Дід Мороз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Про Святого Миколая див. статтю Святий Миколай
Дід Мороз
Did Moroz Pryluky.jpg
Дід Мороз і Снігурка
Казковий персонаж святкування Нового року в колишніх радянських республіках, який вручає дітям подарунки особисто або кладе під ялинку
В інших культурах: Святий Миколай,
Санта Клаус
Пов'язані персонажі Снігурка
Пов'язані події: Новий рік
Зображення у Вікісховищі?

Дід Моро́з — казковий персонаж святкування Нового року спочатку в СРСР, згодом у пострадянських державах, який вручає дітям подарунки особисто або кладе під ялинку. На рубежі ХХ-ХХІ ст. в колишніх соціалістичних країнах і радянських республіках розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій і поступове витиснення Діда Мороза.

Дід Мороз — новорічний персонаж[ред.ред. код]

Дід Мороз на радянській марці

Дід Мороз, як новорічний персонаж, почав викристалізовуватися в Росії на початку XX століття.[1] З 1937 року — обов'язковий учасник театралізованих вистав, що тривають напередодні й під час зимових канікул у дитячих садках, школах, палацах культури, на міських майданах тощо. За типовим сценарієм він з'являється не відразу, а в середині або наприкінці урочистостей після кількаразового запрошення, що скандується всіма присутніми. До його приходу діти подарунків не отримують.[2]

Зазвичай, гостинці від Діда Мороза «стандартизовані» й включають у себе набір солодощів. Водночас спеціалізовані фірми (за радянської доби — бюро добрих послуг) забезпечують відвідування Дідом Морозом сімей та установ із заздалегідь обговореними подарунками.

Дід Мороз часто зображується в довгій до п'ят синій або червоній шубі, підперезаній поясом, з довгою білою бородою, в хутряній шапці й валянках. З'являється у супроводі своєї онуки Снігуроньки й іноді з хлопчиком, уособленням нового року. Жоден з його зарубіжних колег не має аналогічних супутників.

Пересувається на трійці коней, лижах або ходить пішки з мішком подарунків і палицею в руці.

Місце проживання — Північний полюс, Крайня Північ або Лапландія. А за казкою В. Ф. Одоєвського[ru] «Мороз Іванович» Мороз Червоний Ніс навесні оселяється в криниці, де «і влітку… холодно буває».[3]

1999 року в Росії офіційною резиденцією Діда Мороза визнано Великий Устюг, а днем народження 18 листопада, коли в тому краї розпочинаються морози.[4] 2003 року на території національного парку «Біловезька пуща» з'явилась резиденція білоруського Дзеда Мароза. 2010 року маєток відвідало 327 тисяч туристів.[5] Одна з українських туристичних фірм, захопившись успіхом сусідів, також зробила спробу реалізувати подібний проект у Рівненській області.[6]

Формування образу Діда Мороза[ред.ред. код]

Докладніше: Мороз (міфічний персонаж), Святий Миколай, Санта Клаус

Дід Мороз зазнав змін, перш ніж стати відомим новорічним персонажем. Як новорічний дарувальник він поступово викристалізовується на початку ХХ ст. у міському середовищі під впливом західноєвропейських різдвяних звичаїв. У ході впровадження соціалістичної обрядовості, яка за своєю сутністю була антирелігійною, антикапіталістичною й антизахідною, у СРСР повели жорстку боротьбу з різдвяними персонажами — Святим Миколаєм і Санта Клаусом, місце яких мав зайняти радянський Дід Мороз.

Але попри все Дід Мороз має багато рис, запозичених у язичницьких персонажів, а також Святого Миколая й Санта Клауса.

Характеристика Діда Мороза Запозичення Зображення
Ім'я
Ім'я Дід Мороз було запозичено у давніх міфічних персонажів. Мороз зустрічається у східнослов'янській нижчій міфології у вигляді дідугана із сивою бородою, що викликав люті морози та занапащав урожай. А діди-духи — померлі пращури, що також у міфічному світі стояли на одній щаблині з морозом.[7]

Сучасний Дід Мороз не має прямого походження від стародавніх язичницьких божеств. Хоча вже на початку ХХ ст. утверджується думка про «споконвічність» цього образу:

«Дідусь-мороз … раптово з'являється в залі й так само, як сто чи двісті років тому, а може бути, й тисячу років тому, разом з дітьми здійснює танець навколо ялинки, співаючи хором старовинну пісню, після чого з мішка його починають сипатися дітям подарунки»[8]

Мороз як язичницьке божество подарунків не приносив. В. Васнєцов, 1885 р.
Дарувальник
Реальним прообразом сучасного Діда Морозу треба вважати європейських різдвяних дарувальників, прототипом яких, як би вони не називалися, є один з найшанованіших святих християнської церкви — Святий Миколай, архієпископ Мир Лікийських, чудотворець.

