Мишлаєвський Олександр Захарович

Мишлаєвський Олександр Захарович
Народження	12 березня 1856(1856-03-12) Златопіль
Смерть	1920(1920)
Країна	Російська імперія
Рід військ	піхота
Освіта	Академія Генерального штабу
Роки служби	1.9.1874 — 31.3.1915, 23.7.1915 — 2.6.1917
Звання	Генерал від інфантерії за заслуги (1912)
Командування	командувач військами Казанського військового округу (7.3.-2.6.1917)
Війни / битви	Сарикамиська битва
Нагороди	Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла (Російська Імперія) Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Станіслава 2 ступеня

Олекса́ндр Заха́рович Мишлає́вський (нар.12 березня 1856, Златопіль — пом.1920) — російський генерал від інфантерії, начальник Головного управління Генерального штабу Російської імперії (1909), професор, військовий історик.

Життєпис

Родина

Народився 12 березня 1856 року в Златополі у дворянській сім'ї православного колезького асесора, викладача місцевого повітового дворянського училища. Хрещення відбулося у Церкві Святого Миколая 19 березня 1856 року, а хрещеними батьками стали викладач предмету «Російська мова» Златопільського повітового дворянського училища, колезький секретар Микола Васильович Матросов та місцева дворянка Юзефа Лукановська.

Батько Захар Якович Мишлаєвський (нар.1807 — пом.?) — педагог. Закінчив Київську Духовну академію. У 1835-1839 навчальних роках — викладач історії Радомислянського повітового дворянського училища спочатку без чину, у 1839-1840 навчальному році — викладач історії та географії у 12 класі, а у 1840-1842 навчальних роках — викладач історії та географії у чині колезький секретар. Ймовірно опісля переїжджає до Златополя, оскільки 1852 року вже згадується як колишній викладач місцевого повітового дворянського училища, а наступного 1853 року вся його сім'я згадується у місцевих сповідальних відомостях. Але вже у 1855-1859 навчальних роках джерелами згадується знову як викладач латинської мови місцевого повітового дворянського училища у чині титулярний радник, а в 1859-1864 навчальних роках — у чині колезький асесор. У 1865-1867 навчальних роках у Житомирському рабинському училищі — як викладач географії, у 1867-1869 навчальних роках — як старший наглядач у чині надвірний радник, а в 1869-1873 навчальних роках — у чині колезький радник. Згадується як викладач Київського військового округу. Автор перекладу одного з відомих стародруків

Мати Параска Миколаївна (нар.1811).

Брат Арсеній (нар.1839).

Брат Григорій (нар.1848), закінчив Златопільське повітове дворянське училище (випуск 1864 року).

Сестра Марія (нар.1844).

Сестра Анастасія (нар.2 жовтня 1852, Златопіль).

Навчання

Закінчив Житомирську класичну гімназію.

1876 року закінчив 2-е військове Костянтинівське училище по 1-му розряду із скеруванням у Михайлівське артилерійське училище.

1877 року закінчив Михайлівське артилерійське училище по 1-му розряду із скеруванням у 15-у артилерійську бригаду.

1884 року закінчив Академію Генерального штабу по 1-му розряду.

Військова діяльність

Звання

На службі з 1 вересня 1874 року.

• Прапорщик з 22 травня 1877 року з вислугою з 10 серпня 1876 року.
• Підпоручик з 26 грудня 1877 року.
• Поручик з 18 грудня 1878 року.
• Штабс-капітан з 4 грудня 1883 року.
• Капітан з 25 березня 1884 року.
• Підполковник з 24 квітня 1888 року.
• Полковник за заслуги 5 квітня 1892 року.
• Генерал-майор за заслуги з 6 грудня 1900 року.
• Генерал-лейтенант за заслуги з 6 грудня 1906 року.
• Генерал від інфантерії за заслуги з 6 грудня 1912 року.

Посади та командування

• Прапорщик 15-ї артилерійської бригади (з [22 травня]] 1877 року).
• Офіцер для особливих доручень при штабі 13-го армійського корпусу (8 листопада 1884 — 26 січня 1888).
• Командир роти у 1-му лейб-гренадерському Катеринославському полку (1 грудня 1886 — 1 грудня 1887).
• Штаб-офіцер при управлінні начальника 18-ї місцевої бригади (26 січня — 2 квітня 1888).
• Штаб-офіцер для доручень при штабі Київського військового округу (2 квітня — 30 липня 1888).
• Старший ад'ютант штабу Київського військового округу (30 липня — 17 листопада 1888).
• Старший ад'ютант штабу Московського військового округу (17 листопада 1888 — 17 серпня 1891).
• Молодший діловод канцелярії Військово-наукового комітету Головного штабу (17 серпня 1891 — 2 січня 1897).
• Командир батальйону в 3-му гренадерському Перновському полку (5 травня — 5 вересня 1895).
• Старший діловод канцелярії Військово-наукового комітету Головного штабу (2 січня 1897 — 18 січня 1899).
• Начальник військово-наукового архіву Головного штабу (18 січня 1899 — 1 травня 1903).
• В числі 2-х генералів передбачених за штатом при Головному штабі (1 травня 1903 — 16 лютого 1904).
• Начальник 1-го відділення управління чергового генерала Головного штабу (1 травня 1903 — 6 липня 1905).
• Черговий генерал Головного штабу (6 липня 1905 — 22 травня 1908).
• Начальник Головного штабу (22 травня 1908 — 14 березня 1909).
• Начальник Головного управління Головного штабу (14 березня [[1909] — 19 вересня 1909).
• Командир 2-го Кавказького армійського корпусу (19 вересня 1909 — 24 грудня 1913).
• Помічник по військовій частині намісника на Кавказі (24 грудня 1913).
• Помічник командувача Кавказької армією (30 серпня 1914).

