Романови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Романови
Герб роду
Титул окольничі, бояри,
князі, царі, імператори
Період 1613—1917
Місце походження Московія
Громадянство Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Родоначальник Андрій Кобила[1],
Ольденбурзька династія[2]
Гілки роду Лодигіни, Коновніцини, Горбунови, Кокорєви, Образцови, Количови, Хлудєнєви, Стєрбєєви, Неплюєви, Боборикіни, Шерємтєви, Яковлєви, Голтяєви, Беззубцеви; Гогенцоллерни, Шлезвіг-Гольштейн, Гольштейн-Готторпи.
Споріднені роди Лодигіни, Коновніцини, Горбунови, Кокорєви, Образцови, Количови, Хлудєнєви, Стєрбєєви, Неплюєви, Боборикіни, Шерємтєви, Яковлєви, Голтяєви, Беззубцеви; Гогенцоллерни, Шлезвіг-Гольштейн, Гольштейн-Готторпи.
Володіння Московія,
Велике князівство Московське
(1328—1547),
Московське царство (1547—1721),
Російська імперія
(1721—1917)
Резиденції Московський кремль,
Зимовий палац,
Лівадійський палац,
Масандрівський палац та ін.
Військова діяльність окупація
Великого князівства Литовського
(України, Білорусі, Литви);
окупація
Речі Посполитої (Польща)
та інше.
Релігійна діяльність симонією утворений
Московський Патріархат, Петром I самопроголошення
главою синоду
Московської патріархії тощо
Commons-logo.svg House of Romanov на Вікісховищі

Tree rodovid.png Романови

Рома́нови (рос. Романовы) — династія правителів Московського царства та Російської імперії формально з 1613 по 1917. Фактично правління династії скінчилося у 1762 році зі смертю імператриці Єлизавети Петрівни дочки Петра I. Наступним імператором став Петро III (Карл Петер Улріх) з династії Гольштейн-Готторпи син герцога Гольштейну Карла Фрідріха та дочки Петра I Анни. Крім цього з 1762 по 1796 імператрицею була Катерина II, яка за походженням не була з династії Романових, а захопила владу у свого чоловіка в результаті державного перевороту.

Рід походить з московських бояр. Першим відомим представником династії був Андрій Кобила, який жив у XIV столітті та згідно зi сімейною легендою походив з Пруссії[3]

Першим представником роду який носив прізвище Романов був патріарх Московський Філарет (15541633), який взяв за основу по батькові свого батька Микити Романовича[ru].

Першим Московським царем з династії став Михайло I Романов у 1613 році.

У 1721 році Петро I стає першим імператором Всеросійським.

Останнім Російським імператором був Микола II, який зрікся престолу у 1917 році.

Титул[ред.ред. код]

Найповніший титул за всю історію царювання династії:

Імператор і Самодержець Всеросийський, Московський, Київський, Володимирський, Новгородський; Цар Казанський, Цар Астраханський, Цар Польський, Цар Сибірський, Цар Херсонеса Таврійського, Цар Грузинський; Государ Псковський і Великий князь Смоленський, Литовський, Волинський, Подільський і Фінляндський; Князь Естляндський, Ліфляндський, Курляндський і Семигальський, Самогитський, Білостокський, Корельський, Тверський, Югорський[ru], Пермський, Вятський, Болгарський та інших; Государ і Великий князь Новгорода низовскія землі, Черніговський, Рязанський, Полотський, Ростовський, Ярославський, Білозерський, Удорський, Обдорський, Кондийський, Вітебський, Мстиславський і всієї сіверської країни Повелитель; і Государ Іверський, Карталінський і Кабардинський землі й області Вірменської; Черкаських і Горськихъ князів і інших наслідний Государ і володар; Государ Туркестанський; наслідник Норвежський, Герцог Шлезвиг-Голстинський, Стормарнський, Дитмарсенський і Ольденбургський і інше, і інше, і інше.

Оригінальний текст (рос.)