До Х ст. Миколай Чудотворець був шанований головним чином на Сході. Однак згодом ім'я святителя стає широко відомим і на заході Європи, а 1087 року представники Риму вивезли мощі святого з Мир Лікийських, де вони покоїлися з IV ст., і перенесли їх до італійського міста Барі, де вони знаходяться до наших днів. Ця подія відзначається 21 травня. День же пам'яті Святого Миколая відзначається 6 грудня за григоріанським календарем або 19 грудня за юліанським. Саме цей день досить швидко став широко шанованим святом у всій Європі. Звичай же дарувати подарунки цього дня вперше виник у Голландії приблизно в XIV ст. У той час день святого Миколая з надзвичайною пишнотою відзначався в невеликому містечку Маастрихт. Святитель приїжджав туди на кораблі з «теплих країн», і в'їжджав у місто на коні. У пам'ять же незвичайного милосердя святителя й на спогад того, як він не допустив блудного падіння трьох дочок бідного жителя Мир, таємно підкидаючи у вікно мішечки золота, з'явився звичай таємно робити дітям подарунки.

З Голландії ця традиція стала швидко розповсюджуватися у сусідніх країнах, головним чином в Німеччині. Остаточно ж традиція дарування дітям подарунки саме на Різдво затвердилася в Європі тільки в XIX ст., та й то не скрізь. Наприклад, у сучасній Німеччині в обов'язковому порядку прагнуть зробити подарунки дітям 6 грудня, на Nikholaus. Щоправда, діти не відмовляються від подарунків від американського Санта Клауса, що став популярним в Європі після Другої світової війни, або німецького Weihnachtsmann.

Дарування подарунків на День святого Миколая, за словами О. Воропая, було відоме й в Галичині[9].

Святий Миколай — прообраз Діда Мороза. Французька листівка
Новорічний персонаж
Санта Клаус, певним чином, також доклався до формування культу Діда Мороза, оскільки у боротьбі з першим у Росії (СРСР) викристалізовувався образ другого.

Санта Клаус має голландське походження. У XVII ст. голландські іммігранти, що оселились у Новому Амстердамі (Нью-Йорку), завезли традицію шанування Святого Миколая (Sinter Klaas) до Америки. 1773 року в пресі вперше з'явилася назва Santa Clause. У книзі Вашингтона Ірвінга «Історія Нью-Йорка», видану 1809 року, йшлося, що англійці, які жили тоді в Нью-Йорку (Нью-Амстердамі), перейменували голландського Sinter Klaas на Santa Clause. Письменник висміював голландські традиції. Англійці, що взагалі замінили в Нью-Амстердамі голландців, старанно знищували сліди своїх попередників. Місто перейменували на Нью-Йорк, переінакшили ім'я Ситнер Клааса на Санта-Клауса й намагалися боротися з голландським заступником.

Сучасного Санту придумав 1823 року Климент Кларк Мур. Власне Мур у поемі «Різдвяний гість» (англ. A Visit From Saint Nicholas), більше відомій як «Ніч проти Різдва» (англ. The Night Before Christmas), першим зобразив Санта Клауса як життєрадісного немолодого ельфа.

Санта Клаус, якому в СРСР був протиставлений Дід Мороз
Вигляд
Дід Мороз часто зображується в довгій до п'ят синій або червоній шубі, підперезаній поясом, з довгою білою бородою, з палицею в руках, у хутряній шапці й валянках. Тут проглядаються запозичені речі Святителя Миколая, який, зокрема, в Голландії має червоне облачання католицького єпископа й єпископську палицю.

Водночас творці Діда Мороза намагались зобразити його якнайменше схожим на Санта Клауса, який в свою чергу віддалився від образу Святого Миколая. 1860 року карикатурист Томас Наст уперше намалював Санта Клауса товстим, старим, бородатим, в окулярах, в блазенському червоному ковпаку і з люлькою в роті. Існуючий нині зовнішній вигляд Санта Клауса належить пензлю Х. Сандблома — американського художника, що намалював 1931 року серію малюнків для реклами «Кока-коли». Взагалі подальша історія Санти мала яскраво виражений комерційний характер, а його образ все далі віддалявся від прототипу.

Ілюстрація Томаса Наста (1881 р.), який з К. К. Муром створив сучасний образ Санта Клауса
Ритуал запрошення Діда Мороза
За радянські часи стародавній язичницький культ предків[10], а саме святочний обряд слов'ян зазивання мороза та інших природних стихій на різдвяну трапезу, адаптували до атеїстичних реалій і положили в основу запрошення Діда Мороза.[7][2][11]
Доставка подарунків
Дітям розповідають, що Дід Мороз розносить подарунки в мішку й кладе їх під ялинку, не пояснюючи, щоправда, як він входить до квартири. Це запозичення із західної традиції залишати різдвяні гостинці під ялинкою або у шкарпетках над каміном.

Історія про те, як Святий Миколай підкидав мішечки золота у вікно, видозмінилася в Європі. Вважалося, що Святий Миколай заносить дарунки через пічну трубу. Тому діти ставили на ніч свої черевички, або вішали панчохи коло камінів, звідки в них і потрапляли подарунки.

