Мартин жовтоногий
| Мартин жовтоногий | |
|---|---|
.jpg)
| |
| Мартин жовтоногий, Польща | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Завропсиди (Sauropsida) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Сивкоподібні (Charadriiformes) |
| Родина: | Мартинові (Laridae) |
| Рід: | Мартин (Larus) |
| Вид: | Мартин жовтоногий (L. cachinnans)
|
| Біноміальна назва | |
| Larus cachinnans Pallas, 1811
| |
| |
| Ареал поширення L. cachinnans гніздування осіле проживання зимування | |
Мартин жовтоногий[1] (Larus cachinnans) — великий птах родини мартинових, гніздиться головним чином на території Росії та України в районах, що прилягають до Чорного та Каспійського морів, а також у меншому ступені в Казахстані, Угорщині, Білорусі та Польщі. В Україні осілий, кочовий, перелітний вид.
Зауваження щодо систематики[ред. | ред. код]
Вперше як самостійний вид Larus cachinnans було описано Петером Палласом ще у 1811 році. Проте пізніше, з переглядом систематики, цей таксон почали розглядати як підвид мартина сріблястого — Larus argentatus cachinnans[2][3]. Проте систематику так званих білоголових мартинів було переглянуто і нині ці види більшість авторів вважають самостійними[4]. Згідно з фундаментальним дослідженням французького орнітолога Пьера Єзу[5] мартин жовтоногий входить до складу групи, що складається з дев'яти видів: мартин сріблястий (Larus argentatus), мартин чорнокрилий (L. fuscus), східно-сибірський мартин (L. vegae), середземноморський мартин (L. michahellis), американський сріблястий мартин (L. smithsonianus), жовтоногий мартин (L. cachinnans), вірменський мартин (L. armenicus), барабинський мартин жовтоногий L. barabensis і східний L. heuglini. Дискусії з приводу цього списку продовжуються досі, проте відносно видової самостійності жовтоногого мартина суперечок більше немає.
Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]
Великого розміру світлий мартин. За загальними розмірами практично не відрізняється від мартинів сріблястого та середземноморського. Маса тіла 0,6—1,3 кг, довжина тіла 52—67 см, розмах крил 128—158 см. У дорослого птаха спина і крила зверху сірі; верхівка крил чорна, з білими плямами; по краю внутрішніх першорядних махових і по краю другорядних махових пер проходить вузька біла смуга; решта оперення біла; навколо очно кільце жовтогаряче; дзьоб жовтий, спереду на нижній щелепі червона пляма; ноги і райдужна оболонка ока жовті. У молодого птаха першого року життя пера спини і верхні покривні пера крил бурі, зі світлою облямівкою; махові пера темно-бурі; другорядні — з білою верхівкою; решта оперення білувата, з темними рисками на голові та шиї і темними плямами на нижній частині тулуба; хвіст біля основи білуватий, на кінці хвоста темно-бура смуга; дзьоб темно-бурий; ноги бурувато-рожеві; райдужна оболонка ока коричнева; навколо очного кільця нема. На другому році життя верх частково набуває сірого кольору, а груди і черево — білого.
Дорослий жовтоногий мартин від сріблястого відрізняється темнішою спиною, темнішим верхом крил і жовтим забарвленням ніг; від дорослого чорнокрилого мартина — сірою спиною і сирим верхом крил. Молодого птаха від молодих особин подібних за розмірів мартинів відрізнити складно[6].
Поширення[ред. | ред. код]
Від середземноморського узбережжя Піренейського узбережжя на схід до пониззя Керулена та оз. Далайнор. На північ від північного узбережжя Середземного, Чорного, Азовського, Каспійського морів та пониззя впадаючих у них річок, у Західному Сибіру до 56-ї паралелі, до північного узбережжя Байкала, долини Муї. На південь до південного узбережжя Каспійського моря, озер Іссик-Куль та Лобнор, котловини Великих Озер в північно-західній Монголії, Хангая, долини Керулена. Острови: Азорські, Зеленого мису, Мадейра, Канарські, Середземного та Адріатичного морів.