Императоръ и Самодержецъ Всероссійскій, Московскій, Кіевскій, Владимірскій, Новгородскій; Царь Казанскій, Царь Астраханскій, Царь Польскій, Царь Сибирскій, Царь Херсониса Таврическаго, Царь Грузинскій; Государ Псковскій и Великій Князь Смоленскій, Литовскій, Волынскій, Подольскій и Финляндскій; Князь Эстляндскій, Лифляндскій, Курляндскій и Семигальскій, Самогитскій, Бѣлостокскій, Корельскій, Тверскій, Югорскій, Пермскій, Вятскій, Болгарскій и иныхъ; Государ и Великій Князь Новагорода низовскія земли, Черниговскій, Рязанскій, Полотскій, Ростовскій, Ярославскій, Бѣлозерскій, Удорскій, Обдорскій, Кондійскій, Витебскій, Мстиславскій и всея сѣверныя страны Повелитель; и Государ Иверскія, Карталинскія и Кабардинскія земли и области Арменскія; Черкасскихъ и Горскихъ Князей и иныхъ Наслѣдный Государ и Обладатель; Государь Туркестанскій; Наслѣдникъ Норвежскій, Герцогъ Шлезвигъ-Голстинскій, Стормарнскій, Дитмарсенскій и Ольденбургскій и прочая, и прочая, и прочая.

Опис[ред.ред. код]

Романови правили у Московській державі як великі князі і царі з 1613-го по 1721-й рік. З 1721-го року їх титул був змінений на імператорів всеросійських. На монаршому престолі ця династія протрималась до 5 січня 1762 року. Рід перервався після смерті Єлизавети Петрівни. З 5 січня 1762 року імператорський престол посіла династія Гольштейн-Готторп-Романових, яка правила у Російській імперії до 1917 року.

Романови та Гольштейн-Готторп-Романови є родичами 24-х російських дворянських родин. Перший їх згадуваний в історії предок звався Андрій Іванович Кобила (Камбила) — московський боярин, що жив у час князювання Великого князя московського Івана І Калити (1328—1341). Своє родове прізвище Романови успадкували від боярина Романа Юрьєва (пом. 1543), чия дочка Анастасія Романовна Захарьїна-Юрьєва була першою дружиною Івана IV Грозного.

Іван IV Грозний одружився з Анастасією Романовою; небіж останньої — Федір Микитович Романов за часів невизнання московської церкви вселенським патріархатом став московським патріархом (під ім'ям Філарета). Після загасання молодшої гілки роду Рюриковичів, суздальсько-московської династії Юрійовичів[4] (1598 р.), що правила в Московії, і внутрішніх заворушень («Смути») 1613 царем обрано сина патріарха Філарета Михайла Федоровича Романова (16131645). Його нащадками на московському престолі були: син його — Олексій Михайлович (16451676), внуки — Федір Олексійович (16761682), Іван V Олексійович (16821696) і Петро І Олексійович (16821725), Катерина І, (друга дружина Петра І; 17251727), внук Петра І — Петро II Олексійович (17271730, з яким вимерла династія Романових по чоловічій лінії роду), Анна Іванівна (дочка Івана V; 1730-40), правнук Івана V — Іван VI Антонович (1740 — 41), Єлисавета Петрівна (дочка Петра І; 1741 — 61, з якою вигасла династія Романових по жіночій лінії).

Наступники Єлисавети Петрівни вже не були Романовими, а носили прізвище німецької династії Гольштайн-Ґотторпських-Романових. Династія Гольштейн-Готторп-Романовська — молодша гілка іншої північно-німецької Ольденбурзької династії. Петро III Федорович (син дочки Петра І Анни й герцоґа Гольштайнського Карла Фрідріха; 1761-62), Катерина II, (дружина Петра III, уроджена принцеса Ангальт-Цербтська; 1762-96), їх син Павло І (1796—1801), сини Павла І — Олександр І (18011825) й Микола І (18251855), син останнього — Олександр II (18551881), його син — Олександр III (18811894) і син Олександра III — Микола II (18941917). Багато з членів дому Романових народились за кордоном (головним чином у Німеччині або Данії), виховувались за кордоном, виїжджали в Західну Європу на відпочинок та лікування. Багато з них, особливо чоловіки, що посідали російський трон, розмовляли російською з помітним акцентом, основною мовою спілкування в імператорській родині була німецька. Останній російський монарх Микола ІІ проводив свої дитячі роки в домі своєї бабки — англійської королеви Вікторії.