Поширенню цього вірування сприяв вірш Климента Кларка Мура «Різдвяний гість»:

Ось я чую, на горі дзвоники сміються,
То копитця дзвінким сріблом об дахівку б'ються.
Крізь димар до нас у хату,
В шапці хутряній кошлатій,
З сніговою бородою,
З подарунком за спиною.
Враз з'явився Санта Клаус, попелом повитий,
Хутряний його костюм сажею покритий[12].
Санта Клаус з подарунками влазить до хати через димар. Томас Наст, 1869 рік
Засіб пересування
Творці Діда Мороза посадили його на традиційну російську трійку коней, запозичивши цю ідею у поета Климента Кларка Мура, який придумав запрягти в сани Санта Клауса вісім північних оленів.[13]
Олені Санта Клауса. Парад у Нью-Йорку, 2008
Супутники
У Санта Клауса є помічники ельфи.

У Голландії Сінтаклаас їздить у супроводі слуги-негреняти Чорного Піта (нід. Zwarte Piet).

Для Діда Мороза також вигадали супутників, передусім, його онучку Снігуроньку. Іноді він з'являється з хлопчиком, уособленням нового року. Дехто вважає, що це спотворений образ немовляти Ісуса[14]

У радянських мультфільмах Діду Морозу часто допомагають лісові звірята та сніговик.

Сінтаклаас і Чорний Піт. Перше зображення слуги святого Миколая, 1850

Народження Діда Мороза[ред.ред. код]

Образ майбутнього Діда Мороза формувався завдяки зарубіжним листівкам із Святим Миколаєм. Поштівка із зображенням падубу, символу західного Різдва, і штемпелем із російським привітанням. 1910-і роки[15]

На початку ХІХ ст. в українських селах дітей лякали крижаним велетнем у сніговій шубі. Неслухняних він нібито саджав до свого лантуха й ніс вовкам. Тому в ніч проти Різдва, коли, за переказами, з лісу мав з'явитися старий, малі сиділи нишком-тишком.[16]

У російській літературі Діда Мороза спочатку змалювали злим і жорстоким язичницьким божеством, повелителем крижаного холоду та завірюхи, який морозив людей. У поемі М. Некрасова «Мороз, Червоний ніс» (1863) Мороз заради забави вбиває в лісі бідну молоду селянську вдову, залишаючи сиротами її малолітніх дітей; в п'єсі О. Островського «Снігуронька» і поставленій на її основі однойменній опері М. Римського-Корсакова Дід Мороз — владний і жорстокий стариган, втілення зими. Але починаючи з казки Володимира Одоєвського «Мороз Іванович» (1840) персонаж почав добрішати.[16]

Одночасно й незалежно від літературного образу Мороза в міському середовищі виникає і розвивається міфологічний персонаж, запозичений, як і ялинка, із Заходу. У ході створення псевдофольклорної новорічної міфології відбулося народження Діда Мороза.

У Росії новорічний дарувальник тривалий час виступав під різними іменами:

  • старий Рупрехт (1861) — одиничні випадки, які вказують на німецьку традицію,[17]
  • св. Миколай чи Дідусь Миколай (1870) — не прижився, оскільки у росіян Нікола[ru] в ролі дарувальника ніколи не виступав,[18]
  • Санта Клаус (1914) — тільки на зображеннях із західною ялинкою,[15]
  • просто старий, що живе взимку в лісі (1894),[19]
  • добрий Морозко (1886),[20]
  • Мороз (1890-ті роки)[21] тощо.

Урешті-решт, певною мірою під впливом східнослов'янської міфології було визначено ім'я Дід Мороз. Ритуал його запрошення сформувався на основі стародавніх обрядів, учасники яких запрошували на Святвечір Мороза та предків. Власне, він перебрав функції предка-дарувальника.

На початку ХХ ст. Дід Мороз з'являється як іграшка на чи під ялинкою, рекламна лялька на вітринах, персонаж дитячої літератури, маскарадна маска, дарувальник ялинки й подарунків[1].

Радянський образ Діда Мороза[ред.ред. код]

Запрошення на Новорічну ялинку в Кремлівському палаці з'їздів. 1984 р.
Перше зображення радянського Діда Мороза в анімаційному фільмі «Дід Мороз і сірий вовк», 1937 р.[22]
Дід Мороз — одна з основних новорічних іграшок у СРСР, 1950-ті рр.

Після провалу антиріздвяної кампанії 1920-х років (частини антирелігійної кампанії) радянська влада вирішила адаптувати для себе новорічну атрибутику. 28 грудня 1935 року соратник Сталіна, секретар ЦК КП(б)У, член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР Павло Постишев через газету «Комсомольська правда» звернувся до комсомольців із закликом: «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку».[23] Зокрема пропонувалось ставити ялинки в школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах.[24] Перше дитяче новорічне свято у СРСР було організоване в Харкові,[25] а згодом у Москві.

