Курпфальц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герб курфюрства Пфальц
Територія Пфальцу у XVI столітті

Курпфальц або Курфюрство Пфальц (нім. Kurpfalz, у старовинних джерелах «Churpfalz» або «Wahlpfalz»), з державно-правової точки зору є коректними назви Рейнський Пфальц (нім. Rheinische Pfalzgrafschaft), Пфальцграфство Рейнське нім. Pfalzgrafschaft bei Rhein) — назва територіального утворення, що існувало до 1803 року в рамках Священної Римської імперії, зі столицею спочатку у Гейдельберзі, потім у Мангеймі. Воно виникло з рейнсько-лотарінгського пфальцграфства й розташовувалось з доби Високого Середньовіччя у середній частині області верхнього Рейну.

Під Курпфальцом розуміють не декотру чітко визначену географічну чи етнографічну область, а скоріше «картату ковдру». Ядро території розташовувалось з обох боків середньої течії Рейну від Хунсрюка на північному заході до східного схилу Оденвальда поблизу Мосбаха та південної частини Крайхгау неподалік від Бреттена, Кнітлінгена й монастиря Маульбронн.

Історія[ред.ред. код]

Володарями Курпфальцу були рейнські пфальцграфи, місцем перебування яких був первинно Ахен. Вже у XI столітті вони отримали у спадкове володіння графство Пфальц і землі, що до нього належали, примкнули до найзнатніших імперських князів.

Коли пфальцграф Герман II помер, не лишивши спадкоємців, імператор Фрідріх I віддав у 1156 році рейнський Пфальц своєму зведеному брату, Конраду Швабському.

По смерті Конрада, у володіння Пфальцом вступив 1195 року його зять, Генріх I Брауншвейзький, старший син Генріха Лева; проте, оскільки Генріх у боротьбі за німецьку корону був на боці свого брата, імператора Оттона IV, проти Фрідріха II, то не зміг утримати за собою Пфальц, і передав його своєму сину, Генріху II, після смерті якого у 1214 році імператор Фрідріх II віддав це князівство герцогу Людвігу I Баварському та його сину Оттону II, одруженому з Агнесою, дочкою Генріха I Брауншвейзького. Таким чином, у 1214 році Пфальц перейшов у володіння Віттельсбахського дому.

Сини Оттона, Людвіг II Суворий і Генріх, правили, після смерті батька, спочатку разом, але у 1255 році розділились: Людвіг II (помер у 1294 році) отримав Рейнський Пфальц і Верхню Баварію, Генріх — Нижню Баварію.

З синів Людвіга II, Рудольф I (помер 1319 року) отримав звання курфюрста і Пфальц, а Людвіг — Верхню Баварію. З цього самого часу рейнським пфальцграфам належала посада імперського стольника та імперського вікарія областей Рейну, Франконії та Швабії. У 1314 році Людвіга було обрано німецьким королем під ім'ям Людовік IV. Між братами спалахнула війна; згодом Людвіг помирився з синами Рудольфа, надавши їм пфальцькі володіння й частину Баварії, що у подальшому йменувалась Верхнім Пфальцом.

Наступниками Рудольфа були послідовно три його сини: Адольф (помер 1327 року), Рудольф II і Рупрехт I.

Рудольф II (помер 1353 року) приєднав до Рейнського Пфальца так званий новий Пфальц. З імператором Людвігом він уклав угоду 1329 року в Павії, за якою виборча функція належала по черзі то Баварії, то Пфальцу.

Рупрехт I (помер 1390 року) продав частину Верхнього Пфальцу імператору Карлу IV, а той за це надав йому одному звання курфюрста. У Золотій буллі 1356 року пфальцграфи Рейну були включені до числа семи імперських виборців. У 1386 році Рупрехт заснував Гейдельберзький університет.

Його наступником став племінник, син Адольфа, Рупрехт II (помер 1398 року). Син і наступник останнього, Рупрехт III, був обраний 1400 року королем Німеччини під ім'ям Рупрехта I, довівши тим самим, що Курпфальц належав до числа найважливіших світських територій імперії.

У XV столітті і першій половині XVI століття курфюрстами Пфальцу були послідовно Людвіг III, Людвіг IV, Фрідріх I Переможний, Філіп, Людвіг V, Фрідріх II і Отто Генріх. Після смерті останнього у 1559 році припинилась старша лінія і звання курфюрста отримав Фрідріху III з молодшої (Зіммернської) лінії.

Йому спадкували Людвіг VI, Фрідріх IV і Фрідріх V. За часів Реформації Курпфальц прийняв протестантизм, у зв'язку з чим Фрідріх V, у 1619 році, погодився прийняти запропоновану йому богемську корону, внаслідок чого втратив свої володіння та звання курфюрста, які імператор Фердинанд II передав у 1623 році його двоюрідному брату, Максиміліану I Баварському.

«Богемська авантюра», що провалилась, й наступна поразка у Тридцятирічній війні, в ході якої країна сильно постраждала, стали поворотним пунктом в історії Курпфальцу. Хоч за Вестфальським миром Курпфальц і було збережено, попереднього значення він уже ніколи не досягав. Син Фрідріха V, Карл-Людвіг, отримав за вестфальським миром назад Нижній Пфальц, знову створене (восьме) звання курфюрста й посаду Ерзацмейстера, а Верхній Пфальц, колишні звання курфюрста й Ерцтрукессамт лишились за Баварією.

Карл, син Карла-Людвіга, був останнім з Зіммернської лінії. Курфюрство й приналежні до нього землі перейшли до його двоюрідного брата, католика — пфальцграфа Нойбурзького, Філіпа-Вільгельма у 1685 році.

Йому спадкував син, Йоганн-Вільгельм, герцог Юліха і Берга, який, по смерті пфальцграфа Леопольда-Людвіга Вельденцького, отримав, у 1694 році, його землі. Як Йоганн-Вільгельм, так і його брат і наступник, Карл-Філіп, померли бездітними; тоді курфюрство перейшло до зульцбаської лінії в особі Карла-Теодора у 1742 році.

Після смерті курфюрста Максиміліана-Йосипа Баварського баварські володіння були у 1777 році об'єднані з пфальцськими, окрім невеликої частини, що відійшла до Австрії. Пфальцське курфюрство знову посіло своє, п'яте місце у раді курфюрстів й отримало знову свою посаду Erztruchsess, a Erzschatzmeisteramt'ом поступилось брауншвейзькому курфюрству.

Карлу-Теодору, який помер бездітним, спадкував у 1799 році герцог Цвейбрюкенський, Максиміліан Йосип, який за Люневільським миром 1801 року, мав поступитись іншим князям (переважно баденському і гессен-дармштадтському) правобережним Рейнським Пфальцом, а землі, розташовані на лівому березі Рейну, перейшли до Франції. Німецька медіатизація припинила існування Курпфальцу, його територію було розділено.

За паризькими мирними угодами 1814 і 1816 років Німеччині були повернуті пфальцські землі, що лежали на іншому боці Рейну; більшу частину з них отримала Баварія, решту — Гессен-Дармштадт і Пруссія.

До Курпфальцу входили частини сучасних територій федеральних земель Баден-Вюртемберг, Рейнланд-Пфальц, Гессен, Баварія (Верхній Пфальц), Саарланд, а також, регіон Ельзас, що нині належить Франції.

Джерела[ред.ред. код]

Використано матеріали Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона (1890—1907).