Кремація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кремація на Балі

Кремація (від лат. cremare — палити, спалювати) — процес спалення трупів. Зазвичай проводиться як обряд перед похованням. Здійснюється в крематорії, у стародавніх суспільствах — на багатті. За сучасними європейськими правилами, після кремації прах померлого поміщається в похоронну урну, і потім може бути похований різним шляхом[1].

Історія[ред.ред. код]

Трупи в очікуванні кремації в Індії
Процес кремації на багатті
Процес кремації на багатті

Кремація була поширена вже в стародавні часи. Первісні люди віддавали вогню тіло померлого, за однією теорією — щоб забезпечити йому захист богів в потойбічному світі.

Згідно з легендою, після смерті будди Ґаутами, його тіло було кремовано, а останки праху були поміщені в особливі меморіальні споруди – ступи в різних частинах Індії[2][3].

У Європі кремація широко використовувалася в Античній Греції. Греки вважали, що спалювання допоможе покійному в потойбічному світі. Потім ця традиція була перенесена в Стародавній Рим. Там кремовані останки стали зберігати в особливих місцях — колумбаріях.

В Старому Заповіті описана кремація першого Ізраїльського царя Саула і його синів, які загинули в битві з філістимлянами. Коли піддані царя забрали тіла убитих, їх з почестями кремували, а потім поховали[4]:

і встали всі хоробрі, і йшли всю ніч, і взяли́ Саулове тіло та тіла синів його з муру Бет-Шану, і прийшли до Явешу, та й спалили їх там. І взяли́ вони їхні кості, і поховали під тамари́ском в Явешу, та й по́стили сім день. (1 Сам. 31:12-13)

У християнстві кремація вважалася ознакою язичництва. Тому з поширенням християнства вона поступилася місцем похованням в землю. До 400 р. н. е. більшість народів Західної Європи прийняли християнство і відмовилися від кремації. 785 року, під загрозою смертної кари , Карл Великий заборонив кремацію, і вона була забута приблизно на тисячу років.

Відродження кремації відбулося в Європі у другій половині XVIII століття. У той час швидко зростали міста. Цвинтарі не справлялися з постійним потоком померлих. З'явилися братські могили та поховання поряд з будинками. Близькість кладовищ іноді викликала епідемії серед місцевих жителів. Відкриття мікроорганізмів показало, що поховання є джерелом небезпеки для людей. Тому згадали про спалювання трупів. При цьому кремацію необхідно було організувати без образи покійного і його родичів. Звичайні багаття не годилися для цих цілей. Тому почали будувати крематорії.

В 1869 Міжнародна медична конференція, що проходила під Флоренцією, прийняла резолюцію, в якій закликала до широкого поширення кремації, яка сприяє « збереженню здоров'я і землі для живих людей». Цей заклик почули в багатьох країнах світу.

В 1873 професор Бруно Брунетті розробив першу в світі кремаційну піч, яка була продемонстрована на Міжнародній виставці у Відні. Наступного року була заснована Англійська асоціація крематоріїв. Активним її учасником був сер Генрі Томпсон, особистий лікар королеви Вікторії. 1878 року в англійському місті Уокінг і німецькому місті Гота були побудовані перші в Європі крематорії.

Кремація стала швидко поширюватися і в Америці. 1792 року відбулася перша документально підтверджена кремація. 1876 доктором Дж. Ле Мойн був побудований перший крематорій близько Вашингтона. У період з 1881 по 1885 роки в США було створено кілька асоціацій крематоріїв. Поступово, зі зростанням попиту на цей вид послуг, зростала і кількість крематоріїв в країні.

В 1913 у в Північній Америці працювали 52 крематорію, які провели більш ніж 10 тис. кремацій. Того ж року доктор Х. Еріксен заснував Американську асоціацію крематоріїв, яка тепер відома як Асоціація крематоріїв Північної Америки (Cremation Association of North America (CANA).

У Росії перший крематорій з'явився до революції у Владивостоку для поховання японців. У Радянській Росії перший крематорій був відкритий у грудні 1920 в будівлі лазень Василівського острова Петрограда. Він працював недовго, всього три місяці, і був зупинений у лютому 1921 р. « через відсутність дров».

В 1927 у в Донському монастирі Москви почала працювати кремаційна піч. Першими спаленими були тіла померли партійних працівників.

Теперішній час[ред.ред. код]

Крім крематоріїв, у індуїстів поширене в даний час спалювання на багатті. Особливо популярне спалення на берегах Гангу у Варанасі на Ґхат (дивись також статтю антьешті). Ритуал саті в даний час застосовується дуже рідко. Але таке спалювання не є кремацією в повному сучасному розумінні цього слова, оскільки таке відкрите спалювання на багатті закінчується на стадії обвуглювання м'язової тканини, після чого недогорілі останки скидаються, як правило, в річку Ганг і стають у подальшому здобиччю гідробіонтів — трупоїдів.

Релігії та кремація[ред.ред. код]

Буддизм , індуїзм , джайнізм , синтоїзм, різні гілки стародавнього і сучасного язичництва відносяться до релігій, які дозволяють кремацію.

Основні християнські конфесії допускають кремацію, грунтуючись зокрема, на словах ранньохристиянського церковного письменника Марка Мінуція Фелікса[5]:

Ми зовсім не боїмося, як ви думаєте, будь-якої шкоди від спалювання небіжчиків, але тримаємося стародавнього і кращого звичаю заривати померлих в землю.[6]

Іслам і юдаїзм не практикують кремацію[5]. Свідки Єгови не забороняють кремацію тіла померлого.

Факти[ред.ред. код]

  • Як паливо для печей використовується газ (природний або пропан), рідше електрику. До 1960-х рр. активно використовувався кам'яне вугілля або кокс.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. / wiki / % D0% 93% D0% 9E % D0% A1% D0% A2_ % D0% A0_53107 % E2 % 80% 942008 Послуги побутові. Послуги ритуальні. Терміни та визначення. ГОСТ Р 53107-2008 (затв. Наказом Ростехрегулювання від 18.12.2008 N 516-ст). Дата введення 01.01.2010
  2. Торчинов Е. А. - Буддизм: Карманный словарь «Будда» С. 27. СПб.: Амфора, 2002
  3. История буддизма: БУДДА
  4. Электронная еврейская энциклопедия: Погребение «Кремация, вероятно, не рассматривалась как осквернение трупа, что явствует, например, из рассказа о том, как жители Явеш-Гил‘ада сожгли изувеченные тела Саула и его сыновей (а после погребли только кости), сделав это из «милости» (хесед) к своему владыке (I Сам. 31:9–13; II Сам. 2:5)»
  5. а б Ховати або кремувати?
  6. Марк Минуций Феликс - Октавий. гл. 34 (лат. Octavius) — «Сочинения древних христианских апологетов», СПб., 1895. // «Мы вовсе не боимся, как вы думаете, какого-либо вреда от сожигания покойников, но держимся древнего и лучшего обыкновения зарывать умерших в землю»