Наддніпрянська Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Умовні межі Наддніпрянщини

Наддніпря́нська Украї́на, також Наддніпря́нщина, Придніпрянщина, Придніпров'я, Середнє Подніпро́в'я в т.ч. як Задніпров’я — історично-географічна частина України, яка початково включала в себе центральні і північні області України з центром в Києві, себто лишень Середню Наддніпрянщину. Давній український географічний та історичний край. Визначається долиною річки Дніпро. Антропологічно переважно належить до центральноукраїнської області, окрім Нижньої Наддніпрянщини де певною мірою присутній вплив іранського компоненту[1].

Займає землі по ліву і праву сторони Дніпра, що лежать в безпосередній долині Дніпра і долинах (басейни стоку) малих і середніх річок-притоків Дніпра, а також наближені землі великих приток (Прип'ять, Десна).Розділяється на Верхню, Середню та Нижню Наддніпрянщину.

Також термінами «Наддніпрянська Україна», «Наддніпрянщина» або «Велика Україна» позначали схід і центр України загалом, що були під владою Російської імперії, а пізніше УРСР — на противагу заходу України, що перебував під Австро-Угорщиною, Польщею та іншими державами.[2]

Розмежування українських земель XIX ст. і Наддніпрянська Україна[ред. | ред. код]

Розмежування (старо)руських, козачих, військових і гетьманських, українських земель між Російським та Австрійським господарствами (імперіями) протягом півтора століть зумовило засадничий, в т.ч. світоглядний поділ Старої, Святої Русі і Рідної України сучасного українства на Західну, Польську і Латинську, Німецьку та Австрійську і Козацьку та Російську, Наддніпрянську Україну. Тобто назва «Наддніпрянщина» була поширена в літературній і науковій мові на всі українські терени в складі Російської імперії (крім Криму, Таврійської губернії та Кубані, Кубанської військової області). В Австрійській імперії були Галичина, Буковина, Закарпаття — складові частини майбутньої ЗУНР і західних областей сучасного Українського народного господарства. Такий принциповий поділ уживався й за часів УНР. Злука двох господарств в одне, Наддніпрянської Великої та Західної України була проголошена 22 січня 1919 року.

Верхня Наддніпрянщина[ред. | ред. код]

Верхня Наддніпрянщина — долина Дніпра від витоків до гирла Десни. На українській частині території Верхня Наддніпрянщина входить до складу частково Чернігівської і Київської областей і межує на заході з Західним Поліссям (Волинь) і на сході — Подесення, Східне Полісся (Чернігівщина і Сіверщина). Територія Верхньої Наддніпрянщини також займає майже всю східну частину Білорусі і Смоленщину в Росії.

Середня Наддніпрянщина[ред. | ред. код]

Українці в межах Наддніпрянщини
За антропологічними зонами

Середня Наддніпрянщина — долина Дніпра від гирла Десни до острова Хортиця (кінець Дніпровських порогів). Включає території як Ліво так і Правобережжя. Регіону належать південні райони Київщини й Чернігівщини, Полтавщина, північні райони Кіровоградщини, Черкащина та північно-західні райони Дніпропетровщини. Це територія, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців та котра завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України. Здавна ці терени були густо заселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі ґрунти, повноводі річки. Край зміцнів після подій кінця XVII — поч. XVIII ст. (відколи населення Правого берегу було переселено на Лівобережжя) й поступово взяв участь в колонізації Нижньої Наддніпрянщини, Південної України та Кубані.

На заході межує з Поділлям, на сході — з Слобожанщиною.

Наддніпрянщина здавна відзначалася багатством тканих виробів: килимів та ряден. Традиційними тут були й розписні скрині, в яких зберігали святковий одяг та цінні речі. На Київщині, Полтавщині, Черкащині широко побутував настінний розпис, який робився спочатку мінеральними та рослинними барвниками, а з початку XX ст. використовувались анілінові барвники фабричного виробництва. Орнаментами підкреслювались деталі та виступи печі: призьба, припічок, лежанка, комин. Дерев'яні деталі інтер'єру часто прикрашалися різьбленням, особливо сволок. На сволоках найчастіше вирізьблювалися обереги у вигляді хрестів та сварґи — сонячного знаку, котрий сприяв добробуту родини і оберігав хату від нечистої сили[3].

Нижня Наддніпрянщина[ред. | ред. код]

Нижня Наддніпрянщина — долина Дніпра від острова Хортиця до Дніпровського лимана. Займає частку території Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської і частково Донецької областей.[4] На заході межує з Північним Причорномор'ям, на сході — з Приазов'ям і Кримом.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Антропологічний склад українського народу за Дяченком. Архів оригіналу за 20 квітня 2013. Процитовано 14 березня 2017. 
  2. Я. В. Вер­ме­нич. Наддніпрянська Україна, Наддніпрянщина, Придніпров'я, Подніпров'я Архівована копія. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 30 вересня 2016.  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 156. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  3. Галина Лозко «Українське народознавство». Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 17 листопада 2013. 
  4. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Літературно-художнє видання. Укладач Віктор Антонович Чабаненко / Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1990, тираж 150 000.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]