Лавроненко Костянтин Миколайович
| Лавроненко Костянтин Миколайович | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Костянтин Миколайович Лавроненко |
| Дата народження | 20 квітня 1961[1] (63 роки) |
| Місце народження | Ростов-на-Дону, Російська РФСР, СРСР |
| Громадянство |
 СРСР Росія |
| Alma mater | Школа-студія МХАТ |
| Професія | актор театру та кіно |
| Кар'єра | 1981 — теперішній час |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0492249 |
Костянтин Миколайович Лавроненко (нар.. 20 квітня 1961, Ростов-на-Дону, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру, кіно і телебачення. Найбільш відомий за ролями в картинах кінорежисерів Андрія Звягінцева і Сергія Урсуляка. Єдиний російський актор, що став володарем призу Каннського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль. Заслужений артист Російської Федерації (2009).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 20 квітня 1961 року в Ростові-на-Дону в робітничій сім'ї. У Ростові пройшли його дитинство і юність. З юних років мріяв стати артистом, наслідував Аркадія Райкіна, з 14 років займався разом зі старшою сестрою в драмгуртку[2]. Перші уроки акторської майстерності отримав від Галини Іванівни Жигунової (матері актора Сергія Жигунова), яка керувала самодіяльним театром[3].
Закінчив акторський факультет Ростовського училища мистецтв.
У 1979—1981 роках проходив службу в армії, де потрапив до ансамблю пісні і танцю Північно-Кавказького військового округу. В ансамблі він спочатку співав, потім став працювати конферансьє.
В 1981—1985 роках Лавроненко навчався в школі-студії МХАТ (курс Василя Петровича Маркова)[4].
Працював у театрі «Сатирикон», рік грав в Ленкомі[3], брав участь у проектах «Творчих майстерень» («Майстерня Клима») та «Нового європейського театру». З трупою їздив на гастролі до Німеччини та Бельгії. Сенс життя, за власним зізнанням, завжди бачив у любові, однак на сцені або в кіно зіграти героя-коханця ні разу не пропонували[2].
Дебют Лавроненко в кінематографі відбувся в 1984 році, в мелодрамі «Ще люблю, ще сподіваюся», де він зіграв разом з Євгеном Євстигнєєвим, якого вважає своїм учителем[3].
Головної кіноролі чекав ще майже 20 років. Початківець режисер Андрій Звягінцев помітив Лавроненка в одному з театральних вистав і запросив актора до свого фільму «Повернення» (2003). Картину чекав успіх — головний приз Венеціанського кінофестивалю «Золотий лев» і прокат у 70 країнах світу, завдяки чому Лавроненко здобув міжнародну популярність. Творчий тандем із Звягінцевим не розпався, актор і режисер знову зустрілися на знімальному майданчику стрічки «Вигнання» (2007). Фільм представляв Росію на конкурсі 60-го Каннського кінофестивалю, за підсумками якого Лавроненко завоював приз за найкраще виконання чоловічої ролі.
Лавроненко грав у телесеріалах Сергія Урсуляка «Ліквідація» (2007 рік, у ролі злочинця Чекана) та «Ісаєв» (2009 рік, в ролі Василя Блюхера).
Коли говорять про історію, я розумію, що нічого особливого не зробив: я не космонавт, який вперше полетів в космос, і не вчений, що зробив відкриття. Просто ми чесно знімали кіно. От і все.
— Константин Лавроненко[5]
Родина[ред. | ред. код]
Одружений з актрисою Лідією Петраковою (з 1987 року). Донька Ксенія (нар.. 1990)[2].
Творчість[ред. | ред. код]
Фільмографія[ред. | ред. код]
| Рік | Назва | Роль | |
|---|---|---|---|
| 1984 | ф | Ще люблю, ще сподіваюся | Женя |
| 1992 | ф | Андрюша | Костя |
| 1998 | ф | Твір до Дня Перемоги | льотчик Костя |
| 2003 | с | Немає порятунку від любові | рятувальник Семен, він же бізнесмен |
| 2003 | ф | Повернення | батько |
| 2005 | ф | Майстер | майстер Олександр Сапалов |
| 2005 | тф | Архангел | Йосип |
| 2006 | ф | Нанкинський пейзаж | Олександр |
| 2007 | с | Ліквідація | Ігор Станіславович Чекан |
| 2007 | тф | Відкрийте, Дід Мороз! | Дід Мороз |
| 2007 | ф | Нас не наздоженеш | полковник Валієв |
| 2007 | ф | Вигнання | Алекс |
| 2008 | ф | Нова Земля | Іван Георгійович Жилін |
| 2008 | с | Зброя | полковник ФСБ Кирило Реутов |
| 2009 | мф | Наказано знищити! Операція: «Китайська шкатулка» |
Петро Гаврин |
| 2009 | с | Ісаєв | Василь Блюхер |
| 2009 | с | Самотній чоловік | Джордж Фальконер (озвучування, роль Коліна Ферта) |
| 2010 | с | У кожного своя війна | Степан Єгорович Харламов |
| 2010 | ф | Каїнек [cs] (Чехія) | Іржі Каїнек |
| 2010 | ф | Зайцев, пали! Історія шоумена | Олександр Тросс |
| 2011 | с | Випадковий свідок | старший слідчий Олег Волгін |
| 2011 | с | Зроблено в СРСР | Микола Петрович Вєтров |
| 2012 | с | Одного разу в Ростові | Анатолій Григорович Порошин, московський письменник, дисидент |
| 2013 | с | Три мушкетери | лорд Бекінгем |
| 2013 | с | Людмила | знімався |
| 2013 | с | Ціна життя | Ілля Шагін |
| 2014 | док | Віллі і Нікі | Микола II |
| 2014 | ф | Як мене звати | Сергій, батько Олі |
| 2014 | ф | Територія | Ілля Миколайович Чинков |