Офіційно в сучасних європейських родослівних рід Романових зветься Ґольштейн-Готторп-Романовський[5], або Ольденбург-Романови. Багатьох членів роду Романових та Гольштейн-Готторп-Романових у Росії більшовики знищили у 1918—1919 pp..

Існують маргінальні теорії та публікації[6], які говорять, що буцімто прямі нащадки Миколи ІІ-го Гольштейн-Готторп-Романова збереглися, але останні генетичні дослідження доводять, що принц Олексій і велика княгиня Марія були вбиті більшовиками у 1917-му році[7].

Родове дерево[ред.ред. код]


                ├─> Кобила Андрій↓
                │  
                ├─> Кошка Федір Андрійович[ru]  
                │   
                ├─> Кошкін Іван Федорович[ru]
                │
                ├─> Кошкін Захарій Іванович[ru]
                │
                ├─> Кошкін-Захар'їн Юрій Захарович[ru]
                │
                ├─> Захар'їн Роман Юрійович[ru]
                │
                ├─> Захар'їн Микита Романович[ru]
                │
                ├─> Філарет (Патріарх Московський)
                │
                └─> Михайло I Романов

Генеалогічне дерево імператорського дому Романових. Відображено лише основні представники.

Знаком Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png позначені імператори та імператриці.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія
Милославська
 
 
 
 
 
Олексій Михайлович
 
 
 
 
 
Наталія
Наришкіна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Прасковія
Салтикова
 
 
Іван V
 
 
Євдокія
Лопухіна
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Петро I
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Катерина I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл-Леопольд
 
Катерина
Іванівна
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Анна
Іванівна
 
Наталія
Петрівна
 
Олексій
Петрович
 
Анна
Петрівна
 
Карл
Фрідріх
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Єлизавета
Петрівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Леопольдівна
 
Антон-Ульріх
 
 
 
 
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Петро II
 
 
 
 
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Петро III
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Катерина II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Іван VI
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Федорівна
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Павло I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Олександра Федорівна
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Микола I
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Олександр I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Олександр II
 
Марія Олександрівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Олександр III
 
Марія Федорівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ströhl-Regentenkronen-Fig. 03.png
Микола II


Юридичний аспект[ред.ред. код]

