Литвин Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Литвин Василь Степанович
рос. Василий Степанович Литвин
Народився 4 червня 1941(1941-06-04)
Веснянка, Добровеличківський район, Кіровоград. обл., Українська РСР, СРСР
Помер 7 квітня 2017(2017-04-07) (75 років)
Київ, Україна
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність мистецтвознавець
Нагороди
Заслужений артист України Народний артист України
Орден «За заслуги» III ступеня
Литвин Василь.jpg

Васи́ль Степа́нович Литви́н (4 червня 1941, с. Федорівка, нині Веснянка, Добровеличківського району, Кіровоградської області[1] — 7 квітня 2017, Київ[1]) — народний артист України, голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І. Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т. Г. Шевченка. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва. Дружина — поетеса Антоніна Литвин.

Життєпис[ред. | ред. код]

Перші уроки гри на бандурі одержав від Михайла Івановича Білошапки, керівника художньої самодіяльності ткацької фабрики в м. Кролевці.

1961 року вступив до Київського музичного училища по класу бандури (викладач А. Омельченко). Та в 1964, не закінчивши ІІІ курсу, змушений був, через складні матеріальні умови, залишити навчання і став працювати у Чернігівській та Тернопільській філармоніях. З 1966 по 1968 перебував на військовій службі. Після мобілізації працював у клубі с. Іванків Бориспільського району Київської області. Був солістом оркестру українських народних інструментів Музично-хорового товариства УРСР. Часто виступав у концертах сам та дуетом з братом Миколою.

У репертуарі твори українських композиторів, класиків, але переважали давні українські народні пісні, серед них: «Ой не пугай пугаченьку», «Про Супруна», «Про Морозенка», лемківська пісня «Будь здорова землице», «Гей браття, опришки», «Кров людськая не водиця» муз. П. Майбороди та ін. Автор власних творів «Вітер віє — поле мріє», «Вийшов місяць і зоря», «Дума про матір» на сл. Б. Олійника, «Народе мій» (Вступ до поеми «Мойсей» Івана Франка), «Чародійна кобзо» на сл. А. Литвина, «Посланіє» на сл. Т. Шевченка, «Рятуйте, люди пісню» "на сл. П. Перебийноса, уривок із Слова про Ігорів похід — «Стогін Русі», а також на сл. О. Бердника, П. Воронька.

Василь Степанович та Антоніна Іванівна — автори проекту «Школа майбутніх Батьків-Матерів» спрямована на виховання молоді як майбутніх Батьків-Матерів. Детальніше про цю програму можна ознайомитись на сторінці ВГО «Доля».

Помер 7 квітня 2017 року в Києві.[1] Похований в селі Гребені, що на Київщині[2].

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Ю. С. Гуренко. Литвин Василь Степанович. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.. Процитовано 14.07.2018. 
  2. Завтра на Київщині прощатимуться з велетом українського духу, кобзарем Василем Литвином. «Peolple.in». Процитовано 9 квітня 2017.