Мікулаш Неврлий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мікулаш Неврлий
Mikuláš Nevrlý
Народився 15 листопада 1916(1916-11-15) (100 років)
Ростов-на-Дону
Громадянство Словаччина
Alma mater Карловий університет
Галузь наукових інтересів славістика, україністика, літературознавство, літературна критика
Вчене звання іноземний член Національної академії наук України з 2003 року
Науковий ступінь Доктор славістики
Відомий завдяки: праці з слов'янознавства та української літератури
Нагороди
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»

Мікулаш Неврлий[1], Микулаш Неврли, Микола Неврлій, Микола Неврлий, Микола Неврлі[2] (чеськ. Mikuláš Nevrlý, нар. 15 листопада 1916) — чеський, словацький і український літературознавець, критик, бібліограф, україніст. Доктор славістики з 1950, іноземний член Національної академії наук України з 2003.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в 1916 році в Ростові-на-Дону в чесько-українській родині (батько — чеський залізничник із Чернівців, мама — галичанка Євгенія Целевич). Жив з родиною у Томаківці, Червонограді, Зіньківі, Полтаві, Харкові, Куп'янську та інших містах України.

У 1933 році, відчувши загрозу знищення від сталінського терору, родина звернулася до Чехословацького посольства в Москві й невдовзі одержала документи на виїзд до Чехословаччини. Надалі Микола Неврлі жив спершу в Закарпатті, а пізніше постійно в Чехії та Словаччині. Був знайомий з Олександром Олесем, Олегом Ольжичем, Євгеном Маланюком, Олександром Колессою.

З 1933 жив у Словаччині Навчався у Карловому університеті (закінчив його в 1945). Із вступом нацистів на територію України долучився до оунівських похідних груп, з якими дійшов до Василькова. Брав участь у празькому повстанні проти німців. По війні зміг приховати від комуністичного режиму деякі резонансні факти біографії й зайнявся науковою роботою. Із настанням «відлиги» почав активно їздити до УРСР. Інтенсивно спілкувався з українськими радянськими літераторами (Володимир Сосюра, Микола Бажан).

Працював у Науково-дослідному педагогічному інституті, а з 1963 — в Літературознавчому інституту Словацької академії наук у Братіславі. Упорядник видання творів Богдана Ігоря Антонича «Перстені молодости» (1966), Дмитра Фальківського «Ранені дні» (1969), Євгена Маланюка «Земна Мадонна» (1991), Олега Ольжича «Цитаделя духа» (1991). До цих видань написав передмови, подав коментарі, спогади, фотоілюстрації.

Більшість праць Неврлого присвячена українській літературі, при чому чільне місце займають праці франкознавчі та шевченкознавчі, а також присвячені авторам двадцятих років XX століття. Крім того, окремі його розвідки й статті присвячено Лесі Українці, Григорію Сковороді, сучасній українській літературі.

Чесько-українські та словацько-українські літературні зв'язки висвітлюються в дослідженнях Неврлого «Зденєк Неєдли та Україна» (1959), «Словацька україніка. Бібліографія (1945–1964)» (1965), «Українсько-іншослов'янські зв'язки» (1970), «Деякі спільні і відмінні риси українського і словацького романтизму» (1972).

Окремі твори Неврлого переклали Василь Шевчук та О. і Г. Булахи.

Головні праці[ред.ред. код]

  • Безсмертний Шевченко (1954; українською мовою)
  • Í. Franko — ukrajinský básnik revolucionéř (1957)
  • Т. Ševčenko — revolučný básnik Ukrajiny (1960)
  • Ukrajinica slovaca. Bibliografia. 1945–1964 (1965)
  • Даніель Крман, Подорожній щоденник (Itinerarium 1708–1709), впорядкування, примітки, передмова М. Неврлого; — Київ: Вид. центр «Просвіта», 1999.
  • Минуле й сучасне: збірник слов'янознавчих праць. — Київ: Смолоскип, 2009.

Найважливіші журнальні публікації[ред.ред. код]

  • Михайль Семенко, український футуризм і словацькі давісти // Дукля, ч. 3. Пряшів 1966.
  • Український вільний університет — база незалежної української науки у вільному світі (1921–1945) // Від наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету. — Київ,1992. — С.205-216.
  • Письменник і вільне слово. В. Сосюра під обстрілом критики // Літературна Україна. — 1998.-N1 (6 січня)
  • Крізь російські окуляри (Слов'янство) // Сучасність. — 1994.-N9. — С.101-106
  • Празька поетична школа: (Євшан-зілля) Діаспора // Слово і час. — 1995.-N7. — С.21-28.
  • Муза мужності й боротьби: 1994-рік Олега Ольжича, поета, вченого, борця за незалежну Україну // Дивослово. — 1994.-N7. — С.10-17.
  • Орест Зілинський як літературознавець // Сучасність. — 1994.-N11. — С.156-164.
  • «Як обернуть рабів в буйтури?» : Противоборство Візантії й Риму в поезії Є. Маланюка // Слово і час. — 1997.-N1. — С.25-31.
  • На двохсоті роковини Шафарика // Сучасність. — 1995.-N12. — С.136-145.
  • Словацька рецепція Кирило-Мефодіївського братства і слов'янська програма словаків // Сучасність. — 1997.-N6. — C.111-115.
  • Ольжич на тлі празького літературного довкілля // Сучасність. — 1998.-N2. — C.102-109
  • Етапи формування західноукраїнської модерної поезії // Благовісник праці: Науковий збірник на пошану акад. Миколи Мушинки. — Ужгород,1998. — С.241-254.
  • Махар і Маланюк // Сучасність. — 1998.-N5. — C.128-136.
  • Михайло Мухин і літературна молодь Закарпаття // Сучасність. — 1999.-N6. — С.123-130
  • Слов'янський контекст шістдесятників // Сучасність. — 2000.-N1. — С.101-110.
  • Біблійні мотиви й еротика в модерній українській поезії // Слово і час. — 2000.-N3. — С.36-40.
  • Українська школа в чеській літературі // Сучасність. — 2000.-N7-8. — С.58-66.
  • Хто такі русини? (словац.).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Орфографія за Українською літературною енциклопедією, т. 3 (1995).
  2. Орфографія за Енциклопедією українознавства, т. 5, с. 1747

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]