефодієм) підстав говорити немає:

«Предки угро-русів переселилися в Угорщину то з сусідньої Червоної Русі (Галичини), то з Поділля; а оскільки і Червону Русь, і Поділля просвітив св. рівноапостольний князь Володимир, то й просвітителем угро-русів повинен вважатися св. Володимир»[5].

Видання[ред. | ред. код]

Сучасні видання творів Кралицького:

  • Хрестоматія закарпатської української літератури XIX ст. — Ч . 2. — Кошице, 1985.
  • Вибрані твори. — Пряшів, 1984.
  • Кому мила єсть отчина… — Ужгород, 1998.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь Анатолія Кралицького в містах Ужгород та Мукачеве названо вулиці, а в селі Чабини, де він народився, йому споруджено пам'ятник.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ. resource.history.org.ua. Процитовано 2018-10-26. 
  2. Мороз, Володимир (2018). Чернець та його доба: національна та релігійна ідентичність у спадщині о. Анатолія Кралицького, ЧСВВ (1835-1894). Журнал "Етнічна історія народів Європи" (Українська). Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Процитовано 26 жовтня 2018. 
  3. Мороз В. Чернець та його доба: національна та релігійна ідентичність у спадщині о. Анатолія Кралицького, ЧСВВ (1835-1894) // Етнічна історія народів Європи. - Випуск 56. - 2018, С. 41.
  4. А. К. [Кралицький А.]. Изъ Угорской Руси // Слово. – 10 януарія 1862, С. 10.
  5. По поводу 900-летнего ювилея крещения русского народа // Листокъ. – 1888 – №12. Ужгород. 1888. с. 178.