Кшесінська Матильда Феліксівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Матильда Кшесінська
пол. Matylda Krzesińska
Camargo-Mathilde Kschessinskaya-1897.JPG
Матильда Кшесінська у костюмі до балету «Камарго», приб. 1902.
Ім'я при народженні Марія-Матильда Адамівна-Феліксівна-Валеріївна Кшесіньска
Народилася 19 (31) серпня 1872
Лігово[d], Санкт-Петербурзький повіт[d], Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Померла 7 червня 1971(1971-06-07) (98 років)
Париж, Франція
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of France.svg Франція
Діяльність артист балету
Alma mater Академія російського балету імені А. Я. Ваганової
Володіє мовами російська[1]
Заклад Маріїнський театр
Титул Serene Highness[d]
Рід Красінські і Q4397345?
Батько Фелікс Кшесінський
Брати, сестри  • Кшесинський Йосип Феліксович[d]
У шлюбі з Grand Duke Andrei Vladimirovich of Russia[d]
Діти Vladimir Romanovsky-Krasinsky[d]
Нагороди

Мати́льда Фе́ліксівна Кшесінська (Марія-Матильда Адамівна-Феліксівна-Валеріївна Кшесіньска, пол. Matylda Maria Krzesińska; 19 [31] серпня 1872, Лігово (під Петербургом) — 6 грудня 1971, Париж) — російська артистка балету та викладач польського походження, прима-балерина Маріїнского театру, заслужена артистка Його Величності Імператорських театрів. Дочка танцівника Фелікса Кшесінського, сестра артистів Юлії та Іосифа Кшесінських, мати Володимира Красиньского (1902—1974).

Відома своїми стосунками з членами Російського імператорського дому: в 1890—1894 роках зустрічалася з цесаревичем Миколою Олександровичем, потім з великими князями Сергієм Михайловичем та Андрієм Володимировичем. Емігрувала в 1920 році. В 1921 році вийшла заміж за Андрія Володимировича, згодом отримавши титул княгині Красинської (1926), потім Світлійшої княгині Романовської-Красинської (1935).

Біографія[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Народилася в родині артистів балету Маріїнского театру Фелікса Кшесінського (1823—1905), що прибув до Петербурга з Варшави на початку 1850-х років, і Юлії Домінської, вдови танцівника Леде (мала п'ятьох дітей від першого шлюбу). Сестра балерини Юлії Кшесінської[2]Кшесінська 1-а»; у шлюбі Зедделер, чоловік — барон Олександр Зедделер) и танцівника, балетмейстра Іосифа Кшесінського (1868—1942)[3], що помер під час блокади Ленінграду.

Артистична кар'єра[ред. | ред. код]

У 1890 році закінчила Імператорське театральне училище, де її педагогами були Лев Іванов, Християн Йогансон і Катерина Вазем. Після закінчення школи була прийнята в балетну трупу Маріїнського театру, де спочатку танцювала як Кшесінська 2-га (Кшесінскою 1-ю офіційно іменувалася її старша сестра Юлія). Танцювала на імператорській сцені з 1890 по 1917 рік.

Танцювала у балетах Маріуса Петіпа та Льва Іванова: фея Драже у «Лускунчику», Пахіта в однойменному балеті, Одета-Оділія у «Лебединому озері», Нікія у «Баядерці».

У 1896 році отримала статус прима-балерини імператорських театрів (вірогідно, багато в чому завдяки своїм зв'язкам при дворі, адже головний балетмейстер Петіпа не підтримував її висування на вершину балетної ієрархії).

Щоб доповнити м'яку пластику та виразні руки, притаманні російській балетній школі, чіткою та віртуозною технікою ніг, що нею досконало володіла італійська школа, починаючи з 1898 року брала приватні уроки у відомого педагога Енріко Чеккетті. Перша серед російських танцівниць виконала на сцені 32 фуете поспіль — трюк, котрим до цього російську публіку дивували лише італійки, зокрема, Емма Бессон та П'єріна Леньяні. Не дивно, що, повертаючи до репертуару свої популярні балети, Маріус Петіпа, поновлюючи їх, часто змінював хореографічний текст головних партій, розраховуючи на фізичні здатності балерини та її сильну техніку.