Влада дала старт для вироблення стандартного ритуалу проведення Нового року. Тоді ж народився соціалістичний образ Діда Мороза, який приносив дітям не індивідуальні подарунки, а одноманітні пакети з однаковим вмістом.

1937 року Дід Мороз уперше з'явився в Московському Будинку Союзів. 1954 року головне новорічне свято стали проводити в Кремлі. Відвідування всесоюзної центральної ялинки за особливим запрошенням стало предметом гордості для радянських дітей. Уперше роль Діда Мороза виконав актор Михайло Ґаркаві. З 1946 року головним Дідом Морозом СРСР був Сергій Преображенський, з 1964 — Олександр Хвиля, а з 1970-х і до 1992 — Роман Філіппов.[23][26]

Спочатку новорічні заходи з Дідом Морозом мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Свята були тематичні, що присвячувались досягненням СРСР. Головними героями були революційні матроси, робітники Магнітки, піонери-тимурівці. А ялинка запалювалась від залпу крейсера «Аврора». 1953 року, за сценарієм Льва Кассіля і Сергія Михалкова, у фінальній сцені, коли розсувались лаштунки і з'являвся портрет Й. Сталіна, Дід Мороз і Снігурка славословили:

В дружный круг у елки встанем
И споем со всей страной:
«Славься, наш великий Сталин!
Славься, Сталин наш родной!»

Лише 1964 року молоді сценаристи Олександр Курляндський, Едуард Успенський та Аркадій Хайт зуміли перетворити пропагандистські вистави на новорічне шоу, героями яких, окрім Діда Мороза, стали чарівники й персонажі улюблених казок.[27]

Уперше Дід Мороз як анімаційний персонаж з'явився в мультфільмі «Дід Мороз і сірий вовк» (1937 рік).[28] Сучасний образ новорічного персонажа продовжував формуватися радянськими художниками та кінематографістами, які протиставляли його американському Санті, що проник після Другої світової війни до Європи, і взагалі будь-яким різдвяним традиціям.[29].

Дід Мороз на святкових листівках[ред.ред. код]

Докладніше: Різдвяна листівка
«Новорічні подарунки фашистам». Листівка 1940-х рр.

На початку ХХ ст. у Росії не друкували листівки із зображенням Діда Мороза. За свідченням дореволюційних авторів, малювався Санта Клаус, неодмінними атрибутами якого були «західна ялинка» та інші символи західного Різдва. Єдиною відмінністю від католицьких поштівок було надруковане різдвяне привітання російською мовою.[15]

Дід Мороз на радянських листівках уперше з'явився 1943[30], а з 1950-х рр. став майже обов'язковим персонажем. Поштівки тієї доби мали виконувати агітаційно-пропагандистську функцію. На них прославлялись досягнення Радянського Союзу. А Дід Мороз малювався як активний учасник державного й громадського життя: він захищає країну від німецьких окупантів, літає в космос, будує Байкало-Амурську магістраль, працює на ЕОМ, готується до Олімпіади. За М. Хрущова випускались листівки, присвячені освоєнню цілини, які після його усунення масово вилучались з поштових відділень.

Дід Мороз за межами Росії[ред.ред. код]

Дід Мороз і Снігурка в Біловезькій пущі. Білорусь, 2004 р.
Дід Мороз, непритаманний місцевим різдвяним традиціям, зумів поширити свій вплив на Східну Європу. Берлін, 1976 р.

Дід Мороз, непритаманний місцевим різдвяним традиціям, зумів поширити свій вплив на Східну Європу в межах соціалістичного табору.

Колишній Радянський Союз[ред.ред. код]

Українські етнографи Олекса Воропай, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса, Іван Франко, Володимир Шухевич та інші у своїх дослідженнях не згадують Діда Мороза, як різдвяного чи новорічного дарувальника. Персонаж в Україну прийшов з Росії у першій половині ХХ ст.

У народному фольклорі білорусів, як й інших східнослов’янських народів, різдвяний дарувальник Дзед Мароз не зустрічався. Однак за радянську добу він тут дуже добре прижився. А 2003 року в Біловезькій пущі навіть була заснована його офіційна резиденція.

У Вірменії Дід Мороз відомий як Ձմեռ Պապ (Дзмер Пап), тобто Зимовий Дід.

Колишній соціалістичний табір[ред.ред. код]

У колишніх югославських республіках (Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Чорногорія) новорічним дарувальником виступає відповідно босн. Djed Mraz, мак. Дедо Мраз, серб. Деда Мраз, словен. Dedek Mraz.

У Словенії Дід Мороз трансформувався у Dedek Mraz, худорлявого чоловіка в сірому шкіряному пальто, з хутром всередині й хутряній шапці. Таким його зобразив словенський художник Максим Гаспарі. За легендою, Дедек Мраз спочатку жив у Сибіру, але після охолодження стосунків між Югославією та СРСР його поселили на найвищій югославській горі Триглав.

