Ліннея північна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ліннея)
Перейти до: навігація, пошук
Ліннея північна
Linnaea borealis (1).jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Черсакоцвіті (Dipsacales)
Родина: Ліннеєві (Linnaeaceae)
Рід: Ліннея (Linnaea)
Вид: Ліннея північна
Біноміальна назва
Linnaea borealis
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Linnaea
IPNI: 6095-1
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Linnaea borealis

Лінне́я півні́чна (Linnaea borealis)[1] — багаторічна рослина, названа на честь видатного шведського ботаніка Карла Ліннея, єдиний представник монотипового роду Ліннея. Раніше вид включали до родини Жимолостевих, нині виділяють в особливу родину Ліннеєвих. Релікт льодовикового періоду, занесений до Червоних книг України і Польщі,[2] Червоного списку Великої Британії. Малопоширена лікарська й декоративна рослина.

Назва[ред.ред. код]

Рід названий на честь Карла Ліннея голландським ботаніком Яном Гроновіусом (англ. Jan Frederik Gronovius). У літературі іноді необґрунтовано стверджується, ніби Лінней назвав цю рослину на честь самого себе; наприклад, тут.[3]

До виділення в окремий рід рослина називалася Campanula serpyllifolia (дзвоники чебрецелисті).[4]

Опис[ред.ред. код]

Вегетативний пагін
Квіти

Вічнозелений півкущик з лежачими вкоріненими дерев'яніючими стеблами, хамефіт. Лежачі пагони ниткоподібні, завтовшки 2-3 мм, над ними підіймаються вертикальні пагони двох типів: вегетативні заввишки 4-6 см та генеративні заввишки 5-15 см. Первинний корінь швидко відмирає, його замінюють вторинні корінці, які відростають від вузлів лежачих пагонів. Листки дрібні, шкірясті, темно-зелені, круглі або еліптичні, розміщені попарно на стеблі.

Генеративний пагін зазвичай несе дві біло-рожеві, запашні квітки, спрямованими в різні боки. Зрідка квітки можуть розташовуватися поодинці або по 3-4 штуки. Чашолистків 5, вони ланцетні, опушені, завдовжки до 2 мм. Віночок зрослопелюстковий, дзвоникуватий. Плід — жовта куляста сім'янка завдовжки до 3 мм.

Число хромосом 2n = 32.[5]

Квітне у липні-серпні. Плодоносить у серпні-вересні. Розмножується вегетативно і насінням.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал виду надзвичайно широкий і охоплює практично усю північну частину Євразії — від Шотландії та Скандинавії на заході до Камчатки і Сахаліну на сході — а також помірний пояс Північної Америки.

Через Україну проходить південна межа розповсюдження. Єдине ізольоване оселище ліннеї північної зафіксоване в чоногірському масиві Українських Карпат на північному макросхилі г. Пожижевської на висоті 1435–1440 м над рівнем моря.

Екологія[ред.ред. код]

Вид морозостійкий, помірно вологолюбний, віддає перевагу легкому напівзатінку. Ліннея північна зростає в тундрі, ялинових моховитих лісах, в субальпійському поясі гір, рідше — у листяних лісах. Рослина розвивається повільно: у перший рік з насінини виростають лише сім'ядолі і первинні корінці, на другому році з'являються пагони з 2-4 міжвузлями, на третьому році і в подальшому пагони щорічно подовжуються на 25-45 см.

Квіти запилюються комахами, самозапилення відбувається дуже рідко. Плоди поширюються тваринами (зоохорія). Цією рослиною живляться олені, в тайзі ліннея іноді складає 10% їх раціону. Листя ліннеї уражують личинки Metatropis rufescens ssp. linnaeae і грибок Septoria linnaeae.

Значення і статус виду[ред.ред. код]

Карл Лінней на портреті Гендріка Голландера

Рослину занесено до Червоного списку Великої Британії, Червоної книги Польщі, стан виду визнаний загрозливим в американських штатах Індіана, Меріленд, Огайо, Коннектикут, Нью-Джерсі, Род-Айленд і Теннессі.

В Україні ліннея північна охороняється у Говерлянському лісництві, розташованому в межах Карпатського національного природного парку. Становище виду на теренах України досить загрозливе. По-перше, невелика площа зростання (близько 13 тисяч особин на 11 м²) робить популяцію цієї рослини дуже уразливою перед будь-якими пошкодженнями. По-друге, в 1984 році місце зростання вже зазнало ушкоджень через лавину, яка винищила деревостан, внаслідок чого змінилися біотичні умови на ділянці. З метою збереження виду заборонено збір рослин, в тому числі і гербарних зразків, а також рекомендовано провести лавинопопереджувальні заходи.

Зрідка ліннею північну вирощують як декоративну ґрунтопокривну рослину під пологом дерев, надто американський підвид з дещо більшими, ніж у європейського, квітками. В народній медицині з неї готували напої, які вживали при болісних менструаціях, зовнішньо застосовували у вигляді припарок при головному болю і болях в суглобах.

Незважаючи на досить обмежене господарське застосування, ліннея північна досить відома через уособлення її з Карлом Ліннеєм. Вона належала до улюблених квіток цього натураліста, на кількох портретах його зображено саме з букетиками ліннеї у руці.[6] На честь цього роду названо астероїд 8898 Ліннея[7], від назви рослини походить жіноче ім'я Ліннея, поширене у скандинавських країнах.

Синоніми[ред.ред. код]

  • Linnaea borealis f. arctica Wittr.
  • Linnaea borealis var. americana (J. Forbes) Rehder
  • Linnaea borealis var. borealis
  • Linnaea borealis subsp. borealis[1]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б The Plant List. (англ.)
  2. Zbigniew Mirek, Halina Piękoś-Mirkowa, Adam Zając, Maria Zając: Vascular plants of Poland — a checklist. Krytyczna lista roślin naczyniowych Polski. IB PAN, 2002. (пол.)
  3. Ботаника. Энциклопедия «Все растения мира»: Пер. с англ. (Ред. Григорьев Д. и др.) — Könemann, 2006. — С. 533. — ISBN 3-8331-1621-8 (рос.)
  4. Ліннея північна на сайті Лондонського Ліннеївського товариства (англ.)
  5. Lucjan Rutkowski: Klucz do oznaczania roślin naczyniowych Polski niżowej. Warszawa: Wyd. Naukowe PWN, 2006. (пол.)
  6. Wielka Encyklopedia Przyrody. Rośliny kwiatowe. Warszawa: Muza SA, 1998, s. 190. (пол.)
  7. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]

Ліннея північна у Червоній книзі України. — Переглянуто 24 березня 2015.