Див. також: Генеалогія

Романови згуртувалися в «Об'єднання членів роду Романових» (рос. Объединение членов рода Романовых)[8][9] — організацію, що нині об'єднує більшість представників роду Романових у світі, юридично зареєстровану в 1979 році у Швейцарії[10][11]. Але династія Дому Романових російської монархії не має для дворянської честі за принципом майорату (по чоловічій лінії генеалогії) представників династії Рюриковичів для юридичного права володіння землями династії Рюриковичів: Білорусь (Біла Русь), Україна (Червона Русь, Русь). Всю історію окупації Росією (Московією) цих теренів Росія і Романови методично репресували представників династії Рюриковичів серед інших народів, як законних конкурентів їх не легітимної влади в умовах палацових переворотів (див. Жижемські, Разбор шляхти, Курбський Андрій Михайлович, Опричнина тощо). Вони також приділяли увагу конкурентам своїй владі в Московії серед представників Казанського, а особливо Астраханського ханства (вивідування документів доби «Пугачевського повстання» з метою знищення), бувши Московським улусом[12][13][14] Золотої Орди та плативши данину правонаступникам Золотої Орди Кримському ханству до XVII століття. Що викликало невдоволення у німкені Катерини II на імператорськім Престолі та організацію державного замовлення з метою шахрайства в російській освіті та науці: переписування історії[15][16]. Навіть на сучасний момент, усе на що можуть претендувати Романови — це на Калінінградську область Російської Федерації колишньої Пруссії. Але право на законне зайняття такого Престолу (при умові зміни державного устрою Російської Федерації) має нині тільки Принц Георг Фрідріх Гогенцоллерн 1976 р. нар. відповідно jus majestatis[17]. А згідно Закону про Престолонаслідування імператора Миколи II — Романови навіть не мають права претендувати на Престол Росії[17]; і Закон про Престолонаслідування імператора Миколи II юридично діє, і зараз його ніхто не може змінити чи скасувати, бо не володіють jus gladii, чим володів останній імператор Росії Микола II[18]. Згідно Закону про Престолонаслідування імператора Олександра III заборонено займати Престол Росії особам жіночої статі, та особам народженим від морганатичних шлюбів (нерівнородних), та від шлюбів укладених з особами не православної конфесії[19]. Павло I мав 1/16 частину крові від роду Романових, а Микола II практично не мав такої ані краплі[20]. Деякі нащадки виродившоїся династії Романових і офіційно представлені як Шлезвіг-Ґольштейн-Ґотторп-Романови не є легітимними для права голосу у даних питаннях, бо є нащадками від незаконних шлюбів[17][19]. Згідно міжнародного права монархічні країни світу проігнорували не легітимний акт (самозванство) самопроголошення самого себе «Російським Імператором Кирилом I» у 1924 р. представника Дому Романових князя Кирила Володимировича[ru] 1876–1938 рр. життя (не російського громадянина, що важливо для правового поля Російської Федерації при оцінці прав його нащадків)[18]. Представники Дому Романових фігуруючи в публічному житті на офіційних аудієнціях в світі не мають титулування «спадкоємці Престолу Росії», і не визнаються такими, оскільки діючими є світові монарші принципи визначені на Віденському Конгресі 1814–1815 років[18]. Російські історики на замовлення зазначеного князя Кирила вдавалися до традиційного російського шарлатанства: переписування історії, з метою неправомірної легітимізації своїх прав[18]. Нинішні голови «Дому Романових» (Марія Володимирівна Гогенцоллерн[ru] та Дмитро Романович Романов[ru]) не належать ні до суверенних, ні до медіатизованих Монарших Домів, хоча мали аудієнції з високопосадовцями Росії з Президентом Росії включно і умовно визнані в середовищі монархів світу[18]. Звичайні громадяни мають амбіції стати династами[ru]. Існує також правова колізія після секуляризації: Російська Православна Церква не має права проведення легітимних актів коронації, Московська Патріархія не є державним суб'єктом, а отже не є частиною суверенного суб'єкта активного чи пасивного законодавства у міжнародному праві — відсутній необхідний «союз Трону та Олтаря»[21]. Жодного легітимного претендента в світі не існує для реставрації російського Престолу в межах кордонів лютого місяця 1917 року Російської імперії[17][19]. Юридичний аспект важливий ще й тим, що представники династії Романових володіють спадковим правом на нерухомість у країнах під юрисдикцією Європейського Союзу, що визнає повернення відторгненої нерухомості.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ВГД: «Романовы» (рос.)
