Мови Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мови Японії
Офіційна мова Жодної[1]
Національна мова Стандартна японська
Основні мови Стандартна японська
Автохтонні мови Айнська
Регіональні мови Діалекти японської мови, амамі-Осіма, йонагунська, кунігамська, міякоська, окінавська, яеямська
Мови меншин Бонін англійська, зайнічі корейська, матагська, нівхська, орокська, санкська
Іноземні мови англійська, Арабська, бенгальська, Бірманська, гінді, в'єтнамська, індонезійська, іспанська, італійська, китайська, корейська, курдська, кхмерська, лаоська, малайська, непальська, нідерландська, німецька, перська, португальська, російська, тамільська, тайська, турецька, Філіппінська, французька
Жестові мови Японська жестова мова
Жестова мова Амамі Осіма
Жестова мова Міякубо
Розкладка клавіатури


Найпоширенішою мовою в Японії є японська, яка розділена на кілька діалектів, причому токійський діалект вважається стандартною японською.

Окрім японської мови, на Окінаві та частині Каґосіми на островах Рюкю розмовляють рюкюськими мовами. Разом із японською ці мови є частиною японської мовної сім’ї, але це окремі мови, і не є взаємно зрозумілими з японською мовою або один з одним. Усі рюкюські розмовні мови класифіковані ЮНЕСКО як такі, що перебувають під загрозою зникнення.

На Хоккайдо існує мова айнів, якою розмовляють айни, які є корінним населенням острова. Мови айну, з яких хоккайдо-айну є єдиним наявним різновидом, є ізольованими та не належать до жодної мовної сім’ї. Починаючи з періоду Мейдзі, японська мова набула широкого вжитку серед народу айнів, і, отже, мови айнів були класифіковані ЮНЕСКО як такі, що перебувають під загрозою зникнення.[2]

Крім того, такі мови, як орокська, евенкійська та нівхська, якими розмовляють на півдні Сахаліну, що раніше був під контролем японців, стають все більш загрозливими. Після того, як Радянський Союз взяв контроль над регіоном, носії цих мов та їхні нащадки мігрували до материкової частини Японії та досі існують у невеликій кількості.

Історія[ред. | ред. код]

Лише незабаром після початку другого століття в китайських текстах з’явилися вказівки на мову. У Японії були прийняті китайські ієрогліфи та зроблені записи розмовної мови. Символи хіраґани та катакани були включені як відносно точний спосіб представлення звуків китайських ієрогліфів.

Рюкюські[ред. | ред. код]

Китайські ієрогліфи вперше були введені в рюкюських мовах незадовго до XIII століття. Подробиці щодо мови до того часу невідомі. Записи XIV століття свідчать про те, що острови Рюкю подарували Китаю мову хірагана, що вказує на те, що ці мови були пов’язані з материковою японською на той час.

Айнські мови[ред. | ред. код]

Історія свідчить, що жителі Хоккайдо, Сахаліну та Курильських островів розмовляли мовами айнів, але в Тохоку та навколо нього також є місця, назви яких походять від айнської мови. Відповідно до записів XVI століття, мови айнів не мали писемності. Лише з XIX століття мови айнів почали використовувати катакана.

Орокська мова[ред. | ред. код]

Записи показують, що мовою ороків розмовляли під час останньої частини періоду Едо на Хоккайдо, Сахаліні та Курильських островах; однак досі існує лише кілька мовців.

Нівхська мова[ред. | ред. код]

Як і орокська, нівхська мова нею розмовляли на Сахаліні, а пізніше на Хоккайдо, та на Курильських островах. Невідомо, чи носії нівхської мови ще залишилися в Японії.

Європейські мови[ред. | ред. код]

Починаючи з середньовіччя, завдяки візитам європейців, японська мова ввібрала ряд іноземних слів.

Після 1543 року португальська мова була початковою мовою спілкування з європейцями, але пізніше її замінила голландська після того, як японці виселили португальців із країни.[3] Японський уряд вів переговори із західною владою голландською мовою приблизно до 1870 року.[4] Відтоді англійська стала основною мовою спілкування із західними країнами.

Класифікації мов[ред. | ред. код]

Усні мови, якими розмовляють корінні жителі острівної країни Японії нині і під час письмової історії, належать до одного з двох основних типів людської мови:

Крім цих двох корінних мовних сімей, існує японська мова жестів, а також значні меншини етнічних корейців і китайців, які становлять відповідно близько 0,5% і 0,4% населення країни і багато з яких продовжують розмовляти своєю етнічною мовою приватно (див. Zainichi Korean). Існує також помітна історія використання канбун (класичної китайської мови) як мови літератури та дипломатії в Японії, подібно до статусу латинської мови в середньовічній Європі, що залишило незгладимий слід у лексиці японської мови. Канбун є обов'язковим предметом у навчальних програмах більшості японських середніх шкіл.

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ 参議院法制局.
  2. ↑ Ertl, John, ред. (2008). Multiculturalism in the new Japan : crossing the boundaries within. New York: Berghahn Books. с. 57. ISBN 9780857450258.
  3. ↑ Dutch-Japanese relations. Netherlands and You. Government of the Netherlands. 28 квітня 2017. Процитовано 11 грудня 2019.
  4. ↑ Vos, Fritz (2014). Dutch Influences on the Japanese Language: With an Appendix on Dutch Words in Korean. East Asian History. 39.

Подальше читання[ред. | ред. код]

Про роль голландської мови в Японії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мови_Японії&oldid=42092096