Хоча ім'я Кшесінскої часто займало перші рядки афіш, воно не пов'язано з постановками великих балетів з списку класичної балетної спадщини. Спеціально для неї було поставлено лише декілька спектаклів, і жоден з них не полишив особливого сліду в історії російського балету. У «Пробудженні Флори», показаному у 1894 році у Петергофі спеціально з приводу шлюбу великої княгині Ксенії Олександрівни й великого князя Олександра Михайловича, та полишившегося у репертуарі театру, їй була відведена головна партія богині Флори. Задля бенефісу балерини у Ермітажному театрі у 1900 році Маріус Петіпа поставив «Арлекінаду» та «Пори року». У тому ж році балетмейстер поновив спеціально для неї «Баядерку», що щезла зі сцени після того, як пішла Вазем. Також Кшесінска була головною виконавицею у двох провальних виставах — балеті «Дочка Мікадо» Лева Іванова й останньому творі Петіпа «Чарівне дзеркало», де балетмейстер поставив для неї та Сергія Легата чудовий pas d'action, у котрому в оточенні прима-балерини та прем'єра були такі солісти, як Ганна Павлова, Юлія Сєдова, Михайло Фокін та Михайло Обухов.

Приймала участь у літних виставах Красносільського театру, де, наприклад, у 1900 році танцювала полонез з Ольгою Преображенською, Олександром Ширяєвим та іншими артистами та класичне pas de deux Льва Іванова з Миколою Легатом. Творчій індивідуальності Кшесинської була притаманна глибока драматична проробка ролей (Аспіччія, Есмеральда). Хоча вона й була академічною балериною, одначе приймала участь у постановках хореографа-новатора Михайла Фокіна «Евніка» (1907), «Метелики» (1912), «Ерос» (1915).

В 1904 році Кшесінська звільнилась з театру за власним бажанням, і після влаштованого, як годиться, прощавального бенефісу з нею було укладено контракт на разові виступи — спочатку зі сплатою по 500 карбованців за кожен виступ, з 1909 року — по 750.

Кшесінська усіляко протидіяла запрошенню до трупи балерин з-за кордону, інтригувала проти Лєньяни (котра, одначе, протанцювала у театрі 8 років, до 1901 року). За неї стала сходити нанівець практика запрошення знаменитих гастролерш. Балерина була знана умінням влаштовувати кар'єру та відстоювати свої позиції. Певною мірою саме вона стала причиною того, що з театру пішов князь Волконський: після відмови відновити для Кшесінської старовинний балет «Катарина, дочка розбійника», він був вимушений подати у відставку з посади директора Імператорських театрів[4] (згідно спогадам самої балерини, видимим приводом до конфлікту стали фіжми костюму для російського танцю з балету «Камарго»).

У 1911 році Кшесінська приймала участь у «Російських сезонах» в Лондоні. Дягілєв пішов на контакт зі «своїм запеклим ворогом» в надії вирішити свої проблеми в російській столиці: за допомоги впливу та зв'язків балерини він мав намір добитися можливості виступити зі своєю антрепризою у Петербурзі й отримати відстрочку військової служби для Ніжинського, що став військовозобов'язаним. В обмін на обіцянку «посприяти» Кшесінська була запрошена танцювати під час лондонського сезону 1911 року (балерину цікавив саме Лондон, де традиційно збиралася вища аристократія — на відміну від Парижу, що був центром артистичного життя). Для її виступів було обрано «Лебедине озеро» — зокрема тому, що Дягілєв хотів отримати доступ до декорацій балету, що належали їй.

Балерина стала посередником Дягілєва у його перемовинах з директором Імператорських театрів Теляковським з приводу оренди Михайлівского театру на сезон 1912 року. Останній відреагував на цей альянс з роздратуванням: «Час від часу не легше. Кшесінська злигалася тепер з Дягілєвим»[5]. Спроби владнати справи за допомогою Кшесінської повністю провалилися. Дягілєв був такий злий на неї з-за Ніжинського, що його слуга Василь насправжки пропонував йому отруїти балерину[6].

Під час Першої світової війни, коли війська Російської імперії сильно страждали від нестачі снарядів, верховний головнокомандуючий великий князь Миколай Миколайович стверджував, що безсилий щось вдіяти з артилерійським відомством, тому що Матильда Кшесінська впливає на артилерійські справи і приймає участь у розподілі замовлень між різними фірмами[7]:162.