В Україні гніздиться майже на всій території, крім гір та Північного Лівобережжя. Розселення мартина жовтоногого з колоній азово-чорноморського узбережжя на внутрішні водойми України та формування тут стійких гніздових угрупованнь стало можливим після значної антропогенної трансформації континентальних екосистем України, у першу чергу після появи на Дніпрі низки великих водосховищ, а також великої кількості риборозплідних ставів. На території України в останні десятиріччя ХХ ст. сформував у басейнах великих річок чотири нових гніздові угруповання: середньодніпровське[7], східне (у басейні річки Сіверський Донець), західне (у басейні річок Західний Буг) та центральне (у басейні річки Південний Буг), що складаються як з постійно, так і непостійно існуючих колоній[8]. Мігрує скрізь; регулярно зимує вздовж морського узбережжя, на Дніпрі та на заході країни, на водоймах решти території трапляється взимку зрідка[6].
На більшій частині ареалу це перелітний птах. Зимує в південних частинах ареалу на узбережжях Середземного моря, у Перській затоці.
Чисельність[ред. | ред. код]
Чисельність в Європі оцінюється в 310—580 тис. пар, в Україні — 12,5—17,5 тис. пар[9].
Гніздування[ред. | ред. код]
До будівництва гнізда приступають із настанням тепла. Гніздо будують обидва птахи із стебел очерету, різноманітних злаків, листків дерев. У повній кладці як правило буває 3 яйця. Розміри та забарвлення яєць дуже варіюють. Основний тон їх частіше має відтінки від світло-зеленого до темно-коричневого, із чорними плямами. Кладка складається зазвичай з 3 яєць. Кладку насиджують 28—30 днів як самець так і самка. Молоді птахи гніздо залишають у віці 45—50 днів. Після вильоту птахи тримаються зграями.
Живлення[ред. | ред. код]
Живляться жовтоногі мартини переважно рибою. У трансформованих екосистемах України мартин жовтоногий живиться стабільними доступними масовими кормами. Основним таким кормом є мертва риба (від 42,7 до 71,7 % раціона). Як додаткові корми використовуються мишоподібні гризуни, птахи, корми антропогенного походження[8].
Джерела та література[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Дементьев Г.П., Гладков Н.А., Спангенберг Е.П. Птицы Советского Союза. — М. : АН СССР, 1951. — Т. 3. — 680 с.
- ↑ Птицы СССР. Чайковые / В.Д. Ильичев, В.А. Зубакин. — М : Наука, 1988. — 416 с.
- ↑ Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
- ↑ Yesou P. Trends in Systematics, Systematics of Larus argentatus-cachinnans-fuscus. — Complex Revisited, Dutch Birding. — 2002. — 24(5). — Р. 271—298.
- ↑ а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Гаврилюк М. Н., Атамась Н. С., Грищенко В. Н., Илюха А. В., Яблоновская-Грищенко Е. Д. Современное состояние популяции чайки-хохотуньи (Larus cachinnans) на среднем Днепре // Беркут. — 2015. — Т. 24, вип. 2. — С. 128—138.
- ↑ а б Атамась Н. С. Аутекологічні особливості мартина жовтоногого (Larus cachinnans Pallas, 1811) у зв'язку з розселенням на території України: Автореф. дис… канд. біол. наук: 03.00.08 — зоологія / Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. — К., 2008. — 18 с
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
Посилання[ред. | ред. код]
- BirdLife International. 2014. Larus cachinnans. The IUCN Red List of Threatened Species 2014: e.T22735929A62504211. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2014-2.RLTS.T22735929A62504211.en . Downloaded on 09 November 2015. [Архівовано 28 вересня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- Визначення мартина жовтоногого [Архівовано 23 червня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
|