У Болгарії Дядо Мраз (Дід Мороз), який потрапив із Росії, панував до 1989 року.

Не уникнула впливу і НДР, у якій з'явився Väterchen Frostнім. — Дід Мороз), щоправда забутий після виходу Східної Німеччини із соціалістичного блока.

У Польщі також була зроблена спроба насадити російського Діда Мороза (Dziadek Mróz).

У соціалістичній Румунії було офіційно заборонене святкування Різдва. Румунського Різдвяного Діда (Moş Crăciun) замінили на російського Діда Мороза (Moş Gerilă).

У Чехії та Словаччині під впливом російської культури народився нетрадиційний персонаж Mrazík або dědo Mráz.

Боротьба з різдвяно-новорічними персонажами[ред.ред. код]

Час від часу новорічно-різдвяні дарувальники зазнавали численних нападок. У XVI ст. Лютеранська реформація скасувала шанування святих, у тому числі й день пам'яті Святого Миколая. Відтак протестанти заборонили шанувати святителя. З американським Сантою ведеться боротьба в Росії, розпочата ще радянською владою у 1940-х роках.[31] Радянська влада, викорінюючи культ Святого Миколая, сприяла зміцненню позицій Діда Мороза. Щоправда, на рубежі ХХ-XXI ст. у східноєвропейських країнах почали відмовлятися від цього новорічного персонажу на користь місцевих традицій.

Заміна різдвяних традицій соціалістичними[ред.ред. код]

Більшовицька пропаганда проти Діда Мороза в газеті «Пролетарська правда», 25 грудня 1928 року

Під час антирелігійної кампанії у СРСР у 1920-х роках Різдво з радянського календаря викреслили, а Дід Мороз, який спочатку розглядався як релігійний персонаж, заборонили. Газети лайливо звали персонажа «релігійним мотлохом» та знаряддям пропаганди експлуататорських класів. До цькування різдвяних персонажів долучились радянські письменники і поети:

Под «Рождество Христово» в обед
Старорежимный елочный дед
С длинной-предлинной такой бородой
Вылитый сказочный «дед-мороз»
С елкой под мышкой саночки вез,
Санки с ребенком годочков пяти.
Советского тут ничего не найти! (Дем'ян Бєдний)[32]

В інструкціях з антирелігійної пропаганди ставились вимоги боротьби як з Дідом Морозом, так і з ялинкою:

Дітей обманюють, що подарунки їм приніс Дід Мороз. Релігійність дітей починається саме з ялинки. Панівні експлуататорські класи користуються «милою» ялинкою і «добрим» Дідом Морозом ще й для того, щоб зробити з трудящих слухняних і терплячих слуг капіталу.[33]

Викорененню підлягав культ Святого Миколая. 1928 року він був оголошений «союзником попа й куркуля»[34].

Це продовжувалось вісім років, проте кампанія проти різдвяних свят провалилася.[35][16] Натомість радянська влада вирішила адаптувати релігійні символи до соціалістичних реалій. 1935 року дозволили ялинку, як символ Нового року, а не Різдва[36], а 1937 року — світського Діда Мороза замість різдвяного Святого Миколая.

Витіснення Діда Мороза[ред.ред. код]

Дід Мороз з косою — як символ радянської окупації в Чехословаччині. (Музей комунізму у Празі).

Із розпадом Радянського Союзу в колишніх соціалістичних країнах розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій і витиснення Діда Мороза як пережиток радянської доби.

У Хорватії Djed Mraz був затаврований як комуністичний персонаж, якого мав замінити Djed Božićnjak (Різдвяний Дід). Цьому сприяла потужна кампанія у мас-медіа. Однак, як і в Україні, в Хорватії остаточно не сформувався єдиний новорічно-різдвяний дарувальник. З 1999 року імена Djed Mraz і Djed Božićnjak стали майже синонімами. Останнім часом діти також чекають дарунки 6 грудня від Святого Миколая (Sveti Nikola). Відомий тут Крампус, який карає нечемних дітлахів. Водночас у деяких релігійних родинах стверджують, що лише від Ісуса (Isusek, mali Isus) треба очікувати дарунки на Різдво.

У Словенії після падіння комуністичного режиму на початку 1990-х рр. повернулись традиційні словенські дарувальники — Miklavž (Святий Миколай) і Božiček («Різдвяна людина»), а в деяких районах Словенії також Jezušček (Ісусик). Останнім часом відбувається мішанина образів, відтак на святкових заходах з'являються персонажі й Діда Мороза, і Святого Миколая, і навіть Санта Клауса.[37][38]

У Болгарії також відродили власного персонажа — Дяда Коледа.

У Польщі російський Дід Мороз (Dziadek Mróz) ніколи не набув популярності. Після падіння комуністичного режиму Дід Мороз повністю зник з польських земель. Натомість традиційним зимовим персонажем залишається Święty Mikołaj.[39]

У Румунії після 1989 року традиційний персонаж Moş Crăciun витіснив чужинця Діда Мороза[40][41]

Таку ж долю спіткав Mrazík або děda Mráz у Чехії та Словаччині, який відступив під тиском традиційного дарувальника — Єжішека (чеськ. Ježíšek).

