Лучкай Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Михайлович Лучкай
Народився 19 листопада 1789(1789-11-19)
Великі Лучки, Закарпаття
Помер 3 грудня 1843(1843-12-03) (54 роки)
Ужгород, Україна
Громадянство (підданство) Flag of Hungary (1915-1918, 1919-1946).svg Угорське королівство
Ім'я при народженні Михайло Михайлович Поп
Діяльність мовознавець, фольклорист, історик
Латиномовна «Grammatica slavo-ruthena» (укр. «Граматика слов’яно-руська») М. Лучкая, 1830 р. Перевидана у Києві українською мовою 1989 р.

Лучкай Михайло Михайлович (лат. Michaelis Lutskay; справжнє прізвище — Поп; 19 листопада 1789, Великі Лучки — 3 грудня 1843, Ужгород) — український закарпатський мовознавець, фольклорист та історик. Парох Ужгородського Свято-Преображенського храму (18261829, 18311843).

Біографія[ред.ред. код]

Михайло Лучкай народився 19 листопада 1789 року у Великих Лучках на Мукачівщині, в колишній Березькій жупі (комітаті) (тепер Закарпатська область України), у сім'ї багатодітного греко-католицького священика Михайла Попа. Михайло був старшим і мав чотирьох сестер (Марія, Катерина, Анна, Пелагія) та брата (Іван).

Початкову освіту отримав у рідному селі, потім навчався в Другетівській гімназії в Ужгороді. У 1812 році закінчив філософські студії у гімназії Великого Варадину (тепер — Румунія). Продовжив освіту в греко-католицькій семінарії (конквіті) Святої Варвари у Відні (18121816), відвідував лекції в університеті. Був учнем відомих славістів В. Копітара та Й. Добровського.

Протягом 18161817 років — священик у рідному селі Великих Лучках, в 18171827 роках Лучкай — бібліотекар, архіваріус та керівник консисторії Мукачівського єпархіального управління, директор міської школи в Ужгороді. У 1826 році прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Алексія Повчі, і його було призначено парохом Ужгородського Свято-Преображенського храму. Завдяки сприянню отця Івана Фогарашія, 28 липня 1829 року Михайло Лучкай виїхав до Італії, де був придворним парохом герцога Карла Людовика Бурбона в місті Лукка разом із дяками В. Талапковичем та І. Микуличем. В Італії о. Михайло захопився вивченням архівних матеріалів та філологією. Як наслідок його праці — видання «Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом» (Буда, 1830).

У 1830 році повернувся до Закарпаття, де до кінця життя був священиком в Ужгороді (на Цегельні, парохом Ужгородського Свято-Преображенського храму, 18311843 роки); служачи тривалий час єпархіальним шкільним референтом, сприяв заснуванню та впорядкування парафіальних шкіл на території єпархії.

Помер Михайло Лучкай 3 грудня 1843 р. Похований на території Преображенського храму у капличці.

Творча і видавнича діяльність[ред.ред. код]

У 1830 Михайло Лучкай видав, у м. Буда «Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом» (написана і видана латиною) — першу на Закарпатті українську граматику з широким використанням народної розмовної мови та фольклору[1]. Сучасники високо оцінили працю вченого. Члени галицького гуртка «Руська трійця» Я. Головацький, М. Шашкевич та І. Вагилевич глибоко поважали автора граматики і вважали його працю найкращою з-поміж усіх, створених на західноукраїнських землях.

Будучи провідником русинських ідей, Лучкай завжди виступав проти шовіністичної політики угорського уряду, спрямованої на денаціоналізацію українського населення Закарпаття, відзначав кровну спорідненість закарпатських українців з українцями інших західноукраїнських земель та Наддніпрянщини.

У 1831 році Михайло Лучкай видав «Церковні бесіди на всі неділі року».

Твором, який уславив ім'я Михайла Лучкая, стала написана латиною шеститомна «Історія карпатських русинів» (було видано тільки два томи). Для її написання ним були використані архівні матеріали Мукачівської греко-католицької єпархії, літописи та тогочасна і давня література. У цій праці він довів автохтонний (місцевого походження) характер русинського населення Закарпаття, які заселили цей край задовго до приходу угорців. За мовою і культурою карпатські русини тотожні зі своїми братами-українцями за Карпатами. Перші чотири томи у перекладі українською мовою опубліковано у Пряшеві в «Науковому збірнику Музею української культури» у Свиднику (18831891). Тривалий час праця зберігалася у бібліотеці Ужгородського національного університету. З 1999 р., видання «Історії…» здійснює ужгородське видавництво «Закарпаття».

Наукові праці[ред.ред. код]

  • Лучкай, Михайло Михайлович. Історія карпатських русинів церковна і світська (давня і нова аж по наш час) написана на матеріалі достовірних авторів, королівських грамот та архівних документів Мукачівської Єпархії Михайлом Лучкаєм, придворним настоятелем храму п. д. м. в італійському м. Лукка, ужгородським священиком, перед тим єпархіальним секретарем [Текст] : — У 6 т. / М. М. Лучкай. — Ужгород: Ужгородський держ. ун-т, 1999 . — (Письменство Закарпаття).
    • Т. 1 : Від найдавніших часів до приходу мадярів у Язигію та Дакію. — Ужгород: [б. в.], 1999. — 197 с. — ISBN 996-7703-06-1.
    • Т. 2 : Містить в собі статус цих країв від приходу мадярів по 1690 рік. — [Б. м.]: [б. в.], 2000. — 388 с.: іл. — ISBN 996-7703-07-Х. — ISBN 996-7703-06-1.
    • Т. 3 : / пер. з латин. А. М. Ігнат ; дешифрування рукоп. Ю. М. Сак ; голова редкол. Е. В. Швед. — [Б. м.]: [б. в.], 2002. — 323 с. — ISBN 996-7703-07-X. — ISBN 996-7703-06-1. — ISBN 996-7703-46-0.
    • Т. 4 : [Б. м.]: [б. в.], 2003. — 326 с. — ISBN 996-7703-07-Х. — ISBN 996-7703-06-1. — ISBN 996-7703-46-0. — ISBN 996-7703-60-6.
    • Т. 5 : Історія Мукачівської єпархії, укладена Іваном Пастелієм, старшим настоятелем Мукачівського капітулу, а видана Михайлом Лучкаєм, луккським придворним настоятелем / пер. з нім. М. І. Зимомря ; дешифр. рукопису, пер. з лат. М. В. Орос ; гол. редкол. Е. В. Швед. — Ужгород: [б. в.], 2004. — 251 c. — ISBN 996-7703-06-1. — ISBN 996-7703-07-X. — ISBN 996-7703-46-0. — ISBN 996-7703-60-6. — ISBN 966-7703-76-2.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]