Красноградський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Красноградський район
Vollwappen Rajon Krasnohrad.png UKR Красноградський район flag.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Харківська область Харківська область
Код КОАТУУ: 6323300000
Утворений: 1923
Населення: 45 418 (на 1.08.2013)
Площа: 985,1 км²
Густота: 46.3 осіб/км²
Тел. код: +380-5744
Поштові індекси: 63300—63374
Населені пункти та ради
Районний центр: Красноград
Міські ради: 1
Сільські ради: 13
Міста: 1
Села: 48
Селища: 7
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Жовтнева, 58-а, 7-25-11
Веб-сторінка: Красноградська РДА
Голова РДА: Муригін Микола Олексійович[1]
Голова ради: Муригін Микола Олексійович

Красногра́дський райо́н — район у західній частині Харківської області з адміністративним центром у місті Краснограді. Район було створено у 1923 році. Населення району становить 45 617 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Загальні відомості[ред.ред. код]

Загальна площа району — 985,1 км².

Красноградский район розташований на південному заході Харківської області. Район межує з Валківським, Нововодолазьким, Кегичівським і Зачепилівським районами Харківської області і Карлівським районом Полтавської області.

Типові краєвиди — степ та невеликі ліси. Ґрунти родючі — переважно чорноземи.

Красноград (до 1922 року — Костянтиноград) — місто районного підпорядкування, центр Красноградського району, розташоване на р. Берестовій, за 101 км від Харкова.

Сьогоденний Красноград — сучасне гарно сплановане місто. Його загальна площа становить 1073,28 га. У Краснограді 55 вулиць та 30 провулків загальною довжиною 66,8 км.

Рівень газифікації міста становить понад 93 %, рівень електрифікації — 100 %, забезпечення водою — 75 %.

Від залізничного вузла станції Красноград (до 1964 року — станція Костянтиноград) відходять лінії на Дніпропетровськ, Полтаву, Харків і Лозову.

Територією району проходять автомагістралі Харків-Сімферополь, Красноград-Полтава.

Населення району — 48,0 тис. ос., з них міських жителів — 21,8 тис. ос., сільських — 26,2 тис. ос.

Густота населення — 50 ос. на 1 км².

У районі одна міська і 13 сільських рад, яким підпорядковано 56 населених пунктів.

Історія[ред.ред. код]

Російська імперія[ред.ред. код]

Початком заснування міста було спорудження у 1731–1733 роках Більовської фортеці у складі так званої Української лінії. Автором проекту, за яким спорудили Українську лінію, був генерал Вейсбах. Відомо, що у 1730 році він подав до уряду проект про зміцнення південних кордонів Російської держави. Військова колегія 25 травня 1730 року доручила генералу фортифікації Дебреньї вивчити місцевість між річками Ореллю і Сіверським Дінцем з метою спорудження там укріпленої лінії.

Будувалася Українська лінія протягом 1731–1733 років. Проте роботи по її зміцненню та розширенню проводились й пізніше.

Десята фортеця Української оборонної лінії, закладена 11 серпня 1731 року генералом Таракановим, стала першою спорудою майбутнього міста. Будівництво фортеці було завершено 20 жовтня того ж року.

На цьому місті у 1733 році розмістився один з 20 ландміліцьких полків, який був сформований у місті Більові Тульської губернії. Від назви міста Більова одержав назву полк, а фортеця, в якій він оселився, стала називатися Більовською.

Залишки фортеці збереглися до наших днів. В 1778 році Більовська фортеця стала повітовим центром Азовської губернії. На цей час вона втратила будь-яке оборонне значення і Указом Катерини ІІ у 1784 році на честь внука імператриці Костянтина була перейменована на місто Костянтиноград.

За півстоліття (1731–1784 рр.) навколо Більовської фортеці виросло містечко в якому проживало 617 чоловік, налічувалося 130 будинків, 3 кузні, біля 20 крамниць, кілька шинків; щорічно проводилося 3 ярмарки.

З 1802 року місто стає повітовим центром новоутвореної Полтавської губернії. Місто поволі зростає і вже в 90-ті роки XIX століття тут існувало 26 промислових підприємств, на яких працювало 379 робітників.

У 1895–1897 роках в повіті будується залізниця Полтава-Костянтиноград-Лозова, яка досить істотно посприяла розвитку сільського господарства й промисловості повіту. В 1898 році в Костянтинограді було побудовано залізничну станцію.