2012 року було заборонено згадувати про Діда Мороза та Снігурку на узбецькому телебаченні. В умовах відродження ісламської культури ці персонажі оголошені небажаними іноземцями. За визнанням одного тележурналіста, їм заборонили показувати в новорічних сюжетах Діда Мороза та його супутницю. Щодо ялинки, то про неї теж не слід згадувати. Проте вона може з'являтись на телеекранах лише на задньому плані.

«В усіх телепрограмах можна тільки відзначити, що наближається Новий рік і все. Ми не повинні згадувати також про Різдво. Наше начальство каже, що це важливо, щоб захистити нашу узбецьку культуру від іноземного впливу».[42]

2012 року головний муфтій Таджикистану закликав правовірних мусульман відмовитись від святкування європейського Нового року, який суперечить ісламським канонам і таджицьким традиціям. Того ж року юрма молодиків з криками: «Ти — невірний» убила людину, одягнену в костюм Діда Мороза.[43] У грудні 2013 року комітет з телерадіомовлення Таджикистану ухвалив рішення про трансляцію новорічних програм без ялинки, Діда Мороза й Снігурки — «казкових персонажів, які не мають прямого відношення до національних традицій» країни.[44]

Дід Мороз й Україна[ред.ред. код]

«З Новим роком!» Українська поштова марка. 2011
«Вестернізація» Діда Мороза. Луганськ, 2011 р.

У 18191930-х роках москвофільство сприяло поширенню серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття російської культури. Прибічники панросійських ідей утверджували думку про національно-культурну єдність з Росією. Зрештою, це вплинуло і на різдвяні запозичення. Саме цією течією до Західної України був занесений Дід Мороз.[Джерело?] 1924 року львівський часопис «Молода Україна» (під редакцією Михайла Таранька) на своїх шпальтах надрукував сучасну казку-п’єсу, в якій є персонаж Діда Мороза:

Дід-Мороз (кладе руки):

Ми ріжних подарунків діткам надаємо
І одіжи, й ласощів й їжі.[45]

Натомість етнографи не виявили в народному фольклорі Діда Мороза, як різдвяного дарувальника. А галичани на початку ХХІ ст. все активніше відкидають персонаж, як один із символів радянської доби.[46]

На сході й півдні України та в Києві Дід Мороз залишався найпопулярнішим новорічним героєм місцевих дітей.

ЗМІ все частіше напередодні Різдва приділяють увагу традиційно українському персонажу — Святому Миколаю. Періодично проводяться опитування, як наприклад, «хто для українців рідніший: Дід Мороз чи Святий Миколай?» Цією тематикою цікавляться навіть іноземні мас-медіа, зокрема BBC.[47][48][49][50]

Остаточно невизначеним виявився й день отримання подарунків. Як і раніше, найбільш визнаним таким днем залишається Новий рік. Але в деяких регіонах України, переважно в західних і центральних, а також у православних і греко-католицьких громадах радісна подія для дітей відбувається на Різдво або в ніч проти 19 грудня (День святого Миколая)

2012 року у Львові відбулась акція «Святий Миколай проти Діда Мороза», мета якого пропаганда традиційно українського різдвяного дарувальника.[51]

Зрештою, у вересні 2014 року КМДА визначила новорічні свята 2015 року в Києві провести на Софіївській площі, на якій встановили головну ялинку країни, ярмаркові будиночки та облаштували резиденцію Святого Миколая.[52] 19 грудня на День святого Миколая саме Святитель, а не Дід Мороз привітав дітей зі святом.[53][54] Подібні заходи без Діда Мороза запланували в парках «Перемога», «Партизанської слави», Центральному парку і на різдвяному ярмарку на Троїцькій площі, біля НСК «Олімпійський».

З 20 грудня 2014 року від будівлі КМДА (вул. Хрещатик, 36) проводиться традиційний парад-забіг волонтерів — помічників Святого Миколая.[55] 2014 року в ньому взяли участь близько 600 осіб.[56][57], а 2015 — 564 учасників. Отримані кошти від заходу пішли на закупівлю постільної білизни для центра соціальної реабілітації дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки «Смарагдове місто» з міста Святогірськ.[58]

Анекдоти про Діда Мороза[ред.ред. код]

Дід Мороз є одним із героїв численних анекдотів. У них переважно обігрується тема новорічних подарунків, бажань, дитячого новорічного ранку, постійно п'яного стану Діда Мороза, розбещеності Снігурки тощо.

