Яворський Матвій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Матвій Яворський)
Перейти до: навігація, пошук
Яворський Матвій Іванович
Matvij Javorski.jpg
Народився 15 листопада 1885(1885-11-15)
Корчмин
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (51 рік)
Сандармох
Громадянство
(підданство)
Польща
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Галузь наукових інтересів історія
Науковий ступінь дійсний член НАН України
OR-6 USR Feldwebel.svg Підхорунжий (фельдфебель)

Матві́й Іва́нович Яво́рський (15 листопада 1885, с. Корчмин Сокальського повіту — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — історик, політичний діяч, академік ВУАН.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Народився в с. Корчмин в Галичині (с. Корчмин нині в Томашівському повіті Люблінського воєводства, Польща). Вивчав право у Львівському й Віденському університетах.

За Першої світової війни був старшиною австрійської армії, згодом сотником УГА.

1919 року лишився в Києві, згодом переїхав до Харкова, де 1920 року вступив до КП(б)У і став офіційним історіографом марксистської історичної школи, протегованої радянською владою.

У 1920-х роках у Харкові Яворський деякий час завідував управлінням Укрнауки, згодом очолював історичний відділ Українського інституту марксизму, а деякий час весь інститут. Співпрацював з Миколою Скрипником. Рівночасно викладав історію України у вишах Харкова.

5 вересня 1929 року харківська преса оприлюднила допис М. І. Яворського «Про мої помилки в концепції історії України». [1] Після цього «каяття» Яворського обрано дійсним членом ВУАН. Відтоді він працював у Києві, бувши членом президії І Відділу (Історико-філологічного) ВУАН, його секретарем і фактичним керівником, бо голова цього відділу Дмитро Багалій перебував у Харкові. Але вже 1929 року його звинувачено в «націоналістичному ухилі» й усунено з історичного відділу Інституту марксизму, у лютому 1930 року виключено з партії й зі складу ВУАН. Незабаром заарештовано і 1931 року заслано на Соловецькі острови. У неволі перебував під пильним наглядом оперчастини табору, залишався палким патріотом Україні і непримиренним ворогом більшовизму. Розстріляний разом з іншими в'язнями Соловецького табору особливого призначення[1] 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Яворський — перший український історик, що пробував укладати історію України за «марксистсько-матеріалістичним законом». Без відповідної фахової практики й достатньої документації його твори позначені ідеологічними маніпуляціями історичних фактів.

Серед творів Яворського відомі насамперед популярні підручники:

  • «Нарис історії України», т. І (до кінця литовської доби, 1923), т. II (до упадку Гетьманщини, 1924);
  • «Коротка історія України» (1927), що охоплювала події до 1920;
  • «Історія України в стислому нарисі» (три видання 1928 — 1929).

Згідно з ідеологічним унапрямленням, Яворський опрацював розвідки про революційні рухи в Україні:

  • «История революционного движения на Украине» (1922),
  • «Революція на Україні в її головніших етапах» (1923),
  • «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» (т. І 1927, т. II, ч. 1 1928),
  • «Україна в епоху капіталізму» (т. І — III, 1924 — 25).

Крім того, Яворський був автором низки статей у спеціалізованих збірниках і журналах:

  • «К истории КП(б)У» (Октябрская революция. Первое пятилетие, 1922),
  • «Емський акт 1876 р.» («Прапор марксизму», І, 1927),
  • «Проблема української національно-демократичної революції у 1917 p., її історичні основи та її рухові сили» («Червоний шлях», ч. 2, 4, 1927),
  • «Сучасні течії серед української історіографії» (зб. «Криза сучасної буржуазної науки та марксизм», 1929),
  • «Провідні думки в розвиткові іст. науки» («Прапор марксизму», І, 1929),
  • «Современные антимарксистские течения в украинской исторической науке» («Труды первой всесоюзной конференции историков-марксистов, 28. 12. 1928 — 4. 1. 1929», т. І, 1930),
  • «Das Ergebnis der ukrainischen Geschichteforschung in den Jahren 1917 — 1927» («Osteuropäische Forschungen», VI, 1929).

В Австралії перевидано «Нарис історії України», т. І — II (Аделаїда, 1986).

Праці Яворського були гостро критиковані в українській національній історіографії за тенденційність і нефаховість (Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич, Олександр Оглоблин), а з 1929 також радянською історіографією, яка «яворщиною» прозвала «націоналістичний ухил» в історії. Яворського обвинувачено в ідеологічних помилках: «перебільшенні місця національного питання в революційній боротьбі, ідеалізації дрібнобуржуазних націоналістичних партій» та трактуванні української революції не як частини російської, а окремого витвору українського історичного процесу.

Виноски[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]