Еміграція[ред. | ред. код]

Влітку 1917 назавжди поїхала з Петрограду, спершу до Кисловодську, а у 1919 до Новоросійску, звідки разом з сином відпливла за кордон.

Невдозі після перевороту, коли Сергій Михайлович повернувся зі Ставки та був звільнений з посади, що займав, він запропонував Кшесінській шлюб. Проте, як пише вона у мемуарах, вона йому відмовила через Андрія[8]}}.

Матильда с сином

Після лютого 1917 року Кшесінська, що втратила дачу та втекла з знаменитого особняку, поневірялася чужими квартирами. Вона вирішила вирушити до Андрія Володимировича, що знаходився у Кисловодську. «Я, звісно, розраховувала восени повернутися з Кисловодську до Петербургу, коли, як я сподівалася, звільнять мій дім», — наївно вважала вона.

«У моїй душі боролися почуття радості знову побачити Андрія і почуття докорів сумління, що полишаю Сергія одного у столиці, де він був у постійній небезпеці. Окрім того, мені було важко забирати від нього Вову, за котрим він душі не чув»[8]. І дійсно, у 1918 році великого князя Сергія Михайловича було розстріляно в Алапаївску.

13 липня 1917 року Матильда з сином полишила Петербург, прибувши до Кисловодську потягом 16 липня. Андрій з матір'ю великою княгинею Марією Павлівною та братом Борисом займав окремий будинок. На початку 1918 року до Кисловодську «докотилася хвиля більшовизму» — «до цього часу ми усі жили порівняно мирно й тихо, хоча і раніше бували обшуки та грабування з усіляких приводів», пише вона. У Кисловодську Володимир поступив до місцевої гімназії та успішно завершив її.

Після революції Андрій з матір'ю та братом Борисом жив у Кисловодську (туди ж приїхала Кшесінська з сином Володимиром). 7 серпня 1918 року брати були заарештовані й перевезені до П'ятигорську, проте за день відпущені під домашній арешт. 13 числа Борис, Андрій та його ад'ютант полковник Кубе втекли у гори, в Кабарду, де й переховувалися до 23 вересня. Кшесінська в підсумку опинилася з сином, родиною сестри та балериною Зінаїдою Рашевською (майбутньою дружиною Бориса Володимировича) й іншими біженцями, котрих було близько сотні, у Баталашинській (з 2 по 19 жовтня), звідки караван під охороною висунувся до Анапи, де вирішила влаштуватися велика княгиня Марія Павлівна, що їхала під конвоєм. У Туапсе всі сіли на пароплав «Тайфун», котрий доправив всіх до Анапи. Там Володимир захворів віспою-іспанкою, та його вилікували. У травні 1919 року усі повернулися до Кисловодську, котрий вважали звільненим, де залишалися до кінця 1919 року, відбувши звідти після тривожних новин до Новоросійську. Біженці їхали на потязі з 2-х вагонів, де велика княгиня Марія Павлівна їхала у вагоні 1-го класу зі своїми знайомими та оточенням, а Кшесінська з сином — у вагоні 3-го класу.

У Новоросійську прожили 6 тижнів просто у вагонах, до того ж навколо лютував сипний тиф. 19 лютого (3 березня) 1920 року відпливли пароплавом «Семираміда» італійського «Трієстіно-Ллойд». У Константинополі вони отримали французькі візи.

12 (25) березня 1920 року родина прибула до Кап-д'Ай, де 48-річній Кшесінській належала вілла[9]. Її старший брат Іосиф лишився в Росії, продовжував працювати у Кіровському театрі та помер під час блокади Ленінграду у 1942 році.

У 1929 році відкрила власну балетну студію у Парижі. Серед її учениц була «бебі-балерина» Тетяна Рябушинська. Під час занять Кшесинська була тактовна, вона ніколи не підвищувала голосу на своїх учнів.

У еміграції за участю свого чоловіка написала мемуари, видані у 1960 році в Парижі французькою мовою. Перше російске видання російською мовою відбулося лише у 1992 році.

Приватне життя[ред. | ред. код]

У 1890—1894 роках зустрічалася с цісаревичем Миколою Олександровичем (майбутнім імператором Миколою II); вважається, що їх  відносини скінчилися після заручин цісаревича з Алісою Гесенською у квітні 1894 року[10][неавторитетне джерело] (до шлюбу Миколи Олександровича з Алісою Гесенською).