Різдвяно-новорічні персонажі в різних країнах[ред.ред. код]

Мультиплікаційний образ Діда Мороза[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Дед Мороз и Снегурочка
  2. а б Елена Душечкина. Дед Мороз и Снегурочка// Отечественные записки. — М.: 2003. — № 1.
  3. Одоевский В. Ф. Пёстрые сказки; Сказки дедушки Иринея. — Москва: Художественная литература, 1993. — С. 150-159
  4. Офіційний сайт російського Діда Мороза
  5. Поместье белорусского Деда Мороза
  6. Резиденція Діда Мороза на Рівненщині.
  7. а б Мифы народов мира: В 2 т. / Гл. ред. С. А. Токарев. — 2-е изд. — Москва: Сов. энцикл., 1987. — Т. 2. — С. 176.
  8. С. И. Р. Рождество в Англии // Русская речь. — 1909. — № 354. — 25 дек. С. 3.
  9. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — Т. І. — С. 38.
  10. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — Т. І. — С. 69-72.
  11. Жарникова С. В. Исторические корни образа Деда Мороза на Русском Севере
  12. Климент Кларк Мур. Різдвяний гість/ Переклад І. В. Форостюк
  13. Clement Clarke Moore. A Visit from St. Nicholas
  14. Володимир Петрук. Велика Скіфія-Україна. — Київ, 2001
  15. а б в Брет-Гарт Ф. Рождественская ночь // Рождественская звезда. М., 1914.
  16. а б в Дід Мороз вісім років був «религиозным хламом» — Факти & Міфи — Web-журнал «Інтелектус» — «Патентбюро»
  17. Илюшин А. А. Геронтофильские мотивы русской поэзии // Комментарии. 1995. М., 1995. № 4. С. 20.
  18. Подарок детям на елку. Берлин, 1870.
  19. Мамин-Сибиряк Д. Н. Собр. соч: В 6 т. М., 1981. Т. 6. С. 585—586.
  20. Сальников А. Н. Сказка о двух елях. СПб., 1888.
  21. Алексеев-Яковлев А. Я. Воспоминания / Публ. К. Кумпан и А. Конечного // Europa Orientalis. 1997. № 2. С. 85.
  22. Мультфільм «Дед Мороз и серый волк» (1937) на Youtube
  23. а б Дед Мороз всея Руси
  24. Новый год 1936—2006.
  25. Летоисчесление от Деда Мороза
  26. Олександр Хвиля зіграв козака Чуба у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки», Морозко («Морозко»). Роман Філіппов виконав роль Євгена Миколайовича Лодижинського з «Діамантової руки», відомого фразою «Будете у нас на Колимі», Ніколи Пітерського («Джентльмени удачі») та ін.
  27. Какая страна, такая и ёлка
  28. Дед Мороз и серый волк (1937)
  29. С. Лесков. Дед Мороз и клаустрофобія // Известия науки. — 2006. — 28.12.
  30. Образцы старых новогодних открыток.
  31. Отличия Деда Мороза от вражеского Санта Клауса
  32. Бедный Демьян. Рождественская картина. Бытовая // Правда. — 1928. — № 302. — 30 декабря. Инцертов Н. Рождество на службе эксплуататоров. Чему учит сказание о Рождестве. М., 1928. — С. 38.
  33. Материалы к антирелигиозной пропаганде в рождественские дни. — М., 1927.
  34. Karen Petrone, Life Has Become More Joyous, Comrades: Celebrations in the Time of Stalin, Indiana University Press, 200, ISBN 0-253-33768-2, Google Print, p.85
  35. Як Діда Мороза в СРСР заборонили, дозволили і внучкою нагородили?
  36. «Дідух» чи «ялинка»?
  37. Dedek Mraz, Miklavž in Božiček
  38. Kerry Kubilius. Slovenia's Christmas Traditions: Christmas in Slovenia
  39. Dziadek Mróz проти Святого Миколая
  40. Amintiri cu Moş Gerilă
  41. The Scent of Christmas in Romania, Dec 2006 by Magdalena Chitic
  42. Rustam Qobil. Father Christmas off air in Uzbekistan. BBC news. — 2012. — 25 грудня.
  43. Под Новый год в Таджикистане убили «Деда Мороза». ВВС Россия. 2012-01-02. Архів оригіналу за 2014-01-04. Процитовано 2013-12-16. 
  44. Tajikistan: No 'Father Christmas' for TV viewers. BBC news. 2013-12-12. Архів оригіналу за 2014-01-04. Процитовано 2013-12-16. 
  45. Львівський альманах «Молода Україна», 1924 рік
  46. Радянський Дід мороз на Галичині не прижився (1 січня, 2013)
  47. Хто, якщо не Дід Мороз? Українці обирають. BBC news. 30 грудня 2011 p.
  48. Хто для українців рідніший: Дід Мороз чи все-таки Святий Миколай? (за матеріалами української вікіпедії)
  49. Микола Чудотворець — праобраз Діда Мороза. 19 грудня 2011 (за матеріалами української вікіпедії)
  50. Хто, якщо не Дід Мороз? Українці обирають. BBC news. 30 грудня 2011 p.
  51. У Львові побилися Святий Миколай та Дід Мороз // gazeta.ua. — 2012. — 19.12.
  52. Головну ялинку країни цього року встановлять на Софійській площі. — 2014. — 15.09.
  53. Зимові свята по-українськи. — 2014. — 22.11.
  54. Новий рік у Києві святкуватимуть на Софійській площі — мерія
  55. Забіг Святого Миколая
  56. Новий рік 2015 у Києві відзначать відразу за 2 роки. — 2014. — 17.11.
  57. У Києві відбувся забіг «Святих Миколаїв». — 2014. — 20.12.
  58. У Києві відбувся «Забіг Cвятого Миколая-2015»

