Лінійні кораблі типу «Нассау»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лінійні кораблі класу Nassau
Großlinienschiffe Nassau-Klasse
Bundesarchiv DVM 10 Bild-23-61-23, Linienschiff "SMS Rheinland".jpg
SMS Rheinland. 1910
Служба
Тип/клас Лінійний корабель
Попередній клас Лінкори класу Deutschland
Наступний клас Лінкори класу Helgoland
Держава прапора War Ensign of Germany (1903-1918).svgНімецька імперія
На честь Провінції Пруссії
Корабельня Kaiserliche Werft[1] Вільгельмсгафен
AG Weser[2] Бремен
AG Vulcan[3], Штеттін
Germaniawerft[4], Кіль
Замовлено 4
Закладено Nassau 22. 07. 1907
Rheinland 01. 06. 1907
Posen 11. 06. 1907
Westfalen 12. 08. 1907
Спущено на воду Nassau 7. 03. 1908
Rheinland 26. 08. 1908
Posen 12. 12. 1908
Westfalen 01. 07. 1908
Переданий Nassau 01. 10. 1909
Rheinland 30. 04. 1910
Posen 31. 05. 1910
Westfalen 16. 11. 1909
Виведений зі складу флоту 5 листопада 1919
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж конструктивна 18.873 т
максимальна 20.535 т
Довжина вл 145,6 м
повна 146,1 м
Ширина 29,9 м
Осадка 8,76 м
Бронювання борт 80-300 мм
палуба 55-80 мм
каземати 160 мм
башти 90-280 мм
бойові рубки 50-400 мм
Технічні дані
Рухова установка 12 вугільно-мазутних парових котлів
3×3-циліндрові парові машини
Гвинти 3×чотирилопатеві гребні гвинти ∅ 5 м
Потужність 22.000 к.с.
макс. 26.000 — 27.000 к.с.
Швидкість 19 вузлів (35 км/год)
макс. 20 вузлів (37 км/год)
Дальність плавання 8300 мм (15.000 км) 12 вузлах (22 км/год)
Екіпаж 40 офіцерів • 968 моряків
Озброєння
Артилерія 12×280-мм SK L/45
12×150-мм SK L/45
14×88-мм SK L/45 (протикорабельні до 1916)
2×88-мм L/45 (зенітні з 1915)
Торпедно-мінне озброєння ТА ∅ 450-мм

Лінійні кораблі класу Nassau (нім. Großlinienschiffe Nassau-Klasse) — серія з чотирьох лінійних кораблів (нім. Großlinienschiffe) німецької Кайзерліхмаріне, що були першими кораблями нового класу дредно́утів (нім. Schlachtschiff). Їхнє будівництво розпочали завдяки спеціально прийнятому 1906 доповненню до закону про флот. Серія складалась з кораблів SMS «Nassau»[5], SMS «Rheinland»[6], SMS «Posen»[7], SMS «Westfalen»[8]. Кораблі отримали назви на честь історичних провінцій Пруссії.

Історія[ред. | ред. код]

Лінійні кораблі класу «Нассау» були гідною відповіддю на появу модерних британських лінкорів класу Dreadnought, маючи дещо більшу водотоннажність, кращий панцирний захист, незначно поступаючись по потужності, швидкості. У кораблях були реалізовані найновіші німецькі розробки у будівництві парових машин, котлів, артилерійських систем, протипожежних засобів, помпи. Через майже 3-річне відставання у будівництві для його пришвидшення відмовились від встановлення парових турбін, а задля потужного панцирного захисту калібр основних гармат обмежили 12×280-мм проти 10×305-мм у британського лінкору.

Імперський завод у Вільгельмсгафені виготовив парові машини потрійного розширення з циліндрами високого (960 мм), середнього (1460 мм), низького (2240 мм) тиску. Вони займали водонепроникні відсікі V (допоміжні механізми) і VI (головне машинне відділення), де кожна машина розміщувалась у окремому водонепроникному приміщенні. Кожна парова машина мала привід на свій гвинт.

У відсіках VIII, IX, ХI розміщувались 12 парових котлів Шульце з площею нагріву 5040-5076 м². У кожному відсіку вздовж бортів розміщувалось по 4 котли. Посеред розміщувалась кочегарка з двома котлами, топки яких стояли поруч. Двоциліндрові компаунд-машини на проміжній палубі приводили в дію 12 відцентрових насосів, що подавали повітря у котельні відділення. Для кращого горіння вугілля були встановлені форсунки для вприскування нафти. У шести основних бункерах і 20 захисних бункерах розміщувалось 2700 т вугілля і 180 т нафти у цистерні. На випадок пожежі захисні бункери можна було залити водою.

Вісім електрогенераторів загальною потужністю 1280 кВт забезпечували електропостачання напругою 225 В для 232 електромоторів, прожекторів тощо Для аварійного освітлення призначались акумуляторні батареї напругою 12 В.

Озброєння[ред. | ред. код]

На лінкорах встановили вежі основного калібру Drh.L. C/06 з двома модифікованими 280-мм гарматами 28cm SK L/45. Вертикальний кут обстрілу становив 6° — 20°, горизонтального 300° (для носової і кормової веж), 160° (для чотирьох бічних). Бронебійний набій вагою 302 кг при куті 20° мав дальність стрільби 18,9 км, після модернізації 20,4 км (1915). Боєзапас на одне дуло становив 75 набоїв.

Середня артилерія складалась з 12×150-мм гармат Типу 15 cm SK L/45, розміщених у казематах на батарейній палубі і розділених поздовжніми і поперечними перегородками. Вертикальний кут обстрілу становив 5° — +20°, горизонтальний 80°. Набої у 45,3 кг вистрілювали на дальність до 14,9 км. Боєзапас становив 150 набоїв на гармату.

Протимінне озброєння складалось з 16×88-мм швидкострільних гармат Типу 8,8 cm L/45 з 12 мм захисними щитами. Вертикальне наведення становило −10° — +25° при дальності 10,7 км. Боєкомплект становив 150 набоїв на гармату. Дві протимінні 88-мм гармати замінили 1915 на зенітні.

Додатково на лінійних крейсерах було 2-4×8-мм кулемети з боєкомплектом по 10.000 патронів, 355 гвинтівок Mauser 98 і 42.600 патронів, 98-128 пістолетів Parabellum.

Захист[ред. | ред. код]

Для протидії новим потужним торпедам було встановлено нову систему захисту, що застосовувалась у наступних серіях лінкорів. Зовнішній корпус складався з 12-мм листів. За ними йшов доволі великий порожній простір завширшки у декілька метрів, де мала зменшуватись енергія вибуху. За ними йшла 20-мм стінка захисних вугільних бункерів, що розміщувались поміж 21 — 86 шпангоутами і були розділені водонепроникними перегородками на 10 відсіків. Вугілля повинно було остаточно погасити енергію вибуху. За бункерами йшла внутрішня 20-мм стінка. Через таку систему протиторпедного захисту лінкори Кайзерліх Маріне мали велику ширину.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Erwin Strohbusch: Kriegsschiffbau seit 1848, Deutsches Schiffahrtsmuseum, Bremerhaven 1984 (англ.)
  • Erich Gröner, Dieter Jung, Martin Maass: Die deutschen Kriegsschiffe 1815—1945 Band 1. Bernard & Graefe, München 1982, ISBN 3-7637-4800-8 (нім.)
  • Siegfried Breyer: Schlachtschiffe und Schlachtkreuzer 1905—1970. J. F. Lehmanns Verlag, München 1970, ISBN 3-88199-474-2 (нім.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]