За оцінкою Петербурзького історика, Льва Лурьє, це була прекрасна історія любовно-дружніх (а не любовно-пристрастних) стосунків Матильди та Нікі, «що прикрашала юність государя Миколи II, і не плямувала його жодним чином, оскільки скінчилася до шлюбу Миколи Олександровича з Алісою Гесенською (Олександрою Федорівною) і оскільки государ жодного разу їй не зрадив, так само, швидше за все, і  государиня не зраджувала Миколі II.»[11].

Пізніше була коханкою великих князів Сергія Михайловича та Андрія Володимировича. 18 липня 1902 року у Стрєльні народився син Володимир (у родині його називали «Вова»), що отримав за Височайшим указом від 15 жовтня 1911 року прізвище «Красінський» (за сімейними переказами, Кшесінські походили от графів Красінських), по-батькові «Сергійович» та стовбове дворянство.

30 січня 1921 року у Каннах в Архангело-Михайлівскій церкві вступила до морганатичного шлюбу з великим князем Андрієм Володимировичем, котрий всиновив її сина (той став Володимиром Андрійовичем). У 1925 році перейшла з католицтва у православ'я з іменем Марія.

30 листопада 1926 року Кирил Володимирович надав їй та ії дітям титул і прізвище князів Красінських, а 28 липня 1935 року — світлійших князів Романовських-Красінских.

Внучата племінниця Матильди Кшесінскої, онука Ю. К. Севенарда Елеонора Севенард у 2017 році була прийнята до балетної трупи Большого театру[12].

Смерть[ред. | ред. код]

Могила Андрія Володимировича, Матильди Кшесінскої та Володимира Красінського на цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа.

Матильда Кшесінська померла 5 грудня 1971 року, не доживши декілька місяців до свого сторіччя. Похована на цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа під Парижем в одній могилі з чоловіком та сином. На пам'ятнику эпітафія: «Світлійша княгиня Марія Феліксівна Романовська-Красінська, заслужена артистка імператорских театрів Кшесінська». Дід балерини — Іван-Фелікс (1770—1876) — також був довгожителем, проживши 106 років.

Репертуар[ред. | ред. код]

  • 1892 — принцесса Аврора, «Спящая красавица» Маріус Петіпа
  • 1894 — Флора*, «Пробуждение Флоры» Маріус Петіпа и Льва Іванова
  • 1896 — Млада, «Млада» на музыку Минкуса, хореографія Льва Іванова та Енріко Чеккетті, поновлення Маріус Петіпа
  • 1896 — богиня Венера, «Астрономическое pas» з балету «Синя борода», хореографія Маріус Петіпа
  • 1896 — Лиза, «Тщетная предосторожность» Маріус Петіпа та Льва Іванова
  • 1897 — богиня Фетида, «Фетида и Пелей» Маріус Петіпа
  • 1897 — королева Низия, «Царь Кандавл» Маріус Петіпа
  • 1897 — Готару-Гиме*, «Дочь Микадо» Льва Іванова
  • 1898 — Аспиччия, «Дочь фараона» Маріус Петіпа
  • 1899 — Эсмеральда «Эсмеральда» Жюля Перро у новій редакції Маріус Петіпа
  • 1900 — Колос, царица лета*, «Времена года» Маріус Петіпа
  • 1900 — Коломбина*, «Арлекинада» Маріус Петіпа
  • 1900 — Никия, «Баядерка» Маріус Петіпа
  • 1901 — Риголетта*, «Риголетта, парижская модистка» Энрико Чекетти (добродійний спектакль у залі Офіцерського зібрання на Літейному проспекті)
  • 1903 — Принцесса*, «Волшебное зеркало» Маріус Петіпа
  • 1907 — Эвника*, «Эвника» Михаила Фокина (Актея — Анна Павлова, Петроний — Павел Гердт; виступала лише на прем'єрі)
  • 10 березня 1912 — Бабочка*, «Бабочки» Михаила Фокина (Пьеро — Михаил Фокин; добродійний спектакль Літературного фонду)
  • 28 листопада 1915 — Девушка*, «Эрос» Михаила Фокина (Юноша — Анатолий Вильтзак, Эрос — Пётр Владимиров, Ангел — Фелия Дубровская): (*) — перша виконавиця партії.