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Юліта Ран. Дід Мороз і всі, всі, всі… Енциклопедія дідів морозів. — Київ: Весна, 2011. ISBN 978-966-2521-15-3
  • Володимир Петрук. Велика Скіфія-Оукраїна. — Київ: Спалах, 2001. ISBN 966-512-126-Х
  • Воропай О . Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — Т. І.
  • Аничков Е .В . Микола угодник и св. Миколай. Опытъ литературной критики в области народныхъ сказокъ и пѣсенъ. — СПб., 1892.
  • Костомаров Н . Славянская міфологія. — К., 1847.
  • Чубинский П .П . Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край, снаряж. ИРГО. Юго-запад. Отдел.
  • Материалы и изследов., собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ. — СПб: Народный дневникъ, 1889. — Т. ІІІ.
  • Шейн П .В . Материалы для изучения быта и языка русского населения северо-западного края. — Т. І-ІІІ. — Спб., 1887—1902.
  • «Santa's Elves in Alaskan Town Reply to Letters». AOL News. Dec. 9, 2006.
  • Barnard, Eunice Fuller. «Santa Claus Claimed as a Real New Yorker.» New York Times. December, 19, 1926.
  • Baum, L. Frank. The Life and Adventures of Santa Claus. 1902; reprint, New York: Penguin, 1986. ISBN 0-451-52064-5
  • Belk, Russel W. «A Child's Christmas in America: Santa Claus as Deity, Consumption as Religion.» Journal of American Culture, 10, no. 1 (Spring 1987), pp. 87-100.
  • Clar, Mimi. «Attack on Santa Claus.» Western Folklore, 18, no. 4 (October 1959), p. 337.
  • Clark, Cindy Dell. Flights of Fancy, Leaps of Faith: Children's Myths in Contemporary America. Chicago: University of Chicago Press, 1995. ISBN 0-226-10778-7
  • Dini, Paul. Jingle Belle various issues
  • Flynn, Tom. The Trouble with Christmas. Buffalo, N.Y.: Prometheus Books, 1993. ISBN 0-87975-848-1
  • Horowitz, Joseph. Classical Music in America: A History of Its Rise and Fall. New York: W. W. Norton, 2005. ISBN 0-393-05717-8
  • «Is There a Santa Claus?» New York Sun. September 21, 1897.
  • King, Josiah. The Examination and Tryal of Old Father Christmas; Together with his Clearing by the Jury . . . London: Charles Brome, 1686. Full text available here
  • Lalumia, Christine. «The restrained restoration of Christmas». In the Ten Ages of Christmas from the BBC website.
  • Moore, Clement Clarke. «A Visit from St. Nicholas.» Troy (N.Y.) Sentinel. December 23, 1823.
  • Nissenbaum, Stephen. The Battle for Christmas. New York: Alfred A. Knopf, 1996. ISBN 0-679-74038-4
  • Otnes, Cele, Kyungseung Kim, and Young Chan Kim. «Yes, Virginia, There is a Gender Difference: Analyzing Children's Requests to Santa Claus.» Journal of Popular Culture, 28, no. 1 (Summer 1994), pp. 17-29.
  • Ott, Jonathan. Pharmacotheon: Entheogenic Drugs, Their Plant Sources and History. Kennewick, Wash.: Natural Products Company, 1993. ISBN 0-9614234-9-8
  • Plath, David W. «The Japanese Popular Christmas: Coping with Modernity.» American Journal of Folklore, 76, no. 302 (October-December 1963), pp. 309-317.
  • Quinn, Seabury. Roads. 1948; facsimile reprint, Mohegan Lake, N.Y.: Red Jacket Press, 2005. ISBN 0-9748895-8-X
  • «St. Nicholas of Myra» in the Catholic Encyclopedia at NewAdvent.org.
  • Sedaris, David. The Santaland Diaries and Seasons Greetings: Two Plays. New York: Dramatists Play Service, 1998. ISBN 0-8222-1631-0
  • Shenkman, Richard. Legends, Lies, and Cherished Myths of American History. New York: HarperCollins, 1988. ISBN 0-06-097261-0
  • Siefker, Phyllis. Santa Claus, Last of the Wild Men: The Origins and Evolution of Saint Nicholas, Spanning 50,000 Years. Jefferson, N.C.: McFarland, 1996. ISBN 0-7864-0246-6
  • Twitchell, James B. Twenty Ads that Shook the World. New York: Crown Publishers, 2000. ISBN 0-609-60563-1