  2. «Romanov Dynasty». New World Encyclopedia (рос.)
  3. Веселовский С. Б. Исследования по истории класса служилых землевладельцев. — М.: Наука, 1969. — 584 с. — 4500 экз.
  4. Ізборнік: 3.17. МОНОМАХОВИЧІ. ЮРІЙОВИЧІ. РОСТОВСЬКА, СУЗДАЛЬСЬКА, МОСКОВСЬКА І ТВЕРСЬКА ГІЛКИ
  5. Holstein-Gottorp-Romanov, Oldenburg-Romanov, Romanov-Holstein-Gottorp (англ.)
  6. en: The Romanov Prophecy (англ.)
  7. DNA proves Bolsheviks killed all of Russian czar's children (англ.)
  8. ОБЪЕДИНЕНИЕ членов рода РОМАНОВЫХ — The Romanov family association (англ.)(рос.)
  9. Офіційний сайт фонду Об'єднання членів роду Романових (англ.)(рос.)
  10. The Romanov Family Association — Объединение членов рода Романовых (рос.)(англ.)
  11. Інформація на сайті Об'єднання (англ.)
  12. Татароведение: История, Золотая Орда; канд. истор. наук Дмитрий ЖАНТИЕВ, «Российские вести» № 41 (1612) 28 11 2001, с. 13 (рос.)
  13. ЗОЛОТАЯ ОРДА КАК ПРЕДТЕЧА РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ, А. Ш. Кадырбаев (рос.)
  14. История России: Глава 6. Русский улус Золотой Орды (1240–1480 гг.) (рос.)
  15. Івшина Лариса. «Україна Incognita ТОП-25». — К.: ПрАТ «Українська прес-група», 2014 р.; «Як Московія привласнила історію Київської Русі», С. 77-83; «Зловісне перетворення (як історія України-Русі стала частиною історії загальноросійської)», С. 142–149. — ISBN 978-966-8152-61-0
  16. Білинський В., «Країна Моксель, або Московія», вид. «імені Олени Теліги», м. Київ, 2008 р., Т. 1-3
  17. а б в г стор. 195, JUS HONORUM, Олег Ярош, м. Київ, 2004 р. ISBN 966-7852-05-9
  18. а б в г д стор. 20, JUS HONORUM, Олег Ярош, м. Київ, 2004 р. ISBN 966-7852-05-9
  19. а б в стор. 19, JUS HONORUM, Олег Ярош, м. Київ, 2004 р. ISBN 966-7852-05-9
  20. Олег Ярош. JUS HONORUM. — Київ, 2004. — С. 29. — ISBN 966-7852-05-9
  21. стор. 21, JUS HONORUM, Олег Ярош, м. Київ, 2004 р. ISBN 966-7852-05-9
  22. Какой национальности были русские цари и царицы? Культура, искусство, история. ШколаЖизни.ру (рос.)
  23. «Нужна ли России монархия?», ОАО Телерадиокомпания «Петербург», 15.07.2011 (рос.)
  24. В России собираются реставрировать монархию?, 06 Мая 2011 (рос.)
  25. Почти треть россиян не против реставрации монархии, РБК, 10.11.2013 (рос.)
  26. Указ Президента ПМР О статусе Российского Императорского Дома в Приднестровской Молдавской Республике, Статус Российского Императорского Дома в Приднестровской Молдавской Республике, 21 декабря 2011 г. № 998 (рос.)
  27. а б Императорскому дому Романовых предложили вернуться в Россию, BBC, 23 июня 2015 г. (рос.)
  28. Almanach de Gotha (186th ed.). 2003. p. 314
  29. Скотт С., «Романовы», пер. со шведского, г. Екатеринбург, Ларин, 1993 г. (рос.)
  30. Открытие выставки «Александр, Наполеон и Жозефина. Рассказ о дружбе, войне и искусстве» (рос.)
  31. Александров С. А., Политическая история Зарубежной России (рос.)
  32. Соловьёв Олег Ф., «Русские масоны. От Романовых до Березовского», изд. «Эксмо», «Яуза»; г. Москва, 2004 г. — 512 c., ил. ISBN 5-699-07654-9 (рос.)
  33. а б в Хрусталёв В. М., «Великий князь Михаил Александрович». — г. Москва: изд. Вече, 2008 г. — С. 359. — 544 с. — (Царский дом). — 3000 экз. — ISBN 978-5-9533-3598-0. (рос.)
  34. «Трагедия казачества», Ч.1 С.38 (рос.)
  35. «Биржевые ведомости», 9/22.3.1917 (рос.)
  36. свідоцтва генерала Половцова Петра Олександровича[ru], командуючого Петроградським військовим округом у 1917 р.
  37. свідоцтва Родзянко Михайла Володимировича

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]