Визвольні змагання[ред.ред. код]

Радянська влада[ред.ред. код]

У грудні 1922 року за успіхи у відбудові народного господарства і зразкове виконання зобов'язань перед державою Костянтиноградський повіт був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. У цьому ж році Костянтиноград перейменовано на Красноград, а повіт став називатися Красноградським.

В 1923 році в результаті адміністративно-територіальної реформи Красноград став окружним центром Полтавської губернії. У квітні 1925 року внаслідок переходу до триступеневої системи управління центр-округ-район, було прийняте рішення про ліквідацію Красноградського округу, місто Красноград стало райцентром, а Красноградський район ввійшов до складу Полтавського округу.

У 1932 році, внаслідок поділу території України на області, Красноградський район увійшов до складу Харківської області, а через 34 року, у грудні 1966 року, указом Президії Верховної Ради УРСР з Красноградського були виділені в самостійні райони Зачепилівський і Кегичівський райони.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Важливу роль у житті Красноградскьго району відіграло відкриття у 60-х роках підземних кладових голубого палива. Перший потужний фонтан газу на Західно-Хрестищенській площі вдарив у червні 1968 року, а у грудні 1970 року природний газ було подано до домівок красноградців.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіальний поділяється на 1 міську раду та 13 сільських рад, які об'єднують 66 населених пунктів та підпорядковані Красноградській районній раді[2].

Населені пункти зняті з обліку[ред.ред. код]

  • Новомихайлівка

Економіка[ред.ред. код]

Красноградщина — сільськогосподарський район. Сільськогосподарські угіддя становлять 79,1 тис. га, із них:

  • ріллі — 65,5 тис. га;
  • пасовища — 7,7 тис. га.

В районі налічується 29 сільськогосподарських підприємств різної форми власності. Основна спеціалізація району — вирощування зернових і технічних культур, вирощування великої рогатої худоби м'ясомолочного напрямку, а також свинарство й птахівництво.

Районна мережа підприємств торгівлі та громадського харчування налічує біля 200 торгових об'єктів, 41 кафе та ресторанів, 71 пунктів надання послуг населенню.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

На території району знаходиться 44 навчально-виховних закладів. З них: 12 загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів, 8 загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів, 2 загальноосвітні школи І ступеня, 3 навчально-виховні комплекси, 1 гімназія та 4 середні спеціальні навчальні заклади.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Жителі Красноградщини пишаються земляками — Героями Радянського Союзу. Ось їх прізвища:

  • М. А. Сябро;
  • Д. В. Гамов;
  • І. Є. Давидов;
  • Ф. Я. Тимошенко;
  • Д. В. Ганцев.

Героєм Соціалістичної праці стала красноградка М. П. Мацегорова.

Серед красноградців є й талановиті письменники — О. І. Копиленко, І. Ю. Сенченко, Л. С. Первомайський, А. Ф. Хижняк, І. А. Цюпа, художники — П. Д. Мартинович, А. Г. Домнич, В. І. Красюк, В. В. Скринник, М. О. Ткаченко, О. І. Володченко, а також народний артист Радянського Союзу В. О. Грінченко.

Далеко за межами Красноградщини звучить українська пісня у виконанні ансамблю бандуристів, яким багато років керує заслужений працівник культури України В. М. Волощук.

Значний вклад у науку внесли уродженці Красноградщини учені старшого покоління: медик-епідеміолог, академік Академії Наук УРСР О. В. Корчак-Чепурківський, дослідник в галузі автоматики і телемеханіки, член-кореспондент Академії НАУК УРСР В. М. Михайловський, український радянський стоматолог, заслужений діяч науки УРСР професор О. М. Гофунг, доктор фізико-математичних наук А. Ф. Кованько.

Працюють і вносять свій внесок у науку доктора наук М. П. Панченко, М. В. Черненко, Є. Г. Дубенко, В. М. Хвористинка, Г. М. Удовиченко, В. В. Петренко, В. І. Танцюра, кандидат історичних наук, доцент, проректор по навчальній частині Харківського державного університету Є. П. Пугач, поет і літературний критик, кандидат філологічних наук К. Х. Балабуха.

Примітки[ред.ред. код]