| 2014 | мф | Чуже | Антон |
| 2014 | с | Прощай, кохана! | Володимир Олексійович Сотников, банківський аналітик, математик |
| 2014 | с | Інквізитор | Єгор Свенсон |
| 2014 | с | Катерина | граф Лесток |
| 2015 | с | Клим | Клим Анатолійович Рощин, оперуповноважений з особливо важливих справ |
| 2016 | с | Чорна кішка | Лев Олександрович Шеїн |
| 2016 | ф | Розбуди мене | Алек |
| 2016 | ф | Землетрус | Костянтин Бережний |
| 2016 | с | Сімейні обставини | Юрій |
| 2017 | ф | Останній богатир | Кощій |
| 2018 | ф | Мандрівники терпіння | Андрій |
| 2019 | ф | Герой | Катаєв, співробітник СЗР |
| 2019 | ф | Робо | генерал |
| 2019 | ф | Аванпост | майор Долматов |
| 2020 | ф | Кома | Ян |
| 2020 | ф | Останній богатир: Корінь зла | Кощій Безсмертний |
Нагороди[ред. | ред. код]
Державні нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Дружби (26 жовтня 2016 року) — за великі заслуги в розвитку вітчизняної культури і мистецтва, багаторічну плідну діяльність[6].
- Заслужений артист Російської Федерації (24 квітня 2009 року) — за заслуги в галузі мистецтва.
Призи на фестивалях[ред. | ред. код]
- 2007 — перемога в номінації «Найкращий актор» (разом з Іваном Добронравовим і Володимиром Гаріним) на Міжнародному кінофестивалі в Хіхоні (Іспанія) за роль у фільмі «Повернення»[7].
- 2007 — за найкращу чоловічу роль на Каннському кінофестивалі (фільм «Вигнання»)
- 2008 — номінація на премію «Ніка» за найкращу чоловічу роль (фільм «Вигнання»).
- 2009 — номінація на премію «Жорж» «Найкращий російський актор» (фільм «Вигнання»).
- 2016 — приз «Визнання» за галерею яскравих екранних образів на кінофестивалі «Віват кіно Росії!» в Санкт-Петербурзі[8].
- 2017 — премія «Золотой орел» за найкращу чоловічу роль на телебаченні (телесеріал «Клим»).
Санкції[ред. | ред. код]
Костянтин Лавроненко публічно закликають до агресивної війни, виправдовують і визнають законною збройну агресію Росії проти України. Костянтин є підсанкційною особою.[9]
15 січня 2023 року доданий до санкційного списку України.[10]
Захоплення[ред. | ред. код]
Деякий час займався ресторанним бізнесом, проте потім повернувся до акторської професії[2]. Є вболівальником хокейного клубу ЦСКА.
ДТП в Ярославській області[ред. | ред. код]
11 липня 2012 року Лавроненко потрапив у серйозне ДТП на 132-му кілометрі федеральної траси «Холмогори» в Переславль-Залеському районі Ярославської області (селище Щелканка), по дорозі на зйомки серіалу «Ціна життя», де він виконував головну роль. Водій Toyota Camry не впорався з керуванням, вилетів на смугу зустрічного руху, після чого сталося зіткнення з Mitsubishi Pajero, на пасажирському сидінні якого перебував Лавроненко. В Toyota Camry загинула семимісячна дівчинка. У Лавроненко були діагностовані забої хребта[11][12][13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б в г Константин Лавроненко: любовь как смысл жизни — Hello.ru. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 13 липня 2012.
- ↑ а б в Константин Лавроненко. Биография актёра | Справки | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Школа-студия МХАТ: 1980—1989. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Константин Лавроненко: любовь как смысл жизни - Hello.ru. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 13 липня 2012.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 26 октября 2016 года № 572 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 17 червня 2018. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Vozvrashchenie. IMDb. Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 25 березня 2018.
- ↑ Фильм «Инсайт» Александра Котта удостоен Гран-при XXIV Фестиваля «Виват кино России!» (рос.). ТАСС. 19 травня 2016. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 22 травня 2016.
- ↑ ЛАВРОНЕНКО Костянтин Миколайович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 19 березня 2023.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №23/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
- ↑ Пострадавший в ДТП актёр Константин Лавроненко находится дома | Культура и шоу-бизнес | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Звезда российского артхауса разбилась в ДТП под Ярославлем :: Происшествия :: Top.rbc.ru. Архів оригіналу за 15 липня 2012. Процитовано 13 липня 2012.
- ↑ Дело возбуждено по факту ДТП, где погиб ребёнок и пострадал Лавроненко | Происшествия | Лента новостей «РИА Новости». Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 26 травня 2020.
| ||||||||
|
- Народились 20 квітня
- Народились 1961
- Випускники Школи-студії МХАТ
- Кавалери ордена Дружби (Російська Федерація)
- Заслужені артисти Росії
- Лауреати призу за найкращу чоловічу роль Каннського кінофестивалю
- Російські телеактори
- Радянські актори
- Російські актори
- Уродженці Ростова-на-Дону
- Особи, до яких застосовано санкції через російсько-українську війну