Фактично з 30 серпня 1914 року в його руках зосередилося все оперативне керівництво російськими збройними силами на Кавказі (перестарілий Воронцов-Дашков вважався Головнокомандувачем номінально). 11 грудня 1914 року він та начальник штабу генерал М. М. Юденич прибули в діючу армію і він узяв на себе командування над російськими військами. Стан справ складався не на користь 60-ти тисячної армії російських військ, так як виявився глибокий обхід 90-тисячною армією турок головних сил Кавказької армії в напрямку Сарикамиша, і він, оцінивши стан як критичний, віддав 13 грудня 1914 року наказ про відступ російських військ на Кавказі. Після цього він покинув армію і виїхав до Тифлісу. У Тифлісі, намагаючись виправдати свої дії, надав доповідь про загрозу турецького вторгнення на Кавказ, чим викликав паніку і дезорганізацію тилу армії. Однак начальник штабу генерал М. М. Юденич узяв на себе командування і, підтягнувши резерви, маневруючи та скориставшись тим, що небувалі морози призвели до 80-ти відсоткових втрат турків, розбив цей турецький корпус.

У відставці через хворобу з мундиром і пенсією (31 березня — 23 липня 1915).

Відкликаний з відставки у розпорядженні військового міністра (23 липня 1915).

Одночасно є головою Комітету у справах металургійної промисловості Особливої наради з оборони держави (25 листопада 1915).

Після Лютневої революції призначений товаришем (так називалась посада заступника) голови Комісії щодо поліпшення побуту військових чинів (5 березня 1917).

7 березня 1917 року призначений командувачем військами Казанського військового округу, але з 2 червня 1917 року знову в розпорядженні військового міністра.

Викладацька діяльність

1885—1891 навчальний рік — викладач тактики та військової історії Олександрівського військового училища у чині підполковник.

Екстраординарний професор (26 серпня — 6 листопада 1898), ординарний професор (6 листопада 1898 — 20 січня 1905), заслужений професор (з 20 січня 1905) Миколаївської академії Генерального штабу.

Почесний член конференції Імператорської Миколаївської військової академії (17 серпня 1905).

Наукова діяльність

1910 року — почесний член Вітебської археографічної комісії.

Почесний член Санкт-Петербурзького археологічного інституту (15 грудня 1907).

Почесний член Московського археологічного інституту (1 серпня 1907).

Засновник Російського військово-історичного товариства.

Друковані праці:

• Северная война на Ингерманландском и Финляндском театрах в 1708—1714 гг. (Документы гос. архива). — Спб., 1893.(рос. дореф.)
• Петр Великий. Военные законы и инструкции. — Спб., 1894.(рос. дореф.)
• Петр Великий. Война в Финляндии в 1712—1714 годах. — Спб., 1896.(рос. дореф.)
• Крепости и гарнизоны южной России в 1718 г. Спб., 1897.
• Война с Турцией 1711 г. — Спб., 1898.(рос. дореф.)
• Фельдмаршал граф Б. П. Шереметев: Военно-походный журнал 1711 и 1712 гг. СПб.: Воен.-учен. к-т Гл. штаба, 1898.(рос. дореф.)
• Офицерский вопрос в XVII веке (Очерк из истории военного дела в России). СПб. Типография Главного Управления Уделов, Моховая, 40. 1899. [Архівовано 18 грудня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Две катастрофы. Суворов в Швейцарии. Петр на Пруте. — Спб., 1901.(рос. дореф.)
• Северная война 1708 г. От р. Уллы и Березины за р. Днепр. — Спб., 1901.(рос. дореф.)
• Военные действия в Китае. 1900—1901 гг. Ч. 1. — Спб., 1905.(рос. дореф.)

Останні роки життя

З грудня 1917 року — голова Кавказької військово-історичної комісії з узагальнення досвіду Першої світової війни на Кавказькому фронті. За деякими відомостями, розстріляний червоноармійцями під час громадянської війни в Росії.. Помер 1920 року.

Нагороди

• Орден Святої Анни 3 ступеня (1886).
• Орден Святого Станіслава 2 ступеня (1890).
• Орден Святої Анни 2 ступеня (1896).
• Орден Святого Володимира 4 ступеня (1899).
• Орден Святого Володимира 3 ступеня (1903).
• Орден Святого Станіслава 1 ступеня (1904).
• Орден Святої Анни 1 ступеня (1908).
• Орден Святого Володимира 2 ступеня (6 грудня 1911).
• Орден Білого Орла (6 грудня 1915).
• Орден Святого Олександра Невського (6 грудня 1916).

Сім'я

Дружина

Пасербиця

Син Владислав (нар.? — пом.15 жовтня 1951) — полковник лейб-гвардії 3-го стрілецького полку. У ЗСПР і Російській Армії до евакуації Криму. Служив у Російському Корпусі.

Джерела

• Мышлаевский Александр Захарьевич//Русская армия в Великой войне [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• Мышлаевский Александр Захарьевич//Русская Императорская Армия [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)

Див. також

• Златопіль
• Златопільська чоловіча гімназія