Адреси у Санкт-Петербурзі — Петрограді[ред. | ред. код]

  • 1892—1906 — Англійский проспект, 18;
  • 1906 — березень 1917 року — Особняк Кшесинскої — Велика Дворянська вулиця (нині — вулиця Куйбишева), 2;
  • березень — липень 1917 — квартира П. Н. Володимирова — Олексіївська вулиця, 10.

Твори[ред. | ред. код]

  • Кшесинская М. {{{Заголовок}}}. — 25000 прим. — ISBN 5-87334-066-8.
  • Matilda Kshessinskaya. Dancing in Petersburg. — L., 1960, 1973.(англ.)
  • S.A.S. la Princesse Romanovsky-Krassinsky. Souvenirs de la Kschessinska: Prima ballerina du Théâtre impérial de Saint-Pétersbourg (Reliure inconnue). — P., 1960. (фр.)

Пам'ять[ред. | ред. код]

Белетристика[ред. | ред. код]

Матильда Кшесінська є персонажем наступних літературних творів:

Відтворення у кіно[ред. | ред. код]

  • «Матильда Кшесинская. Фантазии на тему» (1993; фрагменти партій з репертуару балерини — у виконанні Юлії Махаліної).
  • «Звезда империи» — російский чотирьохсерійний фільм 2007 року[13]; У ролі Кшесінскої — Вікторія Садовська-Чілап
  • «Матильда» (2017, реж. Олексій Учитель) про роман балерини та цісаревича Миколи Олександровича. Роль Матильди Кшесінскої виконала польська акторка Міхаліна Ольшанська. Ще до виходу на екрани фільм став об'єктом жорсткої полеміки.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Юлия Феликсовна Кшесинская
  3. Описание фонда 134 центрального театрально музея имени Бахрушина. Архів оригіналу за 17 вересень 2009. Процитовано 6 лютий 2018. 
  4. Бенуа, А. Н. Мои воспоминания. В пяти книгах. т. 1 и т. 2. Изд. второе, доп. М., Изд. «Наука» 1990. См. Том 2, с.366.
  5. Теляковский. Запись в дневнике от 24 октября 1911 года // Зильберштейн, Самков, 1982, Т. 2, С. 117.
  6. Т. М. Карсавина. Театральная улица.
  7. М. В. Родзянко. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-89486-010-5.
  8. а б Кшесинская М. Воспоминания. — М., 1992.
  9. Приобретённая в 2010 году одним из российских миллиардеров, вилла реконструирована и в 2017 выставлена на продажу (см.: Кондрашова Н (2017-05-12). Миллиардер из России выставил на продажу особняк балерины Кшесинской (ru). РБК. Процитовано 2017-05-12. ).
  10. Алексей Кулегин. «Своей семье он был верен»: историк — о романе между Николаем II и Матильдой // Афиша-daily, 25.09.2017.
  11. Fontanka Ru (2016-12-09). Лев Лурье о романе Николая II и балерины Матильды Кшесинской. Процитовано 2018-01-25. 
  12. В балетную труппу Большого театра приняли праправнучку Матильды Кшесинской
  13. https://www.mkrf.ru/services/reestr-prokatnykh-udostovereniy/563245/

Література[ред. | ред. код]

  • Arnold L. Haskell. Diaghileff. His artistic and private life. — N. Y., 1935.
  • Бронзова Т. Матильда: Любовь и танец. М.: Бослен, 2013. — 368 с., 1000 экз., ISBN 978-5-91187-181-9
  • Волконский С. М. Мои воспоминания. — М.: Искусство, 1992. — В 2 тт.
  • Карсавина Т. П. Театральная улица. — М.: Центрполиграф, 2004.
  • Красовская В. М. Русский балетный театр второй половины XIX века, М.: Искусство, 1963.
  • Красовская В. М. Русский балетный театр начала XX века. — М.: Искусство.
  • Рецензии на выступления студии Кшесинской в газете «Последние Новости» — см. полное собрание в: Revue des études slaves, Paris, LXIV/4, 1992, pp.735—772.
  • Ковалик О. Г. Повседневная жизнь балерин русского императорского театра. — М.: Молодая гвардия, 2011.

Посилання